221/3593/20
2/221/79/2021
04 серпня 2021 року м. Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Безрук Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання Чемізової Г.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу №221/3593/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу, вказуючи, що 24.05.2006 року позивач надав ОСОБА_5 в позику 45000 грн., про що було складено розписку, дату повернення позики у розписці вказано не було.
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 27.10.2017 року визнано за відповідачем ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку, площею 7,9800 га на території Благодатненської селищної Волноваського району Донецької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку.
Про смерть ОСОБА_5 позивачу стало відомо після того як у грудні 2017 року до ПрАТ «ЕКОПРОД», звернулись представники «Теллусагро» та повідомили, що ОСОБА_4 уклав з ними договір оренди земельної ділянки яка раніше належала померлій ОСОБА_5 , на підтвердження чого вони надали 1-й лист копії договору та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно до якого право власності дійсно зареєстроване за відповідачем.
Дізнавшись про існування спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті боржника, 04 квітня 2018 року він звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, але відповіді не отримав. Вважає, що відповідач, як спадкоємець, що прийняв спадщину, має повернути позивачеві борг, тому звернувся з позовом до суду, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, у розмірі 52473 гривні 00 копійок.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву слухати справу без його участі, на позовних вимогах наполягає.
Представник позивача ОСОБА_1 підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач направив відзив у якому вказував, що про борги бабусі йому відомо не було, тому він не мала можливості повідомити позивача про її смерть. До теперішнього часу він так і не отримав вимоги про сплату боргу від позивача. У поштовому листі, який він отримав від позивача 07.04.2018р. була письмова пропозиція від 03.04.2018р. (в копії) щодо укладання між нею та ПАТ «Екопрод», заступником генерального директора якого є позивач, - Договору оренди землі, власником якої він став на підставі Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27.10.2017р. в порядку спадкування після смерті бабусі. Не відповів, тому що вже уклав з іншою особою договір оренди. Просив у позові ОСОБА_3 відмовити.
Представник відповідача - адвокат Мірошнікова-Заглинська О.А. підтримала позицію відповідача з підстав, наведених у відзиві.
Перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Суд враховує, що за висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
З розписки встановлено, що 24.05.2006 року ОСОБА_5 отримала від позивача гроші у тимчасове користування в сумі 45 000 грн. Гроші отримані у повному обсязі. Розписка написана особисто ОСОБА_5 у присутності свідка ОСОБА_6 та посвідчена секретарем Благодатненської селищної ради 24.05.2006 року ОСОБА_7 на предмет справжності підпису ОСОБА_5 на документі. ( а.с. 4)
Відповідно до частини 7, 69 Інструкції про Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р.N 22/5 (втратила чинність 02.12.2011 року) нотаріальні дії можуть вчинятися посадовою особою будь-якого виконавчого комітету на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 36, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 Закону "Про нотаріат та інших випадків, передбачених законодавством України. Посадова особа виконавчого комітету засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Отже, оскільки розписка щодо отримання боргових коштів є за своєю природою доказом укладення договору позики( угоди), то відповідно, така розписка не могла бути предметом як посвідчення так і реєстрації посадовими особами селищної ради. У свою чергу, це не позбавляло будь яку особу бути свідком при підписанні боргової розписки.
Відповідачем, у свою чергу, не спростоване ані підпис боржника ОСОБА_5 на розписці ані безгрошовість розписки.
Таким чином, суд вважає доведеним факт, укладення між ОСОБА_5 та позивачем 24.05.2006 року договору позики.
Як зазначив ВС України у постанові від 02.07.2014 року № 6-79 цс 14, стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (ст.ст. 527-545 ЦК).
За змістом ст. 526 ЦК належне виконання зобов'язання - це, передусім, виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК, та інших актів цивільного законодавства. Однією з умов належного виконання зобов'язання є його виконання належними суб'єктами.
Частина 1 ст. 510 ЦК визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У ч. 1 ст. 527 ЦК сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором, або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Як вбачається з копії рішення Волноваського районного суду від 27.10.2017 року за позовом відповідача ОСОБА_4 до Благодатненської сільської ради про визнання права власності за відповідачем ОСОБА_4 , після смерті його бабусі ОСОБА_5 , визнано право власності на спадщину законом, на земельну ділянку загальною площею 7,9800 па, кадастровий № 1421555300:03:000:0128, що розташована на території Благодатненської селищної ради Волноваського району, яка раніше належала ОСОБА_5 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН № 060225 від 19.07.2004 року ( а.с. 8-11)
Отже, відповідач ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - ця обставина встановлена рішенням суду, тому, відповідно до положень ст.82 ЦПК України, доказуванню не підлягає. ( а.с.8)
Відповідно до сттаті 1281 ЦК України( у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.
У свою чергу, стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. (Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15ц)
На а.с. 62 міститься вимога позивача до відповідача про повернення йому боргу, яка була направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням у 03 квітні 2018 року, яку та отримав особисто 07.04.2018 року - про що свідчить запис у поштовому повідомленні, копія якого міститься на (а.с.61-62). Тобто свій обов'язок щодо пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців протягом одного року від дня настання строку вимоги, дня коли дізнався про смерть боржника, позивач виконав.
Посилання ж відповідача на те, що дане поштове відправлення містило не вимогу про виплату боргу, а копію запропонованого договору суд відхиляє, оскільки такі посилання, не підтверджені жодним належним доказом, та не спростовують надані докази відправлення боргової вимоги позивачем.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи, що правовідносини, що склалися між позивачем та ОСОБА_5 допускають правонаступництво, відповідач є правонаступником боржника ОСОБА_5 , яка порушила свої зобов'язання за договором позики про повернення боргу, прийняв спадщину, тому суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, оскільки вони ґрунтуються на законі та підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України,- Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний є платити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи що відповідач отримав вимогу 07.04.2018 року та відповідно до ст.1049 ЦК України протягом тридцяти днів по 07.05.2018 включно не повернув суму позики, то починаючи з 08.05.2018 року по 28.05.2020 року він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Згідно з офіційними даними Міністерства Фінансів України сукупний індекс інфляції за вказаний період склав 110,43. Збитки від інфляції складають 45000 (сума боргу) X 110,43 (індекс інфляції) / 100% - 45 000 (сума боргу) 4693,50 грн.
Три проценти річних від простроченої суми складають 45000 (сума боргу) X 3% (процентна ставка) / 100% /365 днів X 752 (кількість днів прострочення) = 2779,86 грн.
Таким чином, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, заборгованість відповідача складає - 52473 гривні 00 копійок.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 840,80 грн. судового збору, оскільки заявлені вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.526, 530, 1046, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 89, 95, 141, 263 -265 ЦПК України,
ухвалив:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 52473,00 гривень у рахунок відшкодування боргу.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 840,80 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 09.08.2021р.
Суддя Т.В. Безрук