"17" серпня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1228/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. при секретарі судового засідання Рибці Ю. Е., розглянувши матеріали справи № 916/1228/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" (вул. Маразліївська 1/20, н.п. № 413, м. Одеса, 65014; код - 32145772)
до відповідача 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
та відповідача 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігор Іванович (просп. Гагаріна, 11, Одеса, 65000)
про: визнання недійсними рішення зборів засновників та договору застави
з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: Тарута Є.І. (довіреність)
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Суть спору: 05.05.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач-2) про:
- визнання недійсним рішення Зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія», оформленого протоколом №4 від 01 серпня 2013 року;
- визнання недійсним договору застави, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ» та посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігорем Івановичем, від 11 вересня 2013 року, реєстровий номер 555.
12.05.2021 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, призначив дату підготовчого засідання та залучив до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігоря Івановича.
03.06.2021 року суд отримав відзив на позовну заяву згідно якого Відповідач-1 позов не визнав.
25.06.2021 року Позивач надав суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, на розгляд експертів запропоновано такі питання:
- чи є зразок підпису на протоколі № 4 ТОВ "Південна торгова компанія" від 01.08.2013 року в рядку "Голова зборів ОСОБА_2 " власноручним підписом ОСОБА_2 , або є відбитком підпису за допомогою факсиміле.
- у який спосіб та за допомогою якого пристрою зроблений зразок підпису від імені ОСОБА_2 на протоколі № 4 ТОВ "Південна торгова компанія" від 01.08.2013 року.
Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки для відповіді на запропоновані Позивачем питання необхідно проведення судової технічної експертизи, яка є неможливою без оригіналу вказаного протоколу №4 від 01.08.2013р. Представником позивача в судовому засіданні заявлено про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна торгова компанія" оригінал зазначеного протоколу відсутній. При цьому, суд звертає увагу, що відповідність оригіналу, долученої до позовної заяви копії протоколу, завірено представником позивача - директором ТОВ "Південна торгова компанія" Кірпельським В.В. Також слід зауважити, що оригінал протоколу має знаходитись виключно у самого товариства.
02.07.2021 року Позивач надав суду відповідь на відзив - не погодився із позицією Відповідача-1, викладеною у відзиві.
06.07.2021 року Позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, а саме - про витребування у Приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І. оригіналу протоколу № 4 зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія" від 01.08.2013 року, на підставі якого був нотаріально засвідчений договір застави транспортних засобів від 11.09.2013 року, реєстровий номер 555.
06.07.2021 року Відповідач-1 надав суду заперечення щодо вказаних клопотань Позивача.
Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за N 282/20595 - не передбачено залучення до матеріалів нотаріальних справ оригіналів документів, копії яких посвідчуються нотаріально.
12.07.2021 року суд отримав заперечення на відповідь на відзив позивача - Відповідач-1 просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
21.07.2021 року Позивач надав суду заяву про зміну підстав позову, позовні вимоги залишились без змін, натомість заява містить додаткове обґрунтування позову з посиланням на Статут ТОВ "Південна торгова компанія" та фактично не є заявою про зміну підстав позову.
03.08.2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12.08.2021 року.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача-1 проти позову заперечив.
На підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України у зв'язку із ненадання відповідачем-2 відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи оголошувалась перерва у судовому засіданні до о 06.07.2021 року о 11:00, до 22.07.2021 року о 14:00, до 03.08.2021 о 11:20.
11.09.2013 року між ОСОБА_1 (Відповідач 1, Позикодавець) та ОСОБА_2 (Відповідач 2, Позичальник) було укладено Договір позики, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. (третя особа по справі), реєстровий номер 554, за яким Позикодавець при укладенні цього договору позичає, а Позичальник приймає у позику грошову суму у розмірі 799 300,00 гривень, що еквівалентно 100 000,00 доларів США, із розрахунку 7,993 грн. за 1 долар США за курсом Національного банку України на момент укладення цього договору; Позичальник засвідчує, що до підписання цього договору він отримав від Позикодавця у повному обсязі грошову суму у розмірі 799 300,00 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100 000,00 доларів США; Позичальник зобов'язується у строк до 11 березня 2014 року у порядку, передбаченому цим договором, повернути Позикодавцю таку ж суму грошей у розмірі 799 300,00 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100000,00 доларів США.
