12.08.2021 Справа № 920/524/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши матеріали справи № 920/524/21 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432),
до відповідача: Дочірнього підприємства Державної акціонерної кампанії «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» (42006, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенка, 10, код 0095580),
про стягнення 25 924 грн 99 коп.
17.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 25 924,99 грн заборгованості, з яких: 23 100,77 грн - основного боргу, 1 480,63 грн - інфляційних збитків, 318,54 грн - 3 % річних, 1 025,05 грн - пені, а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 2 270 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором розподілу природного газу (заява-приєднання від 01.03.2016 № 094200QJOGDP016) щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати за послуги з розподілу природного газу, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої суми заборгованості відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пені на підставі пункту 8.2 договору.
У позовній заяві представник позивача, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.05.2021 у справі № 920/524/21 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/524/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 08.07.2021, 10:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов до 15.06.2021; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 30.06.2021.
22.06.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання від 14.06.2021 б/н (вх. № 2522), відповідно до якого останній просить суд продовжити строк на подання відзиву у справі.
Ухвалою від 08.07.2021 у справі № 920/524/21 судом постановлено клопотання представника відповідача від 14.06.2021 б/н (вх. № 2522) про продовження строку на подання відзиву задовольнити частково; поновити Дочірньому підприємству