19 серпня 2021 року Справа № 280/4273/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
27.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-18181-13-У на суму 35585,54 грн.;
- виключити суму податкового боргу з облікової картки платника податків позивача.
Обґрунтовуючи заявлений позов, ОСОБА_1 вказує, що вона є застрахованою особою та з січня 2017 року по теперішній час працює у ТОВ «ПЕРСОНАЛ ПРЕМІУМ», з її заробітної плати з січня 2017 року утримується та нараховується єдиний соціальний внесок, а тому вона не має обов'язку нараховувати та сплачувати за себе, як за фізичну особу-підприємця, такий внесок. Вважає вимогу від 12.11.2020 №Ф-18181-13-У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 35585,54 грн. протиправною та такою, що підлягає скасуванню. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 27.05.2021 зупинено стягнення за виконавчим документом вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18181-13-У від 12.11.2020, що видана Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №280/4273/21.
Ухвалою суду від 31.05.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.
09.06.2021 від позивача через канцелярію суду надані документи на виконання вимог вказаної ухвали.
Ухвалою суду від 14.06.2021 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 30.06.2021 (з урахуванням поштового перебігу), недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду оригіналу платіжного документу на підтвердження сплати судового збору.
24.06.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 21.07.2021 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№41269), в якому зазначено, що позивач у 2004 році вчинив дії, спрямовані на те, щоб отримати статус підприємця, про що свідчить запис в ЄДР з датою державної реєстрації позивача як підприємця. Вказує, що згідно інтегрованої картки платника ЄСВ, позивачу по коду платежу 71040000 (для платників ЄСВ ФОП) у ІКП ЄСВ нараховано у автоматичному режимі ЄСВ за період за період 2017-2020 роки в сумі 35585,54 грн. Зазначає також, що ФОП, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ та подання обов'язкової звітності за себе як ФОП, а сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за ФОП, яка працює найманим працівником у юридичної особи, ЄСВ сплачує роботодавець (утримання ЄСВ із заробітної плати відсутні). Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, у зв'язку із чим наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 19.07.2021 замінено відповідача, а саме: Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663).
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Позивач, ОСОБА_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 24.06.2004, перебувала на обліку з 24.06.2004 по 31.03.2021 у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Вознесенівському управлінні у м.Запоріжжі, Вознесенівської ДПІ (Хортицькому районі м.Запоріжжя) - 831 - на загальній системі оподаткування.
31.03.2021 внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18181-13-У про необхідність сплати ОСОБА_1 35585,54 грн. заборгованості з єдиного внеску.
Позивач, не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернулась до суду з даним позовом.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев'ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску може бути оскаржена до суду протягом 10 календарних днів з дня, коли особа, якої стосується вимога, дізналася (або могла дізнатися) про порушення своїх прав. Відповідач зазначає, що оскаржувана вимога направлена позивачу поштою та була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання, отже вважається належним чином надісланою (врученою). Однак, позивач звернувся до суду у травні 2021 року, пропустивши строк встановлений частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI.
Проте, суд зазначає, що за змістом преамбули Закону №2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.
Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.
Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 25.02.2021 у справі №580/3469/19.
При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.03.2021 по справі №640/9172/20.
Суд зазначає, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-18181-13-У була повернута згідно поштового відправлення у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Представник позивача лише у травні 2021 року отримав можливість на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП№64651111, та отримав копію вимоги про сплату боргу (недоїмки), зі сплати єдиного внеску, тому суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду помилковими, а тому не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як встановлено за інформацією з ЄДРПОУ позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20.06.2004 по 31.03.2021.
В той же час, з 01.01.2017 ОСОБА_1 є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ПЕРСОНАЛ ПРЕМІУМ» (код ЄДРПОУ 40998158).
Суд зауважує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованими у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19; адміністративне провадження №К/9901/28514/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18; адміністративне провадження №К/9901/25355/1.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Таким чином, за станом на момент спірних правовідносин позивач був працівником у розумінні підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Про отримання доходу позивачем у спірних правовідносинах відповідач не зазначав, відповідні докази стосовно отримання позивачем доходу у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і обов'язок із нарахування та сплати єдиного внеску за нього в періоди, за які винесена оскаржувана вимога, покладався на його роботодавця, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем додатково як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
При цьому суд враховує, що для зазначеного висновку достатнім є підтвердження обставини перебування позивача у трудових відносинах у відповідний період.
Поряд із цим, за будь-яких умов позивач не повинен відповідати за виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, що узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №617/927/17; адміністративне провадження №К/9901/24092/18.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч законодавству та фактичним обставинам, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Що стосується вимоги про виключення суму податкового боргу з облікової картки платника податків позивача, слід зазначити про таке.
Згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування».
Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в адміністративній справі №826/9288/18.
Таким чином, оскільки судом вимога від 12.11.2020 №Ф-18181-13-У на суму 35585,54 грн. визнана протиправною, позовні вимоги в частині виключення суму податкового боргу з облікової картки платника податків позивача підлягають задоволенню.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-18181-13-У на суму 35585,54 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити суму податкового боргу з облікової картки платника податків ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.08.2021.
Суддя М.С. Лазаренко