про залишення позовної заяви без руху
17 серпня 2021 року м. Київ № 320/9865/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області (код: 40108616, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області щодо відмови у проведенні повторного службового розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.1992 за участі ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Київській області провести повторне службове розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди за участі співробітників Вишгородського РВВС, яка відбулася 12.02.1992.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши позовну заяву на предмет її відповідності положенням Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Так, згідно викладених вище обов'язків суду щодо встановлення відповідності позовної заяви вимогам процесуального закону, необхідним є у тому числі перевірка дотримання строку, протягом якого позов може бути поданий до суду.
Як зазначено в частині першій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до змісту позовної заяви та власне її прохальної частини, предметом спору в межах даної адміністративної справи є бездіяльність відповідача, як за твердженням позивача полягає у відмові в проведенні повторного службового розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.1992 за його участю.
За доводами позивача, необхідність проведення такого розслідування повторно полягає в тому, що внаслідок отриманих травм за вказаною ДТП стан його здоров'я погіршився і в разі встановлення позивачеві втрати непрацездатності він матиме право на отримання відповідної компенсації як такий, що отримав травму під час виконання службових обов'язків.
Як стверджує позивач з висновками проведеного службового розслідування він ознайомився вперше після отримання листа відповідача від 17.02.2021 за №Д-80л/с.
При цьому, у листі відповідача від 20.07.2021 №Д-31 позивачеві повідомлялося, що за результатами проведеного 13.03.1992 службового за фактом ДТП, було встановлено, що позивач отримав тілесні ушкодження в період проходження служби в органах внутрішніх справ не при виконанні службових обов'язків, з чим позивач не погоджується та вважає, що зазначений нещасний випадок трапився саме при виконанні службових обов'язків.
В якості додатків позивачем долучено до позовної заяви копію висновку від 13.03.1992 за матеріалами службової перевірки факту ДТП за участі співробітників Вишгородського РВВС ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , за пунктом 2 резолютивної частини якого було вирішено вважати, зокрема, що отримані позивачем тілесні ушкодження отримані в період проходження служби в органах внутрішніх справ не при виконання службових обов'язків.
Суд зазначає, що у мотивувальній частині вказаного висновку міститься вказівка на те, що наказом начальника Вишгородського РВВС №23 від 17.02.1992 за грубе порушення службової дисципліни сержанта міліції ОСОБА_1 пропонувалося звільнити з органів внутрішніх справ до "виздоровлення".
В той же час, у позовній заяві позивач сам зазначає про те, що він підлягав звільненню з органів внутрішніх справ, однак після виздоровлення, але керівництво ОВС не наважилося його звільняти і він продовжив проходження служби у Вишгородському РВВС без притягнення до відповідальності.
Також, позивачем додано до позовної заяви копію вироку Вишгородського районного суду по справі №1-59/1992, за змістом якого вбачається, що позивачем у якості свідка надавались відповідні пояснення за фактом вищевказаного ДТП.
Таким чином, викладене є підставами для висновку, що позивач був обізнаним ще у 1992 році про проведення службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди 16.02.1992 та у якій він отримав тілесні ушкодження.
Однак при цьому, матеріали справи не містять жодних ґрунтованих пояснень з приводу того, що заважало позивачеві ознайомитись із матеріалами проведеного службового розслідування за фактом ДТП протягом 29 років.
Відсутнє в матеріалах справи і будь-яке нормативно-правове обґрунтування щодо наявності правових підстав для проведення відповідачем повторного службового розслідування за фактом ДТП від 16.02.1992.
У позові позивач посилається на вимоги чинної на той час Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 06.12.1991, приписи якої зокрема передбачали право особи, у відношенні якої проводиться службове розслідування, давати усні та письмові пояснення, заявляти клопотання, надавати докази по суті досліджуваних обставин, знайомитися по закінченню розслідування та оскаржувати затверджений висновок службового розслідування у порядку, встановленому Дисципліраним статутом органів внутрішніх справ України. Але, позивач не наводить суду пояснень, у зв'язку з чим та за яких об'єктивних підстав ним була проявлена пасивна поведінка щодо не з'ясування відповідних обставин справи, а звернення до відповідача, та як наслідок - до суду, мало місце лише за сплином більш ніж 29 років з моменту виникнення спірних правовідносин.
Суд звертає увагу позивача, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право.
У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Відтак, враховуючи ті обставини, що позовна заява та матеріали справи не містять обґрунтованих пояснень в частині дотримання позивачем встановленого строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом, а також у разі його пропуску - заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважних причин пропуску, на думку суду, наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Разом з цим, суд звертає увагу позивача, що у прохальній частині позовної заяви ним заявлено вимогу про визнання бездіяльності щодо відмови у проведенні повторного службового розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.1992, та водночас вимогу про зобов'язання останнього провести повторне службове розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 12.02.1992, а тому, з урахуванням мотивувальної частини позову, на думку суду позивачеві слід привести у відповідність дану частину позову шляхом подання уточненої позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані вище недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан з моменту виникнення спірних правовідносин та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України;
- нормативно-правового обґрунтування із посиланням на відповідні положення законодавства щодо права та/або обов'язку проведення повторного службового розслідування за наявності дії чинного;
- уточненої позовної заяви із приведенням її прохальної частини у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України покладає на суд обов'язок перевірити виконання позивачем вимог процесуального закону та щодо прийнятності позовної заяви саме на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі, оскільки законодавством чітко встановлено наслідки невиконання таких вимог, а саме постановлення судом ухвали про залишання позовної заяви без руху.
Суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
Копію ухвали надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.