16.08.2021 р. Справа № 914/2412/21
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
за позовом Приватної агрофірми «Дністер», Львівська область, Миколаївський район, с.Верин
до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, Львівська область, м.Миколаїв
про визнання неправомірними дій, вилучення ділянок з проекту відведення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки, зобов'язання замінити вилучені земельні ділянки
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної агрофірми «Дністер» до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про визнання неправомірними дій, вилучення ділянок з проекту відведення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки, зобов'язання замінити вилучені земельні ділянки.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд прийшов до висновку, що у відкритті провадження з її розгляду слід відмовити у зв'язку з наступним.
В позовній заяві позивач зазначив, що він здійснює експлуатацію Миколаївського родовища на підставі виданих йому документів, які є чинними на даний час, а саме: спеціальних дозволів на користування надрами та актів про надання гірничого відводу.
Як стало відомо позивачеві з листа Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області від 14.02.2019 р., на території гірничого відводу в межах його географічних координат, які зазначені в актах надання гірничих відводів та спеціальних дозволах на користування надрами, знаходяться 44 земельні ділянки приватної власності (паї).
Позивач вважає, що відповідач своїм розпорядженням про затвердження проекту відведення земельних часток (паїв) в натурі та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки, які знаходяться в межах гірничого відводу агрофірми, позбавив останню можливості здійснювати свою господарську діяльність та поставив її в залежність від волевиявлення власників відповідних земельних ділянок (фізичних осіб), при цьому протиправно змінивши даним розпорядженням цільове призначення землі із земель промисловості на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивач звернув увагу суду на те, що наявність спецдозволу і гірничого відводу на користування надрами в межах певної земельної ділянки є перешкодою для паювання цієї земельної ділянки до закінчення дії цих документів, які були видані позивачеві задовго до прийняття відповідачем свого розпорядження.
Отже, на переконання позивача, надання земельних ділянок на території гірничого відводу Приватної агрофірми «Дністер», надання дозволів на складання проектів відведення земельної ділянки (частки, паю) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та затвердження даного проекту, що в подальшому призвело до оформлення права приватної власності фізичних осіб на 44 земельні ділянки, було здійснене відповідачем з грубими порушеннями законодавства про надра та земельного законодавства і призводить до настання тяжких наслідків у вигляді недоотримання прибутку агрофірмою, зменшення обсягу сплаченого податку за користування надрами, перешкоджання користувачеві надр здійснювати свої права та обов'язки тощо.
Позивач вважає, що, приймаючи оспорюване розпорядження, відповідач порушив права Приватної агрофірми «Дністер» на видобуток в межах ліцензійної площі, а також першочергове право на надання земельних ділянок для видобутку в межах гірничого відводу з врахуванням того, що в межах ліцензійної площі знаходяться корисні копалини загальнодержавного значення, а отже належним способом захисту порушеного права Приватної агрофірми «Дністер» є відновлення становища, яке існувало до порушення такого права, шляхом виключення з затвердженого розпорядженням відповідача проекту розпаювання земельних ділянок, які частково потрапляють в межі гірничого відводу та ліцензійної площі, та заміни вилучених ділянок шляхом внесення змін в проект відведення з подальшим наданням власникам ділянок земель, рівноцінних вилученим.
Позивач розцінює спір у даній справі як приватноправовий, оскільки його виникнення обумовлено незгодою з правомірністю набуття третіми особами права власності, і вважає, що рішення суду у даній справі в будь-якому випадку призведе до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, так як ці правовідносини мають майновий або пов'язаний з реалізацією майнових інтересів характер.
В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд:
- визнати неправомірними дії голови Миколаївської районної державної адміністрації щодо затвердження проекту відведення земельних часток (паїв) в натурі та видачу державних актів на право власності на землю на території Миколаївської міської ради, який затверджений розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації №250 від 30.04.2009 р.;
- вилучити з проекту відведення земельних часток паїв в натурі, що затверджений розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації №250 від 30.04.2009 р., 44 ділянки, які частково потрапляють в межі ліцензійної площі та площі гірничого відводу (кадастрові номери та площі ділянок зазначені позивачем);
- скасувати реєстрацію права власності на такі 44 земельні ділянки в частині, яка частково потрапляє ліцензійної площі та площі гірничого відводу;
- зобов'язати Миколаївську районну державну адміністрацію замінити 44 вилучені земельні ділянки на аналогічну площу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як передбачено ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина перша статті 20 ГПК України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
- вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
- інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України визначає справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів.
Так, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовим спором є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. (п. п.1, 2, 7 ч.1 ст.4 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема і у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб'єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною першою та другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено Указом Президента України 08.08.1995 р. №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Варто зазначити, що рішення або дії суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин можуть оспорюватися з точки зору їхньої законності, а вимоги про визнання їх неправомірними - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку ці вимоги можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимог є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Позивач просить суд визнати неправомірними дії голови Миколаївської районної державної адміністрації щодо затвердження проекту відведення земельних часток (паїв) в натурі та видачу державних актів на право власності на землю розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації, вилучити з проекту відведення 44 земельні ділянки, скасувати реєстрацію права власності на них та зобов'язати Миколаївську районну державну адміністрацію замінити вилучені земельні ділянки на аналогічну площу.
При цьому, як визнає сам позивач, та вбачається з доказів, долучених до позовної заяви, зокрема, розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації від 30.04.2009 р. №250 та листа Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області від 14.02.2019 р. №02-11/254, всі земельні ділянки, що були передані у власність оспорюваним розпорядженням відповідача, а також вилучення і заміна яких та скасування реєстрації права власності на які є предметом спору у справі, належать фізичним особам.
Суд вважає, що оспорювання позивачем розпорядження, на підставі якого у фізичних осіб виникли підстави для отримання земельних ділянок у власність, та відповідного проекту відведення з підстав неправомірності його складення і затвердження, як і незгода з реєстрацією права власності на дані земельні ділянки за фізичними особами та прагнення вилучити і замінити ці земельні ділянки на інші, свідчить про існування приватноправовового спору, який за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, так як його вирішення фактично впливає на права та обов'язки відповідних фізичних осіб, зокрема, задоволення позовних вимог у справі матиме наслідком позбавлення цих осіб права власності на отримані ними земельні ділянки.
Те, що фізичні особи - власники земельних ділянок, щодо яких існує спір - не визначені позивачем у поданому позові відповідачами, не змінює характеру спору, суті правовідносин та юрисдикції спору, адже предмет спору безпосередньо впливає на їхні права і обов'язки.
Необхідність вирішення земельних приватноправових спорів, які стосуються прав та обов'язків фізичних осіб, у порядку цивільного судочинства незалежно від суб'єктного складу учасників справи має характер безперечної та єдиної правозастосовчої практики в судах України. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №910/13755/17, від 15.05.2018 р. у справі №911/4144/16, від 20.11.2018 р. у справі №911/44/17, від 13.03.2019 р. у справі №688/2940/16-ц, від 20.08.2019 р. у справі №911/2650/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 р. у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 р. у справі №911/4115/16.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно з ч.ч.3 та 6 цієї статті, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З огляду на вищенаведене, відповідно до вказаних норми ГПК України у відкритті провадження за згаданою позовною заявою слід відмовити.
Керуючись п.1 ч.1 ст.175, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі №914/2412/21 за позовом Приватної агрофірми «Дністер» до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про визнання неправомірними дій, вилучення ділянок з проекту відведення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки, зобов'язання замінити вилучені земельні ділянки.
2. Роз'яснити Приватній агрофірмі «Дністер», що розгляд справи належить здійснювати місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Суддя З.П. Гоменюк