Провадження № 22-ц/803/25/21 Справа № 205/894/17 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
18 серпня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Кравченко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства “ОТП Банк”
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В лютому 2017 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ “ОТП Банк” зазначає, що 11 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CNL-301/409/2007. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, кредитні кошти надав, однак позичальник взяті на себе зобов'язання не виконав, допустивши прострочення виконання своїх зобов'язань, внаслідок чого за ним станом на 17.01.2017 року виникла заборгованість, яка складає 46 909,89 доларів США, що в еквіваленті складає 1 300 342,15 грн. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 11 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №SR-301/213/2007. Враховуючи викладене просить солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за кредитним договором № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року в 46 909,89 доларів США, що в еквіваленті складає 1 300 342,15 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ “ОТП Банк” просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року по справі №205/894/17 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги АТ “ОТП Банк” задовольнити у повному обсязі.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ “ОТП Банк” на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року просить відмовити АТ “ОТП Банк” у задоволенні апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступник: ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-301/409/2007, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 13,99% річних, строком користування до 11.07.2022 року (том 1 а.с.4-7).
В забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_2 11 липня 2007 року укладено договір поруки № SR-301/213/2007, відповідно до умов якого остання зобов'язалась забезпечувати виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року (том 1 а.с.14).
У підтвердження надання грошових коштів позичальнику, позивач надав копію меморіального ордеру №1 від 11.07.2007 року про видачу 50 000 доларів США, що в еквіваленті становить 252 500,00 грн. ОСОБА_1 (том 1 а.с.230).
11 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року, яким погодили внесення змін до графіку платежів (том 1 а.с.245).
07 листопада 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року, яким сторони погодили внесення змін щодо розміру процентної ставки (том 1 а.с.246-248).
07 листопада 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №1 до договору поруки № SR-301/213/2007 від 11.07.2007 року (том 1 а.с.249-250).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року (том 3 а.с.150-151), станом на 21.02.2018 року заборгованість становить 52 512,15 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день проведення розрахунку становить 1 421 658,55 грн.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.
У відповідності до вимог ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором.
Згідно п.п.1.9.1. п.1.9. кредитного договору, незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. та ст.3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору іпотеки (майнової поруки), та/чи договору поруки (надалі «Вимога»). При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
В п.1.9. кредитного договору, передбачено застереження, в якому зазначено, що вимога вважається надісланою, в день її направлення адресату позичальника, що зазначена в цьому договору. До направлення вимоги на адресу позичальника поштою прирівнюється також і їх вручення позичальнику чи його представника під розписку.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем взагалі не надано жодних доказів щодо направлення на вказану у кредитному договорі адресу вимоги про дострокове погашення кредиту ані позичальнику, ані поручителю, що суперечить вимогам визначених у кредитному договорі.
Також, Банком не надано суду належного розрахунку заборгованості, що утворилась по кредитному договору № CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року.
Окрім того, у вказаному розрахунку зазначено період з 11.07.2007 року по 12.09.2014 року, що взагалі не дає можливості визначити утворення заборгованості станом на 21.02.2018 року, як зазначено у позові.
А тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ “ОТП Банк”, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Банку є необґрунтованим, недоведеними та безпідставними.
Доводи апеляційної скарги, що невиконання позичальником умов кредитного договору дає право Банку достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у позичальника, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.
Твердження апелянта, що позивачем було надано виписки по рахункам клієнта, відповідно до яких бухгалтерією і було складено розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає недоведеними, оскільки з наданих Банком доказів на підтвердження своїх позовних вимог і суми заборгованості по кредитному договору, неможливо достовірно встановити суму заборгованості та її нарахування.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09.12.2020 року про витребування доказів, Банком було надано для огляду оригінал матеріалів кредитної справи ОСОБА_1 .
Між тим, як було встановлено колегією суддів кредитна справа не містить направлення Банком на вказану у кредитному договорі адресу вимоги про дострокове погашення кредиту ані позичальнику, ані поручителю, як і не містить належного розрахунку заборгованості по кредитному договору №CNL-301/409/2007 від 11.07.2007 року.
Крім того, сам Банк на неодноразові виклики до суду для надання пояснень по справі та доведення своїх позовних вимог, у судові засідання не з'являвся.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “ОТП Банк” - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова