Справа № 607/6931/20Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/684/21 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
12 серпня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Шевчук Г.М.
суддів - Костів О. З., Міщій О. Я.,
за участю секретаря - Сович Н. А.,
сторін:
позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката - Баранець О. А.,
відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Рукавця О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/6931/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав , -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вказаних вимог посилалась на те, що відповідач не проживає разом із сином, не піклується про нього, не підтримує із дитиною жодних відносин, не сплачує аліменти ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із нею, а тому, вона виховує його, піклується про стан його здоров'я, фізичний та духовний розвиток, матеріально забезпечує та приділяє належну увагу. Натомість, відповідач зовсім не цікавиться життям свого сина. З цих підстав, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Попереджено ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за ОСОБА_2 щодо виховання свого сина ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позов та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків: не сплачує аліменти, не спілкується з дитиною. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина зроблено з урахуванням всіх обставин однак безпідставно не взятий судом до уваги. Судом не надано оцінку тому факту, що відповідач не виконував свої батьківські обов'язки у зв'язку з його небажанням спілкуватись та опікуватись дитиною та має негативний вплив на дитину .
Відзив у визначений судом термін на апеляційну скаргу не надійшов.
В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу, зіславшись на доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу заперечив, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, заслухавши учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що позивач та відповідач мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтвержується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 17.03.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 609.
Згідно з довідкою ДП «Фаворит - 3» ПП «Дружба Сервіс-Житло 1» № 206 від 20.03.2020 позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , разом з нею проживають її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її матір ОСОБА_4 , 1959 р.н.
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах, виданого Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 01.04.2021 № 21463, заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 станом на 01 квітня 2021 року становить 2 773,76 грн.
Відповідно до інформації ТДНЗ № 4 - починаючи із молодшого дошкільного віку, вихователі неодноразово зауважували, що зустрічі батька та сина супроводжувались емоційними проявами, так як, батько був у нетверезому стані. На даний час батько дитини не бере участі у навчально-виховному процесі, передбаченому у закладі, який відвідує малолітній ОСОБА_3 .
Характеристикою ТДНЗ № 4 відносно ОСОБА_2 вбачається, що батько хлопчика в межах садка спілкування з дитиною обмежує короткочасними, кількахвилинними зустрічами, які негативно впливають на емоційний стан дитини. У всіх виховних та навчальних моментах щодо дитини не зацікавлений та участі не приймає.
Батько дитини ОСОБА_2 на засіданні комісії пояснив, що заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Повідомив, що мати дитини чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином.
Згідно з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 819 від 30.10.2020, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини, що давало б підстави для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Відповідач бажає та має можливість змінити ставлення до виховання дитини. Наявність заборгованості по аліментам не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки перелік підстав позбавлення батьківських прав визначений статтею 164 СК України та зазначені у цій статті умови повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Відступаючи від висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходив із того, щовін є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Крім того, суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Посилання апеляційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач не сплачує аліменти, не спілкується з дитиною, безпідставні, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідача: він бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, вказує на те, що внаслідок неприязних відносин між ним та колишньою дружиною, заради душевного та психічного стану своєї дитини він почав уникати конфліктних ситуацій та намагався не провокувати позивачку на нові скандали.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Доводи апеляційної скарги скарги про те, що суд безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки в силу частини шостої статті 19 СК України суд правомірно не погодився з таким висновком і в інтересах дитини вирішив спір.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріали справи не містять докази, які б свідчили про бажання відповідача спілкуватися та виховувати дитину, позиція відповідача щодо наявності перешкод у спілкуванні з його дитиною не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, також є необґрунтованими.
Сам факт заперечення відповідачем позовної заяви про позбавлення батьківських прав, свідчить про його інтерес до сина, бажання брати участь у його вихованні, допомагати йому матеріально, його бажання бути батьком.
Оскільки на обставини щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків посилається позивач, то він і зобов'язаний у відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України надати суду докази на підтвердження цих обставин.
З доводами апеляційної скарги про те, що в діях відповідача є винна поведінка щодо ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування своїми обов'язками щодо дитини відповідачем, погодитися не можна, як не можна визнати й доведеним факт ухилення позивачем від виконання своїх обов'язків по відношенню до його сина, оскільки обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов'язків не знайшли свого беззаперечного доведення, виняткових обставин для задоволення позову суду не наведено, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи та врахувавши заперечення відповідача проти задоволення позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього. При цьому суд правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки висновок суперечить інтересам неповнолітньої дитини та є недостатньо обґрунтованим. Крім того, альтернативні заходи реагування держави до відповідача не вживалися, а позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судова колегія приходить до висновку, що в силу ст.375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 17 серпня 2021 року.
Головуючий
Судді