Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 серпня 2021 р. Справа№200/9496/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
13 жовтня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), надісланий на адресу суду 08 жовтня 2020 року, в якому позивач просив:
1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу належних сум грошового забезпеченні при звільненні;
2. стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 06 квітня 2016 року до 08 жовтня 2020 року включно у розмірі 370 482,76 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
19 жовтня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи.
Про відкриття провадження в адміністративній справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
19 листопада 2020 року електронною поштою та 02 грудня 2020 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
21 жовтня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального провадження.
Правом на подання заперечення відповідач не скористався.
21 жовтня 2020 року позивач надав додаткові пояснення щодо предмета спору.
17 серпня 2021 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
На підставі ч. 5 ст. 262 КАС та у зв'язку з відсутністю клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в судовому засіданні, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , де перебував на фінансовому забезпеченні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі №200/1007/20-а, яке набуло законної сили 30 вересня 2020 року, визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби, і провести компенсацію втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Проте, суми, які були призначенні за рішенням суду від 02 березня 2020 року по справі № 200/1007/20-а, відповідачем не сплачені.
07 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій навів розрахунки власні розрахунки заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення в сумі 9 917,81 грн, компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 6 789,36 грн, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 8 117,56 грн та просив виконати рішення суду у справі № 200/1007/20-а.
Вказана заява також задоволена не була, що і спричинило звернення до суду.
Відповідач позов не визнав, стверджував, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, які визначені законодавством.
Зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як складова грошового забезпечення не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 25 травня 2008 року № 425 та ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щодо застосування до даних правовідносин норм Кодексу законів про працю України відповідач вказав наступне.
Пленум Верховного Суду України постановою № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» чітко визначає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
На переконання відповідача, дане питання регулює спеціальне законодавство, а тому застосування аналогії законодавства в даному випадку не може бути.
Поряд з цим відповідач наголошує, що суми, належні позивачу на підставі рішення суду по справі № 200/1007/20-а, розраховані ОСОБА_1 не вірно, а саме: грошова компенсація за невикористану відпустку складає 4 241,53 грн, індексація грошового забезпечення - 130,76 грн, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням їх виплати - 6 092,24 грн.
Відповідач вважає, що право на отримання сум середнього заробітку виникає у лише після проведення остаточного розрахунку. Вказує на необхідність застосування принципу співмірності суми середнього заробітку, який належить до відшкодування, по відношенню до сум заборгованості.
На цих підставах відповідач просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 21 грудня 1999 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
З 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 згідно з наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11 серпня 2003 року № 016 умовне найменування Військової частини НОМЕР_1 - Донецький прикордонний загін Державної прикордонної служби України, накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо позивача про зарахування до списків частини, про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу: від 02 квітня 2015 року №61-ос та від 05 квітня 2016 року №71-ос).
Позивач є учасником бойових дій (посвідчення від 23 листопада 2015 року № НОМЕР_4 ).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/1007/20-а позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволений частково, а саме:
- визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби, і провести компенсацію втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
- в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/1007/20-а залишена без задоволення; а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/1007/20-а - залишено без змін.
07 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій навів власний розрахунок заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення на суму 9 917,81 грн, компенсації за невикористану додаткову відпустку на суму 6 789,36 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму 8 117,56 грн, та вимагав виконати рішення суду у справі № 200/1007/20-а.
За розрахунком відповідача грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учасника бойових дій за 2015-2016 роки становить 4 241,53 грн.
Розрахунок проведений наступним чином:
На день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення позивача склало 4 544,50 грн, в тому числі посадовий оклад - 530,00 грн, оклад за військовим званням - 30,00 грн, надбавка за вислугу років 10% - 56,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби 100% - 616,00 грн, надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя 15% - 79,50 грн, премія - 3 233,00 грн.
Сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки: 4 544,50 грн / 30 календарних днів х 28 календарних днів = 4 241,53 грн, про що свідчить довідка Донецького прикордонного загону від 16 листопада 2020 року № 560.
Відповідно до довідки-розрахунку Донецького прикордонного загону від 16 листопада 2020 року № 559, індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року становить 130,76 грн.
Розрахунок проведений виходячи з базового місяця - квітня 2015 року, тобто місяця прийняття на військову службу.
Наступним базовим місяцем є вересень 2015 року, що пов'язано із збільшенням надбавки за вислугу років з 5% до 10%, що призвело до збільшення грошового забезпечення на 56,00 грн.
Розмір підвищення грошового забезпечення 56,00 грн перевищував суму можливої індексації, яка могла бути нарахована в місяці підвищення, а саме у вересні 2015 року (30,32 грн), тому індексація в цьому місяці не нараховувалась. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснювалося з жовтня 2015 року наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації у січні 2016 року.
Суд зауважує, що на час розгляду справи докази виконання відповідачем рішення суду у справі № 200/1007/20-а в частині виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення суду не надані.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням з військової служби не проведений.
Згідно з довідкою-розрахунком розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, наданою Донецьким прикордонним загоном 12 листопада 2020 року за № 553, середній заробіток за час затримки розрахунку становитиме 254 031,96 грн.
Розрахунок проведений наступним чином:
Грошове забезпечення за лютий 2016 року - 4 544,50 грн, 29 календарних днів; за березень 2016 року - 4 544,50 грн, 31 календарний день, середньоденне грошове забезпечення - 151,48 грн.
Дата звільнення - 05 квітня 2016 року; дата кінцевого розрахунку (орієнтовна) - 08 жовтня 2020 року.
Середній заробіток за час затримки розрахунку: 151,48 грн х 1677 календарних днів = 254 031,96 грн.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які не застосував суд, та мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч. 2 ст. 2 КАС.
Як вже було зазначено вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від № 200/1007/20-а, позов ОСОБА_1 до Військової частини про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби, і провести компенсацію втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/1007/20-а залишена без задоволення; рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/1007/20-а - залишено без змін.
Як встановлено вимогами ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання тощо.
Ч. 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи рішення суду по справі № 200/1007/20-а не виконане, докази нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби, компенсації втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (розрахунково-платіжні відомості, платіжні доручення тощо) відповідачем не надані.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Ч. 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про зобов'язання роботодавця здійснити виплати, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 викладено правову позицію, відповідно до якої не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про передчасність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року, компенсацію втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з огляду на те, що суми заборгованості станом на момент прийняття рішення за даною справою, - позивачу не виплачені.
Також суд зауважує, що позиція відповідача щодо сум, які підлягають відшкодуванню за рішенням суду по справі № 200/1007/20-а не може вважатися такою, що порушує права ОСОБА_1 , оскільки визначення Військовою частиною НОМЕР_1 розміру коштів для відшкодування (на відміну від нарахування та виплати таких коштів), не тягне за собою жодних юридичних наслідків.
Крім цього, відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, який викладено в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, суд в межах даної справи позбавлений можливості застосувати принцип співмірності середнього заробітку по відношенню до сум, що належать позивачу до виплати на підставі рішення суду по справі № 200/1007/20-а, з огляду на відсутність виплати таких сум.
При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за стягненням компенсації після проведення з ним остаточного розрахунку.
Висновки по суті позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача безумовного права на отримання всіх належних йому коштів при звільненні та права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте позовні вимоги, заявлені в межах даної справи, задоволенню не підлягають як такі, що є передчасними.
Цей висновок суду ґрунтується на тому, що на час розгляду справи докази проведення Військовою частиною НОМЕР_1 остаточного розрахунку з ОСОБА_1 не надані, зокрема внаслідок невиконання рішенням суду по справі № 200/1007/20-а.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
4. Повне судове рішення складено 18 серпня 2021 року.
Суддя Т.О. Кравченко