01.08.2013р. були проведені збори засновників ТОВ "Південна торгова компанія" з порядком денним про передачу під заставу мопедів в кількості 321шт. на загальну суму 803 243,9коп.
Рішенням вказаних зборів, оформленим протоколом № 4 від 01.08.2013р., було вирішено передати мопеди.
11.09.2013 року між ОСОБА_1 (Відповідач 1, Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" Позивачем (Позивач, Заставодавець) було укладено Договір Застави, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., реєстровий номер 556, за умовами якого Заставодавець зобов'язується перед Заставодержателем повернути в строк до 11.03.2014 року грошову суму у розмірі 799300,00 грн., що на момент укладання цього договору по курсу НБУ становить 100000,00 доларів США, в строк і порядку передбачених Договором позики, а в забезпечені виконанні вказаних зобов'язань Заставодавець на умовах передбачених цим Договором, передає у заставу майно, а саме: 321 мопед загальною вартістю 803243,90 грн., Договір дії до повного виконання Заставодавцем своїх зобов'язань по договору позики або при настанні одного із випадків передбачених ст.ст. 28,29 Закону України "Про заставу".
Позивач вважає, що прийняте рішення на Зборах засновниках Товариства від 01 серпня 2013 року щодо взяття в борг 100000 доларів США і передачі 321 шт. мопедів на суму 803243 грн.90 коп. є протиправним та недійсним, оскільки прийнято в порушення пунктів 2.6, 9.4., 9.9. Статуту ТОВ "Південна торгова компанія", приймаючи до уваги, що на думку Позивача, - директор та єдиний засновник Товариства ОСОБА_2 був не вправі приймати рішення щодо передачі транспортних засобів у заставу, та те, що зі спірного протоколу загальних зборів №4 від 01 серпня 2013 року неможливо встановити конкретного переліку майна (модель, марка, вартість кожної одиниці транспортних засобів), яке потрібно було передати у заставу та особу на яку будуть покладені повноваження з укладання та підписання договору застави. Також, Позивач зазначає, що рішення прийняте на Загальних зборах містить формулювання «передати» без зазначення способу передачі майна, адресату (отримувачу майна) та особи, яка буде уповноважена на передачу майна у заставу, а протокол Загальних зборів не містить підпису секретаря зборів, а підпис Голови зборів зроблений способом факсиміле, що вказує на фіктивність даного протоколу.
Також, обгрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору застави від 11.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", Позивач посилається на відсутність повноважень у директора на укладення такого договору, оскільки Статут Товариства не передбачав такого виду діяльності як „взяття в борг коштів і передача під заставу мопедів".
Крім того, як вважає Позивач, спірний договір застави на відповідав вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», оскільки взяття в борг валютних цінностей підпадало під поняття фінансової послуги, які мали надаватись фінансовими установами, внесеними до відповідного реєстру.
Також, на думку Позивача, чинним на час укладання договору застави законодавством України було встановлено, що право власності у юридичної особи на транспортні засоби і, відповідно, право розпорядження цими транспортними засобами, могло виникнути у Заставодавця (Позивача) тільки після їхньої обов'язкової державної реєстрації в органах державної реєстрації транспортних засобів (на час укладання договору застави - органи Державтоінспекції).
Відповідач-1 не погодився з позовом, вказавши у відзиві на позов, що спір має очевидно штучний характер, його заявлено між позивачем (товариство, юридична особа), який підконтрольний відповідачу2, та відповідачем2 з метою не повертати ОСОБА_1 позику у сумі еквівалентній 140000 доларів США (Договір позики від 11.09.2013р, Договір від 06.03.2017р. про внесення змін до договору позики від 11.09.2013р.) та створити штучні умови для ухилення від відповідальності відповідача 2 та нового директора позивача, яка виникає внаслідок їх неправомірних дій, у т.ч. щодо заставленого майна (ст.388 КК України, тощо).
