Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 серпня 2021 р. Справа№200/9408/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді - Волгіної Н.П., при секретарі судового засідання Кудрявцеві О.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державна установа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач, ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Жуковської Тетяни Романівни, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у м. Києві Бойко Марії Дмитрівни, що винесена 8 липня 2021 року у виконавчому проваджені № 62922438, про повернення виконавчого документа стягувачу.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що постановою від 8 липня 2021 року ВП № 62922438 виконавчий документ (виконавчий лист № 200/3636/20-а) було повернуто стягувачеві (позивачу) на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач вважає, що спріна постанова прийнята державним виконавцем в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 1-9).
Ухвалою від 2 серпня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 11 серпня 2021 року о 16-00 год; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державну установу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 46-47).
Також цією ухвалою було зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву протягом 3-х днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та всі письмові і електронні документи, що підтверджують заперечення проти позову; матеріали виконавчого провадження ВП № 62922438 (оригінали для огляду в судовому засіданні або належним чином засвідчені копії зазначених матеріалів для доручення до матеріалів справи); докази направлення відзиву на позов позивачу; зазначено, що неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову; встановлено третій особі строк до 10 серпня 2021 року для подання до суду пояснень щодо позовних вимог.
Зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Роз'яснено, що зазначені у даній ухвалі документи мають бути подані до суду шляхом направлення їх електронною поштою на офіційну електронну адресу Донецького окружного адміністративного суду (inbox@adm.dn.court.gov.ua) та одночасно поштовою службою на офіційну адресу суду, або шляхом направлення їх через підсистему "Електронний суд", або кур'єром, або нарочно(а.с. 46-47).
Ухвала суду була направлена учасникам судового процесу поштою та на офіційні електронні адреси відповідача, третьої особи та на електронну адресу представника позивача (а.с. 50-54).
Станом на 16-00 год 11 серпня 2021 року судом не отримано від відповідача відзив на позов, також не отримано від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, пояснень щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
11 серпня 2021 року представники сторін у судове засідання не з'явились.
Згідно ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи приписи ст. 205 та ч. 6 ст. 162 КАС України, беручи до уваги належне повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 16, 19-20).
Відповідач, Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 34967593, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) (а.с. 55).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) (а.с. 56).
Як встановлено судом на підставі відомостей, які містяться в автоматизованій системі документообігу Донецького окружного адміністративного суду (Комп'ютерна програма «Діловодство спеціалізованого суду»), рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі № 200/3636/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та стягнення грошових коштів: визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 45128 від 9 липня 2014 року; вирішено стягнути з Державної установи «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу № 45128 від 9 липня 2014 року (а.с. 21-29).
11 серпня 2020 року позивачу було видано виконавчий лист по справі № 200/3636/20-а (а.с. 33).
28 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання виконавчого листа від 11 серпня 2020 року № 200/3636/20-а (а.с. 30).
1 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києв) Бойко М.Д. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження № 62922438 з примусового виконання виконавчого листа від 11 серпня 2020 року № 200/3636/20-а (а.с. 34).
8 липня 2021 року із посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києв) Бойко М.Д. була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 35).
Даною постановою було встановлено: згідно повідомлення ДПС України боржник має рахунки виключно в Національному банку України. Згідно відповіді МВС України за боржником зареєстровано транспортні засоби; згідно законодавства майно є державним та перебуває у господарському віданні. Стаття 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду; відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності; кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню; на майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову. Отже, приписи ст.ст. 2, 4, 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяють Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження. Відповідно до вимог ст. 37 ч. 1 п. 9 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувану, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (а.с. 35, 38-41).
Будучи не згодною із даною постановою позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінки спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження", Закон № 1404-VIII).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішеньу спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з оскаржуваної постанови, державним виконавцем під час здійснення заходів виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом № 200/3636/20-а, було отримано повідомлення ДПС України про наявність у боржника рахунків в Національному банку України, відповідь МВС України про наявність у боржника транспортних засобів.
Пунктами 1, 3, 10, 14, 18 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається наявність значного обсягу прав та обов'язків державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження задля належного виконання боржником судового рішення.
В обґрунтування правомірності спірного рішення відповідач посилається на приписи ст.ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом із цим суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи державним виконавцем не направлялися до Національного Банку України платіжні вимоги в рамках виконавчого провадження ВП № 62922438 (докази на спростування зазначеного в матеріалах справи відсутні), а, отже, і не вчинено всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» задля належного виконання судового рішення.
Статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-ІV визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду, є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Відповідно до ст. 20 Закону № 4452-ІV Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для, зокрема, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.
Суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 черня 2020 року у справі № 200/33636/20-а з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача стягнуто саме гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом.
Виконавчий лист від 11 серпня 2020 року № 200/3636/20-а виданий Донецьким окружним адміністративним судом саме щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача гарантованої суми відшкодування коштів за банківським вкладом.
Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, а також з урахуванням обставин, встановлених в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 20 Закону № 4452-ІV стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування за банківським вкладом за рішенням суду є цільовим використанням коштів Фонду, а тому посилання на неможливість виконання рішення суду з урахуванням вищенаведених приписів законодавства є безпідставним.
Крім цього, як вже зазначалось судом, відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Таким чином, державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу діяв не у порядку, встановленому чинним законодавством.
Суд зазначає, що стягнута рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 у справі № 200/3636/20-а грошова сума є власністю (майном) позивача.
Судом враховані положення ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20 березня 1952 року), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Суд зазначає, що дана правова позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року по справі № 200/5327/20-а.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини та беручи до уваги зазначені вище нормативно-правові приписи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обгрунтованість та правомірність спірної постанови.
Відповідно, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов'язаних зі сплатою позивачем судового збору в сумі 908,00 грн та оплатою правничої допомоги адвоката в сумі 5 000,00 грн (а.с. 8), суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду із даним позовом сплатила судовий збір в розмірі 908,00 грн згідно квитанції № 98166 від 20 липня 2021 року (а.с. 10).
Враховуючи наведене, витрати позивача зі сплати судового збору за подання даного позову підлягають стягненню з відповідача.
Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 зазначеної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат до позову додано Договір про надання правничої (правової) допомоги у справах адміністративного судочинства від 5 вересня 2016 року, укладений між позивачем та адвокатом Жуковською Т.Р., Додаток до цього Договору від 19 липня 2021 року «Розмір гонорару адвоката та порядок його сплати», акт приймання-передачі наданих посдуг за Договіром про надання правничої (правової) допомоги у справах адміністративного судочинства від 20 липня 2021 року, рахунок № 20 від 20 липня 2021 року на суму 5 000,00 грн (а.с. 17-18, 12, 15, 14).
Згідно п.п. 4, 5 Договору про надання правничої (правової) допомоги (далі - Договір) за надання правової допомоги Клієнт (позивач) сплачує Адвокату (представник позивача) гонорар, розмір якого визначений сторонами у Додатку до Договору. Окрім гонорару Клієнт зобовязується компенсувати Адвокату витрати, понесені у звязку з виконанням доручення за цим Договором ) (а.с. 17-18).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати Як вбачається з абз. 4 п. 8 Договору Клієнт зобовязаний сплатити гонорар в розмірі та на умовах, визначених договором, та компенсувати фактичні витрати.
У абз. 7, 8 Додатку до Договору визначений порядок оплати гонорару: 100% гонорару сплачується протягом 10-ти робочих днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт; оплата може бути здійснена у готівковій або безготівковій формі (за вибором Клієнта) на підставі виставленого адвокатом рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи акт приймання-передачі надання послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги у справах адміністративного судочинства від 5 вересня 2016 року, відповідно до якого адвокатом були надані послуги на суму 5 000,00 грн (складання позову - 4 000,00 грн, оформлення позову, підготовка та виготовлення копій документів, додатків - 1 000,00 грн) - підписаний сторонами 20 липня 2021 року (а.с. 12, 15).
Отже, позивач мала оплатити правничу допомогу адвоката Жуковської Т.Р. за договором від 5 вересня 206 року у звязку із наданням останньою послуг зі здійснення представництва Минака Г.В. в Донецькому окружному адміністративному суді по справі № 200/9408/21 в сумі 5 000,00 грн до 20 липня 2021 року (включно).
Доказів оплати позивачем правничої допомоги в зазначений строк та у визначеній сумі суду не надано.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами того, що нею понесені витрати в сумі 5 000,00 грн на правничу допомогу у межах цієї справи.
Як наслідок, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні її клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 12, 72-77, 90, 94, 132, 134, 139, 192-193, 242-246, 256, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києв) (код ЄДРПОУ 34967593, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17), про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у м. Києві Бойко Марії Дмитрівни, прийняту 8 липня 2021 року у виконавчому проваджені № 62922438, про повернення виконавчого документа стягувачу.
Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34967593, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 коп.
Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивні частини складено та підписано 11 серпня 2021 року.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 16 серпня 2021 року.
Суддя Н.П. Волгіна