ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 серпня 2021 року Справа № 918/868/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. (повний текст - 01.02.2021р.) у справі №918/868/19 (суддя Качур А.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення 138346041,80 грн.
за участі представників:
позивача - Незнамова Т.М., довіреність №14-333 від 22.12.2020р.,
відповідача Бабій В.В., ордер №КС388682 від 22.02.2021р.,
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19 задоволено частково позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 138346041,80 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 102597306грн 45коп. основного боргу, 5476602грн 79коп. пені, 9411731грн 12коп. 3% річних, 15383798грн 64коп. інфляційних втрат та 672350грн 00коп. судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення 5476602грн 79коп. пені відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№921/21 від 02.03.2021р.; т.5, арк.справи 47-54).
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням щодо часткового задоволення позовних вимог у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені до 50%, що становить 5476602,79 грн, а тому позивач по справі вважає, що рішення прийняте з порушенням ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.
Позивач зазначає, що рішення суду не містить жодного покликання на ті докази, які могли б слугувати підставою для зменшення пені, відтак, мотивувальна частина містить лише формулювання про скрутне матеріальне становище без зазначення в порядку ч.4 ст.238 ГПК України доказової бази, чим підтверджується висновок суду.
Документи, які надавалися відповідачем до заяви про зменшення штрафних санкцій не доводять реального скрутного матеріального стану ТОВ «Рівнетеплоенерго», навпаки ж, підтверджують те, що підприємство отримує доходи. Наявність заборгованості населення перед ТОВ «Рівнетеплоенерго» не свідчить про збитковість підприємства. Саме по собі покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.
Звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів відсутності коштів на рахунках відповідача в період поставки природного газу, відтак, не доведено відсутність можливості здійснити вчасну оплату за отриманий природний газ.
Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Судом не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.
Позивач зазначає про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років, а несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині відмови у стягненні 5476602грн 79коп. пені та ухвалити в цій частині рішення про стягнення пені у повному розмірі, судовий збір стягнути з відповідача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2021р. поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21 квітня 2021 р. об 10:30год.
Також не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№920/21 від 02.03.2021р.; т.5, арк.справи 78-82).
На думку ТОВ «Рівнетеплоенерго» сума конкретних обставин справи №918/868/19, у зв'язку з існуванням яких існують підстави для зменшення пені на підставі ст.233 ГК України і ч.3 ст.551 ЦК України, свідчить про виключний характер правовідносин, що склалися між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Рівнетеплоенерго» в частині стягнення пені за неналежне виконання ТОВ «Рівнетеплоенерго» грошового зобов'язання за Договором постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18.09.2017р., та, як наслідок, необхідність зменшення такої пені на 100% для забезпечення оптимального балансу інтересів та убезпечення від настання негативних наслідків для НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Рівнетеплоенерго».
ТОВ «Рівнетеплоенерго» зазначає, що є об'єктом критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником послуг з централізованого гарячого водопостачання, теплової енергії та електричної енергії населенню та підприємствам, установам, організаціям, об'єктам соціальної інфраструктури міста Рівне.
Так, серед іншого, ТОВ «Рівнетеплоенерго» надає послуги з постачання теплової енергії, в т.ч.пари, гарячої води, пов'язаної продукції об'єктам соціальної інфраструктури - Державній установі «Рівненський обласний амбулаторний центр Міністерства охорони здоров'я України» та Аварійно-рятувальному загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, та іншим.
ТОВ «Рівнетеплоенерго» є підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню та підприємствам, установам, організаціям. Підприємство спрямовує свою діяльність на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на експлуатацію обслуговування, поточний та капітальний ремонт котелень і теплових мереж та здійснює забезпечення мешканців міста Рівне, навчальних закладів, дитячих садків, інших споживачів послугами з теплопостачання.
Відповідач не є кінцевим споживачем за спірним договором, а відповідно до змісту пункту 1.2. Договору постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18.09.2017р., природний газ використовувався ТОВ «Рівнетеплоенерго» виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
ТОВ «Рівнетеплоенерго» знаходиться в скрутному майновому стані, що викликаний незалежними від нього економічними обставинами - несвоєчасними та неповними розрахунками населення міста Рівне за послуги з теплопостачання та несвоєчасним відшкодуванням державою різниці в тарифах та низьку платоспроможність значної кількості споживачів теплової енергії у важких умовах економічної ситуації, що спричинено, у тому числі, пандемією коронавірусу COVID-19 та світовою економічною кризою.