Крім того, Відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності .
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:
Щодо позовних вимог про визнання недійсним Рішення зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", оформленого Протоколом № 4 від 01.08.2013 року, суд звертає увагу на сталу судову практику розгляду спорів про визнання недійсними рішень зборів засновників або учасників Товариства.
Так, у Постанові від 13.02.2020 року у справі № 916/524/19 Верховний суд у Касаційного господарського суду наголосив на тому, що відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його окремі учасники (акціонери), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 22 травня 2019 року по справі № 905/691/18 звернув увагу на таке:
"Відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його окремі учасники (акціонери), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства. Законодавство не передбачає захисту прав та законних інтересів господарського товариства у спосіб визнання недійсним свого ж рішення.
При цьому відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
На позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту."
Отже, належним Відповідачем у позові про визнання недійсним рішення Зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія», яке було оформлено протоколом №4 від 01 серпня 2013 року зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія» - має бути ТОВ «Південна торгова компанія».
Натомість, в даному випадку, позов в частині вимог про визнання недійсним Рішення зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", оформленого Протоколом № 4 від 01.08.2013 року пред'явлено до неналежних відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача. Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17.
Наведене, незалежно від будь-яких інших обставин, є достатньою умовою для відмови у задоволені позову, в частині визнання недійсним рішення Зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія», яке було оформлено протоколом №4 від 01 серпня 2013 року зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія».
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору застави, який був укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ», та нотаріально посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., від 11 вересня 2013 року, реєстровий номер 555 та інших аргументів Позивача, викладених як в позові так і в заяві про зміну підстав позову, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Суд звертає увагу, що договір позики від 11.09.2013р., укладений між відповідачами по справі, - не є предметом спору по справі. Вказаний договір на момент вирішення спору є діючим, оскільки пунктом 21 цього договору встановлено, що він припиняється у випадку належного виконання всіх зобов'язань. До матеріалів справи не надано доказів визнання зазначеного договору недійсним у встановленому чинним законодавством порядку.
Застава, відповідно до ст.ст. 546, 572 ЦК України - є видом забезпечення зобов'язання.
Також, згідно ст. 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно ст. 9 Закону України "Про заставу" законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.
Статтею 17 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, передача майна в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання - не є видом діяльності.
Тому, судом не приймаються до уваги доводи Позивача про те, що такого виду діяльності як „взяття в борг коштів і передача під заставу мопедів" не було передбачено Статутом ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ». Також, хибним є твердження Позивача, що передача майна в заставу - є відчуженням майна, оскільки внаслідок укладення спірного договору застави, право власності до заставодержателя ( ОСОБА_1 ) не перейшло.
Суд зазначає, що всі посилання Позивача на будь-які порушення Статуту ТОВ "Південна торгова компанія" з боку керівника Товариства при укладанні спірного договору застави, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Позивач не надав суду копію Статуту ТОВ "Південна торгова компанія", що був чинним станом на 11.09.2013р., тобто - на момент укладення між ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 вищевказаного договору застави.
Так, матеріали справи містять копію Статуту в редакції станом на 06.08.2015 року (т.1, а.с. 21), номер запису 15561050029002317).
Натомість, спірний договір застави зі сторони ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ» було укладено директором товариства, що діяв на підставі Статуту Товариства, зі змінами, зареєстрованими Одеською міською радою Одеської області 21.05.2010 року, номер запису 15561050007002317, про що зазначено в самому Договорі (т.1, а.с. 14).
Згідно ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
За відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Статуту ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ», що був чинним станом на 11.09.2013р., суд не вбачає підстав для визнання спірного договору застави недійсним з підстав відсутності повноважень у директора товариства на укладення такого договору.
