73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
"27" вересня 2007 р. Справа № 6/136-АП-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. при секретарі Андреєвець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, ЄДРПОУ 24104230, пров. 40 років жовтня, 5-А, м. Херсон,
до Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Милове" ТОВ фірма "Сула" ЄДРПОУ 32170154, вул. Бериславська, 3, с. Милове, Бериславського району Херсонської області,
про стягнення 13372грн. 37коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Щербина В.В. дов. № 01-12/4 від 10.01.2007року
від відповідача: не прибув
Суть справи:
Заявлено вимоги про стягнення 13372,37 грн. адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
За позовом заявник стверджує, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон (875-12) від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) відповідач зобов'язаний створити робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2006 році -4% від загальної чисельності працюючих, а саме 2 (два) робочих місць. Фактично відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда.
Позивач вважає, що відповідач не забезпечив установленого нормативу робочих місць, самостійно не працевлаштував інвалідів, а тому, на підставі ст. 20 Закону зобов'язаний перерахувати адміністративно-господарські санкції до Фонду України соціального захисту інвалідів. Позивач вказує, що відповідач самостійно в строк до 15.04.2007р. не перерахував суми адміністративно-господарських санкцій, а тому просить стягнути їх у примусовому порядку.
Відповідач відзиву на позов не надав, заперечень та витребуваних судом документів не надіслав.
На вимогу суду Бериславський районний центр зайнятості надіслав листа від 07.09.2007р. за № 02-06/785 в якому повідомляє, що до підприємства-відповідача на протязі 2006 року не направлялись інваліди для працевлаштування у зв'язку із тим, що в указаний період на обліку не перебувало жодного інваліда із сіл Милове, Суханове, Червоний Яр, які відносяться до територіальної громади Милівської сільської ради.
На вимогу суду позивач не надав витребуваних доказів щодо відмови відповідача в укладенні трудового договору з інвалідами, вказавши їх прізвища, імена та по батькові, а також відомості про їх самостійну спробу працевлаштування чи про направлення їх відповідними соціальними службами для працевлаштування на підприємстві.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд
Правовідносини щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їх рівних з усіма громадянами, забезпечення їм можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, регулюється Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
Відповідно до державної статистичної звітності за 2006р. (форма №10-ПІ, а.с.6), яку відповідач надав позивачеві, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 45 осіб, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача за розрахунком позивача становила 6546.67грн. Із визначеної Законом нормативу кількості інвалідів, які підприємство зобов'язано працевлаштувати (2 особи) відповідачем не працевлаштовано.
Позивач вважає даний факт порушенням Закону за яке відповідач повинен сплатити передбачені Законом санкції, просить стягнути з відповідача 13093.34грн. адміністративно-господарських санкцій за 2 робочих місця, які не зайняті інвалідами та пеню в сумі 279.03грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, а всього 13372.37грн.
Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню на підставі наступного.
Відповідно до ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону, якою, наразі, передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
За змістом стю18 Закону підприємства, при зверненні до них інваліда чи направленні інваліда на підприємство службою зайнятості зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування цих інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач не надав доказів про те, що на протязі 2006 року позивачем, державною службою зайнятості, а також іншими державними чи громадськими організаціями до відповідача направлялись інваліди з метою їх працевлаштування.
Навпаки, Бериславський районний центр зайнятості надав суду інформацію (лист від 07.09.2007р. за №02-06/785), що до підприємства-відповідача на протязі 2006 року не направлялись інваліди для працевлаштування у зв'язку із тим, що в указаний період на обліку не перебувало жодного інваліда із сіл Милове, Суханове, Червоний Яр, які відносяться до територіальної громади Милівської сільської ради.
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Суд, виходячи із комплексного аналізу норм ст.ст.18-20 Закону, приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції встановлені за правопорушення, яке складається із дій підприємства, що пов'язані із незабезпеченням працевлаштування конкретного інваліда, який мав намір зайняти робоче місце на підприємстві у межах 4% нормативу, тобто, із відмовою підприємством у працевлаштуванні.
Доказів про наявність у діях відповідача ознак адміністративно-господарського правопорушення позивачем не надано.
Сам факт відсутності у підприємства працівників-інвалідів не створює складу адміністративно-господарського правопорушення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що обов'язок підприємства працевлаштувати інвалідів відповідно до ст.18 Закону кореспондується з обов'язком інших органів щодо працевлаштування конкретних інвалідів. Крім того, обов'язок підприємства працевлаштувати конкретного інваліда кореспондується із правом самого інваліда на працевлаштування на роботу в межах 4% нормативу на будь-якому підприємстві, яке не має права відмовити інваліду у працевлаштуванні. При цьому не має значення наявність чи відсутність у підприємства вакансій. Воно (підприємство) зобов'язано створити робочі місця для людей-інвалів, які направлені чи бажають самостійно працевлаштуватися на підприємстві в межах 4%-ого нормативу.
Суд підкреслює, що відповідно до Конституційного принципу верховенства права та визначеного ст.19 Конституції України правового порядку в Україні, органи державного управління повинні діяти на підставі та відповідно до Законів, які визначають їх компетенцію та ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, без наявності конкретного інваліда та без виконання взаємних обов'язків передбачених Законом, як роботодавця так і органів працевлаштування щодо направлення на роботу інваліда та укладення з ним трудового договору суд не може вважати, що підприємство не виконало своїх обов'язків по працевлаштуванню інвалідів, оскільки були відсутні суб'єкти (особи-інваліди) працевлаштування.
Викладені обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача, невідповідність доводів позивача вимогам законодавства, тому суд відмовляє в їх задоволенні.
Керуючись ст.ст.18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р., ст.2, 6, 158-163 КАС України, суд
У позові відмовити.
Постанова складена та підписана у повному обсязі 28.09.2007р. та набирає законної сили з 08.10.2007 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення її в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя П.Д. Пригуза