Надходження коштів на рахунок підприємства та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь ТОВ «Рівнетеплоенерго» відповідних платежів.
Згідно довідки №04-05/3412/3415 від 14.12.2020р. заборгованість споживачів перед ТОВ «Рівнетеплоенерго» станом на 01.11.2020р. становить 144,5 млн грн.
З наданого АТ «НАК «Нафтогаз України» розрахунку штрафних санкцій вбачається, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» оплачувало природний газ за спірний період декількома платежами на місяць, що свідчить про факт вчинення ТОВ «Рівнетеплоенерго» дій щодо вжиття всіх можливих заходів для виконання зобов'язання.
ТОВ «Рівнетеплоенерго» зазначає, що здійснювало розрахунки за поставлений АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ частково з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання. Відтак, ТОВ «Рівнетеплоенерго» не могло самостійно впливати на розподіл цих коштів та погашати заборгованість в найбільш економічно доцільний спосіб (з метою уникнення прострочення зобов'язань або максимального їх зменшення).
Звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання АТ «НАК «Нафтогаз України» збитків саме в результаті порушення ТОВ «Рівнетеплоенерго» умов Договору постачання природного газу.
Також відповідач зазначає, що станом на 01.11.2020р. ТОВ «Рівнетеплоенерго» має заборгованість у розмірі її 188257,96грн за вищевказаними договорами оренди, що підтверджується довідкою про нараховану, сплачену орендну плату до місцевого бюджету за 2020р. станом на 01.11.2020р.
Стверджує у зв'язку з несвоєчасною виплатою державою пільг і житлових субсидій виник борг державного бюджету перед ТОВ «Рівнетеплоенерго».
Відповідач вважає, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки АТ «НАК «Нафтогаз України» не може.
На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині стягнення 5476602грн 79коп. пені та ухвалити в цій частині рішення про відмову у стягненні пені у повному розмірі, судовий збір стягнути з позивача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19. Об'єднано апеляційну скаргу ТОВ "Рівнетеплоенерго" із раніше поданою і прийнятою скаргою АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в одне апеляційне провадження. Розгляд апеляційних скарг призначено до спільного розгляду на 21 квітня 2021р. об 10:30год.
29.03.2021р. (вх.№2597/21) на адресу суду від ТОВ "Рівнетеплоенерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу (т.5, арк.справи 102-103).
У відзиві відповідач звертає увагу, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції чітко вказав, що відповідачем подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій, і навів підстави, якими обґрунтовувалася дана заява.
В заяві про зменшення розміру штрафних санкцій наводилася інформація, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» має значні ускладнення в господарській діяльності за останні роки та отримує збитки, що підтверджувалося звітами про фінансові результати за 2016-2020рр.
Звертає увагу, що заява і рішення обґрунтовувалися не лише скрутним фінансовим (матеріальним) становищем, а у тому числі і іншими обставинами, які у своїй сукупності свідчили про виключний характер правовідносин, що склалися між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Рівнетеплоенерго» в частині стягнення пені за неналежне виконання ТОВ «Рівнетеплоенерго» грошового зобов'язання за Договором постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18.09.2017р.
Заява і рішення не обґрунтовувалися в якості підстави для зменшення пені обставиною відсутності коштів на рахунках ТОВ «Рівнетеплоенерго», а тому відсутність доказів про це жодного значення для такого зменшення не має.
Стверджує, що якщо АТ «НАК «Нафтогаз України» вважає, що йому були завдані певні збитки порушенням ТОВ «Рівнетеплоенерго» свого зобов'язання за Договором постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18.09.2017р., то саме на АТ «НАК «Нафтогаз України» покладено обов'язок доведення наявності таких збитків. За відсутності ж таких доказів, за загальним правилом вважається, що такі збитки відсутні.
На підставі викладеного відповідач просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19 в частині відмови у стягнення з ТОВ «Рівнетеплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» пені в розмірі 5476602,79 грн залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» - без задоволення.