Навіть, якщо прийняти до уваги, наданий Позивачем Статут ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ», в якому до компетенції зборів учасників цього товариства відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує п'ятидесятикратний розмір статутного фонду товариства(капіталу) та прийняття рішень про відчуження майна товариства на суму, яка складає 50% і більше відсотків майна товариства на дату відчуження (п.п. „т)", „у)" Статуту в редакції на 06.08.2015р.), - то, виходячи з вказаного в пункті 6.5.цього Статуту розміру статутного фонду товариства в розмірі 16500грн., - розмір вартості заставленого майна (803 243,9 грн.) не перевищував 50-кратного розміру статутного фонду товариства (16500грн. х 50 = 825 000грн.).
Що ж до повноважень зборів учасників про прийняття рішень про відчуження майна товариства на суму, яка складає 50% і більше відсотків майна товариства на дату відчуження, то, по-перше, Позивачем не надано доказів розміру вартості майна товариства; по-друге, як зазначалось вище - при укладенні спірного договору застави, не відбулось відчуження майна товариства.
Також не відповідають фактичним обставинам справи і посилання Позивача на "взяття в борг 100000 доларів США", що є порушенням Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".
Так, предметом договору позики від 11.09.2013року не є "взяття в борг 100000 доларів США", а зазначено, що „гр.. ОСОБА_2 приймає у позику грошову суму у розмірі 799300,00 гривень, що еквівалентно 100000,00 доларів США…";
Спірним же Договором застави (т.1, а.с. 14) передбачено, що "…Заставодавець зобов'язується перед Заставодержателем повернути до 11 березня 2014року грошову суму у розмірі 799300,00 гривень, що на момент укладання цього договору по курсу Національного банку України …становить 100000,00 доларів США…";
Відповідно ж до пункту 1.2. договору застави заставодавець „передає у заставу майно, а саме: 321 мопед загальною вартістю 803 243,9 гривні"
Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, у перелічених договорах, у т.ч. в спірному договорі застави - зобов'язання Сторін визначені у гривні, а долари США зазначені в якості еквіваленту, що не суперечить чинному Законодавству України.
Суд вважає безпідставними посилання Позивача на те, що предмет застави (321 мопед) мав бути зареєстрований за заставодавцем (ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ») перед тим, як укладати спірний договір застави.
7 вересня 1998 р. за N 1388 Постановою КМ України було затверджено "Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" (далі - Порядок).
Згідно ч. 3. п. 28 Порядку ввезені в Україну транспортні засоби підлягають державній реєстрації на підставі заяв власників і митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронних митних декларацій або виданих митними органами посвідчень про їх реєстрацію в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, ввезені в Україну з метою їх подальшого відчуження суб'єктами господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, придбані юридичними чи фізичними особами, реєструються на підставі документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, передбачених пунктом 8 цього Порядку, та наданих цими суб'єктами господарювання відомостей про номери оформлених митних декларацій. Відомості про оформлення митної декларації перевіряються шляхом надсилання запиту в електронному вигляді до єдиної інформаційної системи митних органів за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно ч. 2 п. 7 Порядку - Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
При цьому, як свідчать матеріали справи, предмет спірного Договору Застави - 321шт. мопедів - є Товаром, який Позивач отримав за Контрактами (т.1, а.с. 134 - 193) не з метою експлуатації цих мопедів самим товариством і, тому, - не підлягали державній реєстрації за ТОВ «ПІВДЕННА ТОРГОВА КОМПАНІЯ». Така реєстрація мала здійснюватись в подальшому, а саме - після придбання мопедів у товариства іншими юридичними чи фізичними особами відповідно до відомостей про номери оформлених митних декларацій.
Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, на що послався Відповідач у відзиві на позов, враховуючи, що спірні рішення загальних зборів та договір застави датовані 2013 роком, а перше звернення Позивач до суду із таким позовом відбулось у грудні 2018 року (т.1, а.с. 64) - що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволені позову.
Відповідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Наслідки сплаву строку позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, зокрема:
позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволені позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.08.2021р.
Суддя Демешин О.А.
Повний текст складено 18 серпня 2021 р.
Суддя О.А. Демешин