м. Вінниця
17 серпня 2021 р. Справа № 120/3763/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Стрижавської селищної ради (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210; код ЄДРПОУ 04330007) про визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради (далі - відповідач).
За змістом позовних вимог позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради № 138 від 25.03.2021 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд";
- зобов'язати Стрижавську селищну раду надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивач зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року у справі №120/5375/20-а вирішено визнати протиправним та скасувати рішення 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області № 64 від 12.08.2020 року про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та зобов'язано Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В подальшому, відповідачем повторно прийнято рішення № 138 від 25.03.2021 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", з огляду на те, що бажане місце розташування земельної ділянки яке вказане на графічному матеріалі знаходиться в межах населеного пункту смт. Стрижавка, та перебуває у власності.
Позивач вважає вищезазначене рішення Стиражавської селищної ради протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки перебування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки у власності іншої особи не підтверджується жодними правовстановлюючими документами.
Ухвалою від 26.04.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення. Окрім того, вирішено витребувати у відповідача копії усіх належним чином засвідчених документів, які стали підставою для прийняття рішення № 138 від 25.03.2021 року про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
25.05.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема вказує, що в результаті розгляду клопотання позивача Стрижавською селищною радою прийнято рішення № 138 від 25.03.2021 року про відмову у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу. Підставою для відмови слугувало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, перебуває у власності.
Окрім того, представник відповідача вказує, що при прийнятті вказаного рішення, селищна рада керувалась державним актом серія ВН від 29.07.1998 року, відповідно до якого бажана ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у власності гр. ОСОБА_2 . У свою чергу, передача земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, відбувається за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
З огляду на зазначене, відповідач вважає рішення від 25.03.2021 року №138 правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Відповіді на відзив та заперечення сторонами до суду подано не було.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 12.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520655900:02:005:0098.
Рішенням 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №64 від 12.08.2020 року позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у власності. При цьому вказавши, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.
За результатами розгляду справи №120/5375/20-а прийнято рішення від 01.02.2021 року, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №64 від 12.08.2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов'язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У подальшому, на виконання вищезазначеного рішення суду, Стрижавська селищна рада повторно розглянула клопотання позивача та прийняла рішення від 25.03.2021 року №138 "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". Підставою для відмови у наданні дозволу слугувало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі знаходиться в межах населеного пункту смт. Стрижавка та перебуває у власності.
Незгода позивача із такою відмовою зумовила звернення останнього до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписами п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В той же час, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених в постановах від 21.08.2019 року у справі № 826/18591/15, від 12.09.2018 року у справі №826/3163/16, від 10.10.2019 року у справі № 820/2632/17 та від 15.11.2019 року у справі № 812/1646/17 та 12.06.2020 року у справі №808/3187/17.
За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.
Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).
Отже, з аналізу вказаних норм права вбачається, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.
Відповідно до частин 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в частині відмови в наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з перебуванням земельної ділянки у власності іншої особи, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року).
У цьому контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, дійсно перебуває у власності іншої особи.
Так, у відзиві на позовну заяву вказується, що бажана позивачем земельна ділянка не є вільною, а перебуває у законній власності гр. ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом від 29.07.1998 року.
У свою чергу, до відзиву стороною відповідача долучено державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована на території Стрижавської селищної ради для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Стрижавської селищної ради від 31.10.1996 року. Також, зазначено, що акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №289. Однак, стороною відповідача не надано суду ані рішення 8 сесії 22 скликання Стрижавської селищної ради від 31.10.1996 року, ані Книги записів державних актів на право приватної власності на землю.
Відтак, зі змісту відзиву та доданих до нього документів вбачається, що Стрижавська селищна рада вказує про перебування бажаної позивачем земельної ділянки у власності різних осіб ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).
Більш того, суд звертає увагу, що під час розгляду справи №120/5375/20-а, за результатами якої відповідача зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , відповідач як на підставу для відмови позивачу у наданні відповідного дозволу посилався на рішення 17 сесії Стрижавської селищної ради 23 скликання від 23.03.2000 року "Про надання в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в смт. Стрижавка", яким бажану позивачем земельну ділянку надано гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,125 га в смт. Стрижавка.
При цьому, у рішення від 01.02.2021 року у справі №120/5375/20-а, яке набуло законної сили, суд зазначив про відсутність у матеріалах справи належних доказів про те, що бажана для позивача земельна ділянка наразі дійсно перебуває у користуванні іншої особи, оскільки з рішення селищної ради від 23.03.2000 року та з інших наданих відповідачем доказів не є можливим встановити, яку саме земельну ділянку передано тій чи іншій особі, та чи перебуває вона у користуванні цієї особи до цього часу.
Отже, Стрижавська селищна рада фактично двічі відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому кожного разу посилаючись на перебування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки у власності або користуванні трьох різних осіб.
Крім того, судом досліджено Публічну кадастрову карту, та встановлено, що земельна ділянка, яка межує із земельною ділянками за кадастровими номером 0520655900:02:005:0098, згідно наданих до клопотання графічних матеріалів, є несформованою, незареєстрованою, тому неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права щодо цієї земельної ділянки.
Водночас зі змісту наданих стороною відповідача документів не вбачається, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у власності або користуванні інших осіб. У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, Стрижавською селищною радою не доведено факт правомірності рішення № 138 від 25.03.2021 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
Окрім того, суд зазначає, що зі змісту статей 118, 122 Земельного кодексу України вбачається, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання протиправним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради № 138 від 25.03.2021 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
З приводу позовної вимоги щодо зобов'язання Стрижавської селищної ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.
В свою чергу, суд бере до уваги, що оскаржуване рішення прийняте з підстав, що не знайшли своє підтвердження та те, що відповідач не вперше за результатами розгляду клопотання позивача приймає щодо нього протиправне рішення, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.
За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради № 138 від 25.03.2021 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
Зобов'язати Стрижавську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з метою подальшої передачі безоплатно у власність, в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, орієнтовною площею 0,15 га (межує із земельною ділянку за кадастровим номером: 0520655900:02:005:0098).
Стягнути на корить ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Стрижавська селищна рада (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210; код ЄДРПОУ 04330007).
Рішення в повному обсязі сформовано: 17.08.2021 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна