Справа № 638/20315/19
Провадження № 2/638/529/21
11 серпня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути заборгованість за договором позики у сумі 61 700,00 доларів США, у тому числі 45 000,00 доларів США сума основного боргу, 12 850,00 доларів США- інфляційне збільшення суми боргу та 3 850,00 доларів США - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.08.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 позичив грошові кошти у сумі 45 000,00 дол. США строком до 01.01.2017 року. Свої зобов'язання за договором позики відповідач не виконав. Станом на 09.12.2019 року період прострочення грошового зобов'язання складає 1041 день. Станом на 09.12.2019 року інфляційне збільшення боргу складає 12 850,51 дол. США, три проценти річних від простроченої суми складає 3 850,00 дол. США. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 61 700,00 дол. США.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Грищенко І.О. від 05.02.2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено проводити за правилами загального позовного провадження.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа передана в провадження судді Дзержинського районного суду м.Харкова Цвірюка Д.В. 13.07.2020 року.
Ухвалою суду від 17.09.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з'явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.08.2021 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши вступне слово позивача та його представника, з'ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Судом встановлено, що 01 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого позивач позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 45 000,00 дол. США строком до 01.01.2017 року включно, що підтверджується оригіналом розписки.
Згідно з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, саме розпискою чи іншим борговим документом за вказаним договором позики за нормами матеріального закону підтверджується передання грошей за договором позики та отримання їх позичальником. Законодавцем визначено, що під час розгляду справи категорії про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позики.
Відповідно до роз'яснень, викладених у правових позиціях Верховного Суду України про стягнення боргу за договором позики від 18.09.2013 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені грошовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання договору позики передбачає належне виконання позичальником обов'язку повернути позику в порядку, передбаченому ст. 1049 ЦК України. Договір позики є одностороннім, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони - позичальника, а права - лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем. Позичальник зобов'язується також сплатити винагороду (проценти за користування позикою), якщо договір не є безоплатним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики, та сплати процентів за оплатним договором позики.
Приписами законодавства встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527-545 ЦК України).
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплати грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Однак відповідач свої зобов'язання за договором позики від 01.08.2016 року не виконав. Грошові кошти в розмірі 45 000,00 дол. США позивачу не повернув.
Крім того, стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
На підставі викладеного судом встановлено, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, яке належним чином відповідачем не виконане, що дає підстави для стягнення на користь позивача 3 % річних від простроченої суми за період визначений позивачем у позовній заяві, а саме з 02.01.2017 року по 09.12.2019 року. Таким чином, згідно розрахунку позивача, наведеного в позовній заяві, розмір 3% річних за вищевказаний період складає 3 850,00 дол. США. Разом із цим за підрахунками суду 3% річних за вказаний період складають 4 035,20 дол. США (45 000 суми заборгованості*3%/100%/365 днів*1091 днів прострочення заборгованості). Однак, суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума коштів у розмірі, заявленому позивачем, а саме 3 850,00 дол. США.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих за неповернення основної суми боргу, у розмірі 12 850,00 дол. США, суд дійшов наступного.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, яка передбачає сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
За умовами договору позики від 01 серпня 2016 року сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання ОСОБА_3 у доларах США.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
За таких обставин, враховуючи, що предметом грошового зобов'язання за оспорюваним договором позики є грошові кошти, визначені у доларах США, а не в національній валюті України, позивач має право на отримання лише 3% річних у разі несвоєчасного повернення позики грошових коштів, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат, слід відмовити.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач та його представник як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 202, 207, 509, 526, 533, 543, 546, 553, 554, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-283, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01.08.2016 року в загальному розмірі 45 000,00 доларів США, три відсотки річних від простроченої суми боргу у розмірі 3850,00 доларів США, а всього стягнути 48 850 (сорок вісім тисяч вісімсот п'ятдесят) доларів США.
В іншій частині в задоволені позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7604 гривні 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 18.08.2021 року.
Сторони:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк