Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 серпня 2021 р. Справа№200/5775/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із уточненим адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо перерахунку позивачці довічного утримання судді у відставці за довідкою Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 року № 3.11-14/129/20;
- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зробити перерахунок та обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно з довідкою № 3.11-14/129/20;
- сплатити позивачці одноразово заборгованість за період з 19.02.2020 року по теперішній час.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020, Донецьким апеляційним судом позивачці була видана довідка від 03.03.2020 року №3.11-14/129/20 про суддівську винагороду для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши довідку про суддівську винагороду №3.11-14/129/20 від 03.03.2020 року, яка обчислена на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Позивачка зазначає, що відповідачем не було прийнято рішення за поданою заявою, тому вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
У встановлений строку недоліки позовної заяви усунені.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 відкрито спрощене провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про заміну відповідача відмовлено. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області.
Відповідач надав відзив на позов в якому зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи тим, що що позивачка 11.03.2020 року звернулась із заявою про здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, надавши довідку Донецького апеляційного суду №3.11-14/129/20 від 03.03.2020 року, в якій вказано суддівську винагороду, що враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18.02.2020 року, що регулюється статтею 142 Закону №1402-VIII, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Враховуючи наведені положення норм чинного законодавства, у відповідача відсутні законні підстави для перерахунку позивачці щомісячного довічного грошового утримання. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.79-80).
Позивачка надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що рішення відповідача про відмову у перерахунку довічного грошового утримання вона не отримувала. Вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що після 18.02.2020 року розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не змінились та такими, що суперечать рішенню Конституційного Суду України № 2-р/2020. Просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.97).
Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання немає. Вимога позивачки здійснити виплату заборгованості з щомісячного довічного грошового утримання однією сумою є необґрунтованою, така виплата проводиться в межах асигнувань виділених Пенсійному фонду за рахунок коштів Державного бюджету України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.100).
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , є внутрішньо переміщеною особою (а.с.24-25).
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Донецькій області, як отримувач довічного грошового утримання судді у відставці з 04.02.2015 року.
Згідно з довідкою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року № 3.11-14/129/20 “Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці” станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода позивачки, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 196 537,00 грн, у тому числі:посадовий оклад - 115 610,00 грн; доплата за вислугу років (70%) - 80 927,00 грн (а.с.21).
11 березня 2020 року позивачка звернулась до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя із заявою № 3602 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України, до якої додала зазначену довідку (а.с.75).
Рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (правонаступником якого є ГУ ПФУ в Донецькій області) від 12 березня 2020 року № 3602 за результатом розгляду заяви позивачки від 11 березня 2020 року № 3602 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відмовлено, з посиланням на те, що роз'яснення щодо порядку застосування рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 відсутнє (а.с.69-70).
За результатом повторного розгляду заяви позивачки від 11 березня 2020 року № 3602, відповідач прийняв рішення від 20 травня 2020 року № 3602-1, яким відмовив ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 року. В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020 визнано неконституційним, зокрема пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким було визначено, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом №1402-VIII, не працював на посаді судді три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після 18.02.2020 року, виникає згідно статті 142 Закону №1402-VIII, тобто у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, після 18.02.2020 року. Таким чином, здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки від 03.03.2020 року №3.11-14/129/20, виданої Донецьким апеляційним судом, немає законних підстав (а.с.71-72).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
На підставі частини першої статті 142 Закону №1402-VIІІ суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, розділом ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; щодо проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України.
У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному Рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65-річного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України Рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивачка обумовлений відновленням раніше порушених її прав з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивачки виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивачки, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року від 13.12.1985 року), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989 року), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998 року), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999 року, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Така правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №620/1116/20 від 16.06.2020 року, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 07.08.2020 року.
Враховуючи, що дана справа є типовою, суд у відповідності до частини третьої статті 291 КАС України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді Донецького апеляційного суду і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, грошове утримання має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя апеляційного суду.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивачки відбулося внаслідок не бездіяльності, а допущення протиправних дій відповідачем щодо неперерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та прийняття рішень від 12.03.2020 року № 3602 та 20.05.2020 року № 3602-1 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання, за таких обставин, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання дій відповідача протиправними щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 03.03.2020 року № 3.11-14/129/20; визнання протиправними та скасування рішень відповідача від 12.03.2020 року № 3602 та від 20.05.2020 року № 3602-1 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 03.03.2020 року № 3.11-14/129/20 та зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Донецького апеляційного суду №3.11-14/129/20 від 03.03.2020 року з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що стосується вимог про сплату позивачці одноразово заборгованості за період з 19.02.2020 року по теперішній час, суд зазначає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, з огляду на те, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання виплатити суму недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. При цьому суд зауважує, що кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (квитанція № 43174 від 07.05.2021 року).
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача та задовольнив в цій частині позовні вимоги, а також задовольнив в частині зобов'язання вчинити певні дії, тому на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 2, 5-11, 14, 72-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295, п.п. 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27А), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 03.03.2020 року № 3.11-14/129/20.
Визнати протиправними та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.03.2020 року № 3602 та від 20.05.2020 року № 3602-1 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 03.03.2020 року № 3.11-14/129/20.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 року №3.11-14/129/20 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано 19 серпня 2021 року.
Суддя Т.О. Шувалова