Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 серпня 2021 р. Справа№200/2306/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
за участю
секретаря судового засідання Трубчанінова О.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Сельської О.З.,
розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Донецької обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді не отриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним,
встановив:
03 березня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просив:
- стягнути з Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року у сумі 637 628,00 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
09 березня 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
21 квітня 2021 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та продовження строку підготовчого провадження, якою задовольнив клопотання відповідача; вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження; продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС України; призначив підготовче засідання на 18 травня 2021 року; повторно витребував у відповідача докази.
18 травня 2021 року суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 07 червня 2021 року; повторно витребував у відповідача докази.
07 червня 2021 року суд постановив ухвалу про відмову у зупинення провадження у справі, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 160/6949/20.
07 червня 2021 року суд постановив ухвалу закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 липня 2021 року.
Судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 07 липня 2021 року, відкладено у зв'язку з неявкою позивача.
У зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці по 13 серпня 2021 року справа призначена до розгляду на 19 серпня 2021 року.
Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені в порядку, визначеному КАС України.
Справа розглянута по суті 19 серпня 2021 року за участю позивача та представника відповідача.
На підставі ч. 1 ст. 229 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що діями прокуратури Донецької області (нині - Донецька обласна прокуратура), які суперечать вимогам профільного закону, порушено його право власності на заробітну плату, гарантовану ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Позивач доводить, що внаслідок застосування відповідачем положень п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України», в подальшому визнаних неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, та постанов Кабінету Міністрів України, якими регулювалася заробітна плата прокурорів, за період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року він недоотримав заробітну плату на загальну суму 637 628,00 грн, яку просить стягнути в судовому порядку.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Відповідач доводив, що оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників прокуратури визначалися постановами Кабінету Міністрів України та законами України про державний бюджет і додаткові видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, він не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Заробітна плата позивача нараховувалась на підставі та у розмірах, встановлених як нормативно-правовими актами, що мають силу закону, так і постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ № 505).
З приводу доводів позивача про визнання неконституційними положень Бюджетного кодексу України в частині регулювання оплати праці працівників прокуратури відповідач зауважив, що відповідне рішення Конституційного Суду України ухвалено 26 березня 2020 року, в той час як позивач звільнився з органів прокуратури 24 лютого 2020 року.
Відповідач наголошував, що у спірних правовідносинах діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу на такі дії, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними, що є передумовою для застосування норм цивільного права щодо відшкодування шкоди.
З огляду на викладене відповідач просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 04 жовтня 2007 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений у паспорті.
Відповідач - Донецька обласна прокуратура (ідентифікаційний код: 25707002) зареєстрована як юридична особа, що встановлено на підставі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 проходив службу в прокуратурі Донецької області.
Так, 20 січня 2017 року позивач призначений на посаду прокурора Краматорської місцевої прокуратури.
18 квітня 2017 року прийняв Присягу працівника прокуратури.
24 лютого 2020 року звільнений з посади та органів прокуратури Донецької області за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Ці обставини встановлені на підставі записів №№ 3-5 трудової книжки серії НОМЕР_3 та наказів прокуратури Донецької області від 19 січня 2017 року № 116-к і від 20 лютого 2020 року № 176-к.
Як свідчить лист Донецької обласної прокуратури від 17 лютого 2021 року № 27-196вих21, посадовий оклад ОСОБА_1 як прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області був визначений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» і становив:
з січня 2017 року по 05 вересня 2017 року - 2 048,00 грн на місяць;
з 06 вересня 2017 року по лютий 2020 року - 5 660,00 грн на місяць.
Інформація про посадовий оклад позивача, наведена у листі Донецької обласної прокуратури підтверджена довідками Донецької обласної прокуратури про нараховану та виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за 2017-2020 роки (від 08 квітня 2021 року №№ 21-85-553, 21-85-554, 21-85-555, 21-85-556).
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування. Висновки суду по суті позовних вимог.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 рок № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697).
Згідно зі ст. 81 Закону № 1697 заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
На час прийняття позивача на службу до органів прокуратури ч. 3 ст. 81 Закону № 1697 діяла в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» ч. 3 ст. 81 Закону № 1697 була викладена у такій редакції:
«3. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону № 1697).
Ст. 7 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року - 1600 грн.
Ст. 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1 762 грн.
Ст. 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1 921 грн.
Ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2 102 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 13 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з ч. 2 ст. 89 Закону № 1697 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Ст. 90 Закону № 1697 передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону № 1697, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ № 505).
Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону № 1697, а тому з 2015 року норми і положення Закону № 1697 щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не ст. 81 цього Закону.
Таким чином, відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою КМУ № 505.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.
Впродовж періоду, за який виник спір, посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону № 1697, а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
П. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст. 22 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суду України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.
У рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення.
Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ № 505 та те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року не може вплинути, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд дійшов висновку, що прокуратурою Донецької області не було допущено неналежного нарахування та виплати позивачу заробітної плати в частині визначення розміру посадового окладу.
В постанові від 14 травня 2021 року у справі № 560/47/20 за позовом судді у відставці до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, Верховний Суд навів такі висновки:
«38. Велика Палата Верховного Суду в справі № 686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке.
40. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою.
41. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
42. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
43. Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв'язку з виплатою позивачу довічного грошового утримання у розмірі, меншому ніж він сподівалась, про що обґрунтовано стверджував автор відзиву на касаційну скаргу.
44. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
[…]
46. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з визнанням неконституційним положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та просив стягнути кошти на відшкодування майнової шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України. Саме таке розуміння спірних правовідносин та обґрунтування позовних вимог підтверджено позивачкою в касаційній скарзі.
47. Ні в позовній заяві, касаційній скарзі, ні в інших заявах по суті справи позивач не ставив під сумнів відповідність отриманого ним суддівського довічного грошового утримання за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року положенням законодавства, що було чинним на той час та регулювало розмір його виплати, тобто не оспорював розмір отриманого суддівського довічного грошового утримання в контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у зазначений період.
[…]
49. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилково вважав цей спір спором про відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, та вдався до аналізу фактичних обставин справи в поєднанні з законодавством, що регулює питання відшкодування завданої шкоди».
На переконання суду, аналогічний підхід має бути застосований і у справі, що розглядається.
Отже, незважаючи на те, що для захисту свого права, яке, на думку позивача, було порушене, він обрав такий спосіб захисту як стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, цей спір є спором про проходження публічної служби, а не спором про відшкодування шкоди.
З огляду на те, що відповідач довів належними і допустимими доказами, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням критеріїв, наведених у ч. 2 ст. 2 КАС України, а також те, що в період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року заробітна плата позивача виплачувалась в розмірі, визначеному чинним на той час законодавством, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону № 1697, завданої положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 20 січня 2017 року по 24 лютого 2020 року у сумі 637 628,00 грн, не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, в силу положень ст. 138 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури (ідентифікаційний код: 25707002, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді не отриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
4. Повне судове рішення складено 19 серпня 2021 року.
Суддя Т.О. Кравченко