13 серпня 2021 р. Справа № 120/5616/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
02.06.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мусіровського О.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про:
- визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 15.04.2021 № 2-839/15-21-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Крім того, 03.06.2021 до суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, якою представник уточнює позовні вимоги та просить суд:
- визнати протиправним та скасування наказ відповідача від 15.04.2021 № 2-839/15-21-СГ в частині відмови позивачу у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в жовтні 2020 року позивач та інші заявники звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав ряд необхідних документів.
Наказом від 15.04.2021 за № 2-839/15-21-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу у зв'язку з невідповідністю документів вимогам чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що виключний перелік документів, який включає технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, наведено у статті 56 Закону України "Про землеустрій". Поділити земельну ділянку може сам власник земельної ділянки або за його згодою землекористувач.
Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується та вважає його протиправним.
Ухвалою суду від 07.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України. Так, судом встановлено, що при зверненні до суду через підсистему "Електронний суд" представник позивача не надав суду доказів надсилання відповідачу листом з описом вкладення копій поданих до суду документів. Тому позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
09.06.2021 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази надсилання відповідачу листом з описом вкладення копій позовної заяви з доданими до неї документами.
Ухвалою від 14.06.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. В даному ж випадку, підставою для відмови слугувало те, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл, є сформованою, а тому її подальше виділення повинно здійснюватись на підставі згоди на поділ чи об'єднання земельної ділянки власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем. Що стосується зобов'язання Головного управління надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, то відповідач зауважує, що надання такого дозволу є його дискреційними повноваженнями.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 30.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, державної форми власності, за кадастровим номером 0520680200:01:007:0687 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Наказом від 15.04.2021 № 2-839/15-21-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні відповідного дозволу, посилаючись на відсутність у поданих документах згоди власника земельної ділянки, яка передбачена п. "є" ст. 56 Закону України "Про землеустрій".
Незгода позивача із такою відмовою, зумовила його звернення до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу наведених правових норм слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством суб'єктам владних повноважень не надано право відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.
Одночасно суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Із змісту положень статті 79-1 Земельного кодексу України видно, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
У даному випадку, позивач бажає отримати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об'єднання на частину земельної ділянки, яка є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 0520680200:01:007:0687.
Водночас відповідач відмовив у наданні позивачу відповідного дозволу, посилаючись на пункт "є" статті 56 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на час прийняття спірного наказу), відповідно до якого технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок повинна включати згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній). Отже, на думку відповідача, поділити земельну ділянку може сам власник земельної ділянки або, за його згодою, землекористувач.
Надаючи оцінку таким підставам для прийняття оскаржуваного наказу, суд враховує, що відповідач не довів наявність відповідних обставин та не надав документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи щодо її перебування у власності інших осіб.
Крім того, варто звернути увагу на те, що наявність згоди власника або органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок є вимогою до самої технічної документації із землеустрою, а не до заяви про надання дозволу на розробку такої документації.
Наведене свідчать про протиправність відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи відповідачем не надано.
Відтак суд доходить висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області від 15.04.2021 № 2-839/15-21-СГ є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 24 розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Таким чином, з 27.05.2021 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області втратило повноваження з приводу розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відтак, враховуючи, що до повноважень відповідача не входить розпорядження бажаною для позивача земельною ділянкою, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для покладення на нього обов'язку до вчинення певних дій. Тому в цій частині позовних вимог зобов'язального характеру належить відмовити.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задовольняється судом частково, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454,00 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15 квітня 2021 року № 2-839/15-21-СГ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21100);
3) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).
Повне судове рішення складено 13.08.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович