18 серпня 2021 року Справа № 280/2676/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до: Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відшкодувати матеріальну шкоду,
02.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача, який відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з 11.09.2020, є правонаступником прокуратури Запорізької області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 01.06.2016 протиправною;
- зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у розмірі 136749,00 грн.;
- здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 06.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 05.05.2021.
Ухвалою суду від 27.04.2021 задоволено клопотання позивача про проведення підготовчого засідання, яке призначено на 05.05.2021 в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 05.05.2021за клопотаннями сторін провадження у справі зупинено до 08.07.2021.
Ухвалою суду від 08.07.2021 провадження у справі поновлено.
Протокольною ухвалою від 08.07.2021 відкладено підготовче судове засідання на 21.07.2021.
Ухвалою суду від 21.07.2021 задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання, яке призначено на 03.08.2021 в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 21.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2021.
Протокольною ухвалою суду від 03.08.2021 розгляд справи відкладено до 17.08.2021.
Ухвалою суду від 04.08.2021 задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання, яке призначено на 17.08.2021 в режимі відеоконференції.
Сторони заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно змісту позовної заяви від 30.03.2021 (вх.№18983 від 02.04.2021) позивачем зазначено про завдану йому матеріальну шкоду, внаслідок недоотримання заробітної плати у розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII). Посилаючись на норми Закону України №1697-VII позивач зауважив, що в період з 01.07.2015 по 31.12.2016 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався в діапазоні 10-12 мінімальних заробітних плат, а з 01.01.2017 по квітень 2019 в розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Натомість відповідачем з 01.07.2015 по дату звільнення позивача нараховувалась та виплачувалась заробітна плата не на підставі вимог Закону України №1697-VII, а на підставі та у розмірах, передбачених підзаконними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. З цих підстав, нарахування та виплата заробітної плати усупереч Закону України №1697-VII та у розмірі значно нижчому, аніж передбачено Законом позивач розцінив як завдану матеріальну шкоду, яка згідно норм ст.152 Конституції України має бути відшкодована державою у встановленому законом порядку. Стосовно строку звернення до суду позивач зазначив, що відповідно до змісту ч.2 ст.81 Закону України №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Отже посадовий оклад прокурорів входить до структури заробітної плати і відповідно є її складовою. Тому згідно з ч. 2 ст.233 Кодексу законів про працю у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 23.04.2021 (вх.№24191 від 28.04.2021). Зазначив, що прокуратура Запорізької області упродовж 2014-2019 років фінансувалась головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства, у межах затверджених Генеральною прокуратурою України кошторисів та у межах, передбачених Державним бюджетом України. За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України №1697-VII розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст.81 Закону України №1697-VII не передбачались, прокуратура Запорізької області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Також зауважили, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. За таких обставин вважає, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини, заявлені позивачем, з урахуванням періоду роботи позивача в органах прокуратури Запорізької області з 01.07.2015 по 01.06.2016, не може вплинути, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття такого рішення. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 (а.с.21).
Наказом № 853к від 17.07.2013 був призначений стажистом на посаду прокурора в Бердянській місцевій прокуратурі (міжрайонній прокуратурі Запорізької області та звільнений наказом № 162к від 01.06.2016 в порядку переведення до органів прокуратури Донецької області (а.с.14).
Згідно позову, у період з 01.07.2015 по 01.06.2016 ОСОБА_1 були встановлені посадові оклади відповідно до норм підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України (Постанова № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505), Постанова № 763 від 30.09.2015 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505», Постанова №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», Постанова №657 від 30.08.2017 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»), а саме:
з 01.07.2015 по 15.09.2015 - 1379,00 грн.;
з 16.09.2015 по 12.10.2015 - 1379,00 грн.;
з 13.10.2015 по 30.11.2015 - 1444,00 грн.;
з 15.12.2015 по 31.05.2016 - 2048,00 грн.;
Не погоджуючись із тим, що у вказаний період заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановами Кабінету Міністрів України, а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень ст.81 Закону України №1697-VII, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 ст. 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII.
Частини 1, 2, 3, 7 та 9 ст.81 Закону України №1697-VII визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 89 Закону України №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Відповідно до ст. 90 Закону України №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Частина 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995 (далі - Закон України №108/95-ВР) встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.
Відповідно до статті 13 Закону України №108/95-ВР, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Пунктами 1, 2, 6 Постанови №505, затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.
Видатки, пов'язані з реалізацією Постанови №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.
Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01.01.2015) встановлював, що норми і положення ст. 81, ч. 16-18 ст. 86, п.13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом 3 п. 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01.01.2015) установлено, що норми і положення ч. 2 ст. 33, ст. 81 Закону України №1697-VII (Голос України, №206 від 25.10.2014) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Закон України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII, а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не ст. 81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505 (зі змінами).
За приписами ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04.11.2015 №21-1461, від 30.03.2016 № 21-271а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 №817/548/16, від 21.11.2018 № 808/2163/17, від 16.01.2019 №804/217/17, від 27.02.2019 №809/982/16, та №824/490/16 від 05.05.2020. Правова судова позиція з цього спірного питання є сталою.
З огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.
Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII (далі - Закон України №2136-VIII).
Окрім цього, у ст.97 Закону України №2136-VIII визначено, що Конституційний Суд України у рішенні чи висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, до визнання Конституційним Судом неконституційними окремого положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, у відповідача не виникло підстав обраховувати посадовий оклад позивача, з урахуванням приписів ст.81 Закону України №1697-VІІ.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України та зазначає, що суттю позовної заяви, що розглянута, є відновлення порушених прав щодо отримання належної заробітної плати, що в силу ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю, не обмежується будь-яким строком.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із ст. 139 КАС України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відшкодувати матеріальну шкоду, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 18.08.2021.
Суддя І.В.Садовий