19 серпня 2021 року м. Чернівці
справа № 727/7374/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянда М. І.
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 червня 2021 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 27 липня 2007 року та отримала кредитну картку для користування кредитним картковим рахунком.
У подальшому, розмір кредитного ліміту збільшено до 8000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначали, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Стверджували, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, у відповідачки, станом на 24 червня 2020 року, утворилась заборгованість в розмірі 26736 гривні 12 коп., яка складається із заборгованості: за тілом кредиту в розмірі 17291 гривень 27 копійок; по відсотках, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України в розмірі 4945 гривень 93 коп.; пені у розмірі 4894 гривні 56 копійок.
Просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 22236 гривень 99 коп., яка складається із заборгованості: за тілом кредиту в розмірі 17291 гривень 27 коп.; за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України в розмірі 4945 гривень 93 коп. та вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 червня 2021 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт укладання кредитного договору та наявності заборгованості. Надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить суд скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до суду була надана копія анкети-заяви від 27 липня 2007 року, в якій відповідачка особистим підписом засвідчила, що вона згідна, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши таким чином згоду на них.
Відповідачка після отримання кредитної картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи.
Суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та всупереч ст. 1054 ЦК України, безпідставно звільнив відповідачку від обов'язку повернути фактично отримані кредитні кошти.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилається на те, що аргументи АТ КБ «ПриватБанк», викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 27 липня 2007 року було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якого відповідачці було відкрито картковий кредитний рахунок.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитні картки за номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (а. с. 18).
З 16 серпня 2013 року розмір кредитного ліміту збільшено до 8 000 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 19).
Договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банком послуг. Інших умов договору сторони не підписували.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В тексті позовної заяви позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 липня 2007 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Розмір кредитного ліміту збільшено до 8000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку
До позовної заяви позивачем додано копію анкети-заяви, яка підписана відповідачкою, розрахунок заборгованості, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну кредитного ліміту, довідку про видачу кредитних карток відповідачці, виписку за особовим рахунком відповідачки.
При цьому, ці витяги не підписані відповідачкою, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати та нарахування пені.
Апеляційний суд вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 липня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Проте, банком як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні із апеляційною скаргою, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умови і Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачкою, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 27 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви.
Крім того, роздруківка із сайту позивача Умов та Правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування
Таким чином, відсутні підстави для застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 листопада 2015 року року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і Правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням зазначених обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартами є Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю поінформована про умови кредитування в банку, яку були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідачка, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами.
Суд першої інстанції не врахував вищевикладеного, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17) зазначено, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відмовляючи у стягненні заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами кредитного договору.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду та вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач посилався на те, що відповідачка має заборгованість за тілом кредиту у розмірі 17291 гривні 06 коп. та надав розрахунок заборгованості, виписку про рух коштів у відповідачки.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка сплачувала кошти за користування кредитом, які були зараховані позивачем на часткове погашення заборгованості за пенею та заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за тілом та простроченим тілом кредиту становить 17291 гривні 06 копійок, яку банк обраховував пославшись на те, що кредитний ліміт неодноразово збільшувався та на час звернення з позовом не перевищував 8000 гривень.
З урахуванням цих обставин, апеляційний суд критично ставиться до нарахованої банком заборгованості та вважає за необхідне прийняти до уваги виписку з розрахункових карт ОСОБА_1 , яка згідно з Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства Юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 має статус первинного документу щодо виконання сторонами договірних зобов'язань та надана позивачем, як письмовий доказ на підтвердження заявлених позовних вимог щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню із позичальника.
Аналіз виписок по картках свідчить, що встановлений кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме, починаючи з 03 листопада 2007 року становив 3100 гривень; із 02 травня 2011 року - 3600 гривень; з 16 серпня 2013 року - 8000 гривень; із 03 серпня 2019 року кредитний ліміт знижено до 0 гривень.(а.с.19).
Таким чином, протягом строку дії кредитного договору від 27 липня 2007 року кредитний ліміт наданий ОСОБА_1 не перевищував 8000 гривень, а отже твердження позивача про те, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 17291 гривню 06 копійок апеляційний суд вважає необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи наведене, дійшов висновку про стягнення заборгованості у межах кредитного ліміту 8000 гривень.
Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування позиченими коштами з підстав, встановлених статтею 625 ЦК України.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси.
У порушення зазначених умов договору відповідачка зобов'язання за договором № б/н від 27 липня 2007 року належним чином не виконала.
Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на, те, що 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг, в частині нарахування відсотків, а саме, відповідно до п.2.1.1.2.12, в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит, банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Як слідує з матеріалів справи відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка ознайомилася та погодилася зі змінами до п. 2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, рівно як із первісною редакцією Умов та правил надання банківських послуг. Як вказувалося вище Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність вимог банку про нарахування відсотків, відповідно до змін від 01 березня 2019 року, починаючи з 01 листопада 2019 року, однак слід зазначити, що банк має право на стягнення з відповідачки трьох процентів річних від простроченої суми, як визначено ч.2 ст. 625 ЦК України.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Отже, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року.
Три проценти річних від простроченої суми слід здійснити за період з 01 листопада 2019 року по 08 вересня 2020 року, тобто за 312 днів прострочки.
Розрахунок 3 проценти річних судом здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку/100%/365*кількість днів.
Таким чином, 3 проценти річних, відповідно до заявлених позовних вимог, за період з 01 листопада 2019 року по 08 вересня 2020 року (за 312 днів) складає 280 гривень 77 коп. (8000*3/100%/365*312), й саме ця сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
Згідно з вимогами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги в результаті апеляційного перегляду задоволені частково на загальну суму 8280 гривень 77 коп., що становить 37,24% від суми заявлених вимог(8280,77*100/22236,99).
За подання до суду позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 2102 гривні.
За подання до суду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» - 3153 гривні.
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог відшкодуванню відповідачкою на користь позивача підлягає судовий збір: за подання до суду позовної заяви в розмірі 782 гривні 78 копійок (2102*37,24/100), за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1174 гривні 17 копійок (3153*37,24/100)
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 782 гривні 78 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 1174 гривні 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 червня 2021 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 8280 гривень 77 копійок, яка складається із: 8000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 280 гривень 77 копійок - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно з ст.625 ЦК України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 782 гривні 78 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 1174 гривні 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О.Одинак
І.Б. Перепелюк