ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 серпня 2021 року м. Київ № 640/8774/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною і скасування вимоги,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", в якій просить:
- визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У;
- визнати протиправною та скасувати постанову-рішення Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про виконавче провадження від 26.03.2020 ВП №61337652.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2020 постановлено:
- відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи;
- роз'єднати в самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною і скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У та позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", про визнання дій Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) та зобов'язання закінчити виконавче провадження №61337652.
- справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною і скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишити номер №640/8774/20;
- справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, передати для реєстрації в автоматизованій системі документообігу для присвоєння номеру справи.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець не працювала з 2006 року та доходу від підприємницької діяльності не отримувала. На протязі останніх 14 років позивач не отримувала жодних повідомлень від контролюючих органів щодо заборгованості перед державою або щодо особливостей функціонування її підприємства чи необхідності його припинення.
Щодо нарахування єдиного внеску у сумі спірна вимога 29293,44 грн, про сплату якого складена спірна вимога від 14.05.2019 №Ф-274917-17У позивач зазначає, що таке нарахування проведено відповідачем безпідставно, без проведення відповідної перевірки.
До того ж, позивач працювала як найманий працівник та отримувала дохід виключно у вигляді заробітної плати. Інших джерел доходу ніж заробітна плата позивач не мала. Відповідно єдиний внесок у повному обсязі за позивача сплачував її роботодавець, у розмірі більшому за мінімальний, підтвердженням чого є відповідні довідки про застраховану особу за формою ОК-5.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не вручено їй спірну вимогу від 14.05.2019 №Ф-274917-17У. На адресу позивача ні у 2019 році, а ні протягом першого кварталу 2020 року ніякої кореспонденції від контролюючих органів не надходило.
Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив про наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок в тому числі з 01.01.2017 по 21.11.2019. Так, у даний період позивач була зареєстрований як фізична особа-підприємець та зобов'язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від фактичного здійснення підприємницькою діяльність та отримання доходу від такої діяльності.
Також зауважив, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення, 20.06.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-274917-17 повернуто з поштового відділення у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання. Тому, вказана вимога вважається належним чином врученою позивачу.
Керуючись нормою частини п'ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
З 28.02.2005 по 01.04.2020 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
06.12.2016 Законом України №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, з 01.01.2017 підприємці зобов'язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.
З наявних у матеріалах справи копії трудової книжки позивача, довідок про застраховану особу за формою ОК-5, довідок про нарахування заробітної плати ДП «Рітейл Центр», відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, з 22.03.2018 ОСОБА_1 працювала у ДП «Рітейл Центр» на посаді касира торгівельного залу, починаючи з березня 2018 року єдиний внесок у розмірі більшому за мінімальний у повному обсязі за позивача сплачував її роботодавець.
Вважаючи, що позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець з 01.01.2017, незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку від такої діяльності та факту працевлаштування, відповідачем нараховано позивачеві зобов'язання зі сплати мінімальних сум єдиного внеску за відповідні місяці за період з 01.01.2017 по 21.11.2019 у загальній сумі 26 539,26 грн.
В період з 01.01.2017 по дату подання даного позову, ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності не отримувала, єдиний внесок не сплачувала.
Оскільки позивач не сплатила вказану суму заборгованості, 14.05.2019 Головним управлінням ДФС у місті Києві сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-274917-17У про сплату недоїмки (боргу) з єдиного внеску сумі 26 539,26 грн.
Позивач не погоджується із нарахуванням йому зобов'язань зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 21.11.2019, вважає вказану вимогу протиправною, а тому звернулася до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI).
Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).
Пільги у вигляду звільнення від сплати ЄСВ передбачені положеннями частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Водночас, Закон №2464-VI не передбачає такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем як сплата єдиного внеску за таку особу роботодавцем.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Суд вважає за необхідне застосувати вказану правову позицію Верховного Суду до спірних правовідносин.
Так, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців (які працюють без використання праці інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором), саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Встановлено, що з 22.03.2018 по 14.02.2020 ОСОБА_1 працювала на умовах трудового договору працювала у ДП «Рітейл Центр» на посаді касира торгівельного залу, починаючи з березня 2018 року єдиний внесок у розмірі більшому за мінімальний у повному обсязі за позивача сплачував її роботодавець, що підтверджують наявні у матеріалах справи копії трудової книжки позивача, довідок про застраховану особу за формою ОК-5, довідок про нарахування заробітної плати ДП «Рітейл Центр», відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.
Тобто, за період з 22.03.2018 по 21.11.2019 за позивача як застраховано особу в систему загальнообов'язкового державного соціального страхування надійшли кошти в розмірі, який перевищує мінімальну суму єдиного внеску, нараховану за цей же період.
Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з 22.03.2018 по 21.11.2019 нараховував та сплачував роботодавець ДП «Рітейл Центр» в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та яка не здійснює такої діяльності і не отримує від неї прибуток.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині нарахування позивачу єдиного внеску за період з 22.03.2018 по 21.11.2019 в загальній сумі 16 452,06 грн. Посилання відповідача на те, що вказане нарахування єдиного внеску проведено автоматично, суд не розцінює як таке, що спростовує факт порушення прав позивача таким нарахуванням.
Разом з цим, суд зауважує, що позивач не обґрунтувала та не надала відповідного документального підтвердження неправомірності нарахування їй єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 22.03.2018. Так, у матеріалах справи наявні лише докази наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у період з 01.01.2017 по 22.03.2018, однак матеріали справи не містять доказів сплати у вказаний період єдиного внеску позивачем чи іншою особою за позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем єдиного внеску позивачу у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 22.03.2018 у загальній сумі 10 087,2 грн.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, несплата позивачем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 22.03.2018 у загальній сумі 10 087,2 грн призвела до виникнення недоїмки на вказану суму.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (Інструкція №449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, в тому числі, даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Отже, подання платником звітності з єдиного внеску чи здійснення перевірки платника не є обов'язковими підставами для формування та направлення платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки), що вказує на безпідставність доводів позивача у цій частині.
Враховуючи, що у ході розгляду даної справи встановлено наявність у ОСОБА_1 станом на 21.11.2019 недоїмки зі сплати єдиного внеску, у загальній сумі 10 087,2 грн, суд вважає, що відповідачем правомірно складено та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У у вказаній частині.
Водночас, відповідач безпідставно сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У у частині сплати недоїмки у сумі 16 452,06 грн, а тому спірна вимога у цій частині є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо доводів позивача про порушення її прав відповідачем шляхом невручення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Згідно пунктів 42.1, 42.2 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Встановлено, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У надіслано рекомендованим поштовим відправленням 0411627726678.
Однак, 20.06.2019 рекомендоване поштове відправлення 0411627726678 повернулось на адресу відповідача неврученим із зазначенням причини невручення «у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання».
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У вважається належним чином врученою позивачу 20.06.2019, що свідчить про необґрунтованість вказаних доводів позивача.
При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем частково доведено обґрунтованість нарахування позивачу єдиного внеску у вказаний період та правомірність оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку та часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У в частині сплати недоїмки у сумі 16 452,06 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Встановлено, що позивач звернулася до суду з позовною вимогою майнового характеру в розмірі 26 539,26 грн за що сплатила судовий збір у сумі 840,8 грн.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про задоволення позову в частині задоволення майнової вимоги позивача у розмірі 16 452,06 грн, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судовий збір у сумі 521,22 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-274917-У в частині сплати недоїмки у сумі 16 452,06 грн.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 521,22 грн (п'ятсот двадцять одна гривня двадцять дві копійки).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).
Суддя О.М. Чудак