Ухвалою від 21.04.2021р. задоволено клопотання ТОВ "Рівнетеплоенерго" про відкладення розгляду апеляційної скарги та відкладено розгляд апеляційної скарги на 26 травня 2021р. об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4(ВКЗ).
Ухвалою від 26.05.2021р. задоволено клопотання ТОВ "Рівнетеплоенерго" та клопотання АТ "НАК "Нафтогаз України" про відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 273 ГПК України. Розгляд апеляційних скарг відкладено на 28 липня 2021р. об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4(ВКЗ).
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Саврія В.А. з 27.07.2021р. по 30.07.2021р., судове засідання у справі №918/868/19, призначене на 28.07.2021р. о 10:30год., не відбулося. Про неможливість проведення судового засідання сторін повідомлено шляхом розміщення інформації на сайті суду та телефонограмами.
Ухвалою від 02.08.2021р. розгляд апеляційної скарги призначено на 18.08.2021р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4(ВКЗ). Забезпечено участь представника ТОВ "Рівнетеплоенерго" та представника АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
18.08.2021р. на електронну адресу суду від представника АТ «НАК «Нафтогаз України» надійшло пояснення в якому представник повідомляє суд про те, що станом на 18.08.2021р. мирова угода між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Рівнетеплоенерго» не укладена, у зв'язку з чим просить здійснювати розгляд справи №918/868/19, судове засідання по якій призначено на 18.08.2021р. о 14 год. 30 хв.
Суд звертає увагу, що розгляд апеляційних скарг неодноразово відкладався з огляду на подані клопотання сторін про забезпечення можливості реалізації права врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 18.08.2021р. представник позивача підтримала доводи своєї апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції та заперечила проти доводів апеляційної скарги відповідача. Просить рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 5476602,79грн скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» до ТОВ «Рівнетеплоенерго» щодо стягнення пені у розмірі 5476602,79 грн, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити.
Представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції та заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача. Просить скасувати рішення в частині стягнення з ТОВ «Рівнетеплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» пені в розмірі 5476602,79 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити задоволенні позовних вимог НАК «Нафтогаз України» про стягнення з ТОВ «Рівнетеплоенерго» пені у розмірі 5476602,79 грн повністю.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
18.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі акціонерним товариством) (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 (Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Як погоджено п.12.1. Договору (з врахуванням додаткової угоди №5 від 20.09.2018р.), цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 61,885 тис. куб. м..
Додатковою угодою №2 від 02 квітня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 6 300,0 тис. куб. м.".
Додатковою угодою №3 від 07 червня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 червня 2018 року по 31 липня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 1 857,0 тис. куб. м.".
Додатковою угодою №4 від 13 серпня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 2,0 тис. куб. м.".
Додатковою угодою №5 від 20 вересня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 вересня 2018 року по 30 вересня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 2,0 тис. куб. м.".
Відповідно до пункту 3.1. Договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно пунктів 3.7.-3.8. Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу споживачем у відповідному місяці поставки та встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Не пізніше 7-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику, зокрема підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 333049894,07 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2017 року на суму 22210901,76грн, від 30 листопада 2017 року на суму 46348750,61 грн, від 31 грудня 2017 року на суму 53059875,91 грн, від 31 січня 2018 року на суму 66078871,16 грн, від 28 лютого 2018 року на суму 63649915,73 грн, від 31 березня 2018 року на суму 59227058,99 грн, від 30 квітня 2018 року на суму 12824 211,28 грн, від 31 травня 2018 року на суму 9600428,04грн, від 30 червня 2018 року на суму 6452,28 грн, від 31 серпня 2018 року на суму 28056,72грн, від 30 вересня 2018 року на суму 15371,59грн.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з врахуванням пункту 11.3. цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою №1 укладеної між сторонами 11 січня 2018 року внесені зміни до абзацу 3 пункту 6.1. Договору, виклавши його в наступній редакції:
"Сторони погодили, що з врахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".
Відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно та неповному обсязі, станом на час розгляду спору за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 102597306,45 грн, доказів оплати вказаної заборгованості відповідач не надав.
Згідно з умовами пункту 5.1. Договору, ціна (без врахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.
У відповідності до пункту 5.2. Договору, ціна за 1000 куб. газу на дату укладення договору становить 5930,40 грн. (з ПДВ).
Як встановлено пунктом 8.2. Договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20.
Також у пункті 8.3. Договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про реорганізацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплати на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Додатковою угодою №1 від 11 січня 2018 року сторони домовились викласти пункт 8.2. та пункт 8.3. у наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нарахована пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256.".
"8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 не звільняє споживача від обов'язку сплати на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.".
Крім того, Додатковою угодою №1 від 11 січня 2018 року сторони домовились викласти підпункт 4 пункту 11.3. в наступній редакції: "Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використанні для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору".
Керуючись положеннями пункту 8.2. Договору з урахуванням додаткової угоди №1, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 10953205,59грн за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема за зобов'язаннями жовтня 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 11.01.05 №20) нараховано з 28.11.2017р. по 19.12.2017р. - 61843,60грн, за зобов'язаннями листопада 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20) нараховано з 26.12.2017р. по 26.02.2018р. - 610727,05грн, за зобов'язаннями грудня 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.02 №256) нараховано з 26.01.2018р. по 19.04.2018р. - 847997,88грн, за зобов'язаннями січня 2018 року з 27.02.2018р. по 08.07.2018р. - 854135,53грн, за зобов'язаннями лютого 2018 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.02р. №256) нараховано з 27.03.2018р. по 26.09.2019р. - 2305858,65 грн, за зобов'язаннями березня 2018 року з 26.04.2018р. по 25.10.2018р. - 4543283,33 грн., за зобов'язаннями квітня 2018 року з 26.05.2018р. по 25.11.2018р. - 989115,60грн, за зобов'язаннями травня 2018 року з 26.06.2018р. по 25.12.2018р. - 736444,89 грн, за зобов'язаннями червня 2018 року з 26.07.2018р. по 25.01.2019р. - 497,66 грн., за зобов'язаннями серпня 2018 року з 26.09.2018р. по 25.03.2019р. - 2128,70 грн., за зобов'язаннями вересня 2018 року з 26.10.2019р. по 25.04.2019р. - 1172,70 грн.
Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 9411731,12 грн. та 15383798,64 грн. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи у січні 2020 року відповідач звернувся до позивача з заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог №03-05/63/66 від 10.01.2020р., яка обґрунтована тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2019р. у справі №826/9665/16, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019р., визнано протиправною та не чинною постанову КМ України №315 від 27.04.2016р. "Про внесення змін до постанови Кабінету України від 01 жовтня 2015 року №758", у зв'язку з чим позивач неправомірно отримав різницю у вартості природного газу за регульованими цінами, визначеними постановою КМ України №315 від 27.04.2016р., та попередньою редакцією п.16 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Відповідачем самостійно здійснено перерахунок різниці між вартістю природного газу за цінами постанови КМ України №315 та попередньої редакції, унаслідок чого, на думку відповідача, позивач безпідставно набув 203924517,84 грн., у зв'язку з чим заявив про припинення зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами поставки природного газу.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у справі №918/137/20 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог задоволено, визнано недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог №03-05/63/66 від 10.01.2020р. Вказане рішення залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2020 року.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Згідно ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційних скарг сторони оскаржують рішення в частині зменшення пені на 50%. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить стягнути пеню у повному розмірі, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" - відмовити у стягненні пені у повному розмірі.
З огляду на положення ч.1 ст.269 ГПК України, колегія суддів переглядає справу в межах зазначених доводів та вимог апеляційних скарг АТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Рівнетеплоенерго".
