13 серпня 2021 року справа № 580/601/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
10.02.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу доплати пенсії за період з 01.04.2019 до 31.10.2020 в сумі 37255,23 грн.;
стягнути з відповідача на користь позивача: заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2019 до 31.10.2020 в сумі 37255,23 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати нарахованої пенсії в сумі 1709,62 грн.; 3% річних в сумі 2082,20 грн. та інфляційні витрати в розмірі 2563,14 грн.; моральну шкоду в сумі 7000,00 грн.; витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не здійснено виплату коштів перерахованої та донарахованої пенсії на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 у справі №580/1447/20, що є підставою для їх стягнення з компенсацією втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та моральної шкоди. Тому просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 15.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
10.03.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що на виконання вказаного вище рішення суду позивачу здійснено перерахунок пенсії та донараховані кошти в сумі 37255,23 грн., які включено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Зазначає, що стягнення цих коштів є подвійної відповідальністю за одним зобов'язанням. Також, право на компенсацію втрати частини доходів особа набуває незалежно від того чи були такі доходи їй виплачені, а тому відсутні підстави для такої компенсації. Також вказує, що відшкодування 3% річних та інфляційних витрат передбачено нормами ЦК України у договірних зобов'язаннях, які у даному випадку відсутні.
19.03.2021 суду надійшла відповідь на відзив, в якій окрім викладених у позовній заяві доводів зазначив, що твердження відповідача про подвійну відповідальність є необґрунтованим, оскільки рішення суду в частині виплати коштів не виконане, а рішення про їх стягнення, що забезпечить поновлення прав позивача відсутнє. Також зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань для виплати коштів не є причиною невиконання зобов'язань. Стосовно компенсації втрати частини доходів вказує, що після здійснення перерахунку пенсії настав строк їх виплати, що є умовою для нарахування компенсації у разі несвоєчасності виплати.
Ухвалою від 17.03.2021 суд продовжив на термін дії карантину строк розгляду справи.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду 06.07.2020 у справі №580/1447/20, що набрало законної сили 07.08.2021 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління ДФС у Черкаській області з розміру грошового забезпечення 12 500 грн 45 коп. у відповідності до п. б ст. 21, 43, 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно здійснити розгляд заяви від 11.03.2020 та прийняти рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління ДФС у Черкаській області з розміру грошового забезпечення 12 500 грн 45 коп., у відповідності до п. б ст. 21, 43, 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перерахувати ОСОБА_1 з жовтня 2017 року надбавку до пенсії у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі пункту "а" частини 1 статті 24 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених сум та нараховувати вказану надбавку до втрати права на неї.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з жовтня 2017 року надбавки до пенсії у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі пункту "а" частини 1 статті 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
На виконання вказаного рішення суду позивачу здійснено перерахунок пенсії та нараховано доплату в сумі 37255,23 грн., яку 17.08.2021 включено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
На звернення позивача до відповідача із заявою від 29.10.2020 про перерахунок та виплату пенсії на виконання вказаного вище рішення суду, відповідач листом від 10.11.2020 повідомив позивача, що виплата перерахованої пенсії буде здійснена за наявності відповідного фінансування.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058).
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону №1058-IV пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно із ч.2 ст.46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст.47 Закону № 1058-IV. Частиною першою цієї статті визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п.2 ч.1 ст.49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Отже, жодним підзаконними нормативно-правовим актом не може бути обмежено право особи в отримані пенсійних виплат.
Крім того, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Оцінивши обставини спору, суд дійшов висновку, що позивач мав законні сподівання на дотримання державою в особі її установ і державних органів взятих соціальних зобов'язань щодо виплати нарахованої пенсії. Оскільки обґрунтованість тривалого проміжку часу від дати нарахування пенсії до часу звернення позивача в суд відповідачем не доведена, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відбулося втручання у право позивача на мирне володіння його майном.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
У пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (SukhanovandIlchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону №2262-ХІІ, мав законні сподівання на своєчасну виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати позивачу перерахованої пенсії суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Відповідно до вимог ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні в справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету. Однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу неприйняття рішення про виплату допомоги, яке він має прийняти на виконання закону, не є обґрунтованими.
Відповідач не довів жодним належним і допустимим доказом правомірності зволікань щодо виконання обов'язку виплати пенсії у спірних правовідносинах.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ст. 5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, непроведення виплати перерахованої позивачу пенсії у повному обсязі є саме протиправною бездіяльністю.
Тому для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу перерахованої на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду 06.07.2020 у справі №580/1447/20 за період з 01.04.2019 до 31.10.2020 пенсії в сумі 37255,23 грн.
Враховуючи, що вищевказана сума пенсії нарахована позивачу, але не виплачена без наявності законних підстав, зважаючи, що спору щодо розміру нарахованої заборгованості з пенсії між сторонами немає, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення вказаної заборгованості на користь позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати нарахованої пенсії в сумі 1709,62 грн., суд зазначає таке.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1 та 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Разом з тим, положення Закону №2050-ІІІ пов'язують виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Відповідно до ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що на час виникнення спірних правовідносин позивачу виплату не проведено і доказів зворотного під час розгляду справи не надано, суд дійшов висновку про відсутність факту виплати основної суми доходу в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №300/544/19, яка обов'язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Отже, вимоги стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати суд вважає необґрунтованими.
Щодо вимог стягнути 3% річних в сумі 2082,20 грн. та інфляційні витрати в розмірі 2563,14 грн., суд зазначає таке.
Ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Законодавцем окреслено, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.
Суд врахував, що у цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України.
Також, суд зазначає, що у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем не є цивільно-правовими.
Тому вищевказана позовна вимога є необґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №712/23614/12.
Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 7000,00 грн., суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначено, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
В постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 викладена правова позиція, згідно якої виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У своєму позові позивач вказує на факт протиправної бездіяльності, а відтак і причинного зв'язку з виникненням у неї моральних страждань.
Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода, та з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Тому вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає необґрунтованими.
Щодо розподілу судових витрат, суд врахував таке.
У позовній заяві позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ордером від 09.02.2021, змістом позовної заяви підтверджується залучення позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги адвоката Коханія О.В.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Прибутковим касовим ордером від 03.02.2021 №1/2021 підтверджується сплата позивачем адвокату Коханію О.В. коштів в сумі 5000,00грн.
Відповідно до акту здачі-приймання робіт №ОК-0000003 позивачу надані послуги з правничої допомоги на суму 5000,00 грн.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд враховує, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Процесуальні документи у справі є однотипними. Отже, їх складання не потребує значної затрати часу.
Тому суд не вважає належним чином обґрунтованою суму 5000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням зазначеного, та за наслідками оцінки співмірності заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт (складання позовної заяви), суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відсутні підстави для його повернення.
Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_1 нарахованої за період з 01.04.2019 до 31.10.2020 пенсії в сумі 37255,23 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану за період з 01.04.2019 до 31.10.2020 пенсії в сумі 37255,23 грн. (тридцять сім тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 23 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя О.А. Рідзель