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
В силу положень ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
18.09.2017р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" було укладено договір на постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18 вересня 2017 року становить 102597306,45 грн, доказів оплати поставленого товару на вказану суму відповідач не надав.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За несвоєчасне виконання відповідачем умов договору позивачем було нараховано відповідачу пеню в розмірі 10953205,59грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій у порядку, передбаченому статтею 233 Господарського кодексу України (т.4, арк.справи 110-119). Заяву обґрунтовано тим, що придбання газу здійснювалося виключно для потреб населення, підприємство практично залишається єдиним постачальником послуг з централізованого постачання теплової енергії та гарячої води населенню та підприємствам установам та організаціям міста Рівного. Підприємство знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що викликано незалежними від його обставинами - несвоєчасними та неповними розрахунками населення міста Рівного за надані послуги, та несвоєчасним відшкодуванням державою різниці в тарифах та низьку платоспроможність значної кількості споживачів теплової енергії у важких економічних умовах, що спричинена пандемією короновірусу COVID-19. Надходження коштів на рахунок підприємства та можливе погашення заборгованості за природній газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів. Згідно довідки №04-05/3412/3415 від 14 грудня 2020 року заборгованість споживачів перед відповідачем становить станом на 01.11.2020р. 144,5 млн грн. Відповідач проводить претензійно-позовну роботу зі споживачами, а проте вказані заходи не дають належних результатів, зокрема за період з 01.01.2016р. по 01.01.2017р. подано 436 позовів на суму 7919,8 тис.грн, з яких стягнуто 2104,2 тис.грн, за період з 01.01.2017р. по 01.01.2018р. подано 792 позови на суму 17046,8 тис.грн, з яких стягнуто 2346,5 тис.грн, за період з 01.01.2018р. по 01.01.2019р. подано 255 позовів на суму 8588,3 тис.грн, з яких стягнуто 2153,6 тис.грн, за період з 01.01.2020р. по 30.11.2020р. подано 798 позовів на суму 23 471 тис.грн, з яких стягнуто 2790,3 тис. грн. Також, станом на 01.11.2020р. відповідач має заборгованість за електроенергію в розмірі 1360991,45 грн, та за водопостачання 4290557,98 грн. Відповідач не заперечував та сплачував вартість поставленого природного газу, що відображено позивачем у власному розрахунку. Також, згідно фінансово-господарської звітності у позивача за попередні роки відсутня збитковість в роботі, тоді як звітів про фінансові результати відповідача за 2016-2020 року видно, що підприємство є збитковим.
Разом з тим, позивач подав суду першої інстанції заперечення проти зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних в яких вказав, що: заявлені позивачем 3% річних та інфляційних втрат не є надмірними, а є співмірними з розміром заявленої заборгованості; відповідачем не доведено належними доказами свого скрутного фінансового становища; зазначає про значний обсяг несплаченої заборгованості у позивача, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону; несвоєчасність оплати контрагентами прямо впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу (т.5, арк.справи 10-15).
За приписами статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при зменшенні розміру пені до 5476602грн 79коп. від заявленої суми правомірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також прийняв до уваги фінансовий стан боржника, при цьому врахував, що несвоєчасна оплата вартості отриманого за договором природного газу мала місце в тому числі через несплату кінцевими споживачами; добросовісну поведінку відповідача; ТОВ "Рівнетеплоенерго" не могло впливати на розподіл коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, нормативи відрахування з якого визначалось Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; відповідач має заборгованість за оренду котелень та теплопунктів та за оренду об'єкта централізованого теплопостачання - цілісного майнового комплексу Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради в сумі 11188257,96 грн за 2020 рік; у зв'язку з несвоєчасною виплатою державою пільг і житлових субсидій виник борг державного бюджету перед ТОВ "Рівнетеплоенерго". При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем вказані обставини були підтверджені належним чином (т.4, арк.справи 119-218), зокрема довідками про заборгованість за послуги теплопостачання споживачів перед відповідачем станом на 01.01.2017р., 01.01.2018р., 01.01.2018р.; 01.11.2020; звітами про фінансовий стан позивача та відповідача тощо.
Колегія суддів, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення/не зменшення розміру пені, зокрема, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача 5476602грн 79коп. пені, 9411731грн 12коп. 3% річних, 15383798грн 64коп. інфляційних втрат слугує компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов'язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені в повному обсязі, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018р. у справі №924/1089/17, від 12.12.2018р. у справі №921/110/18, від 14.01.2019р. у справі №925/287/18р., від 22.01.2019р. у справі №908/868/18.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними вимоги відповідача про зменшення до 0,00 грн. заявленої до стягнення суми пені, оскільки поняття зменшення передбачає стягнення меншої від заявленої суми, а не відмову у її стягненні. З урахуванням конкретних обставин, зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Частиною 1 статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Пронін проти України”, “Кузнєцов та інші проти Російської Федерації” одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії”).
Доводи скаржників спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19 слід залишити без змін, а апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційних скарг покладається на скаржників.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2021р. у справі №918/868/19 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 19.08.2021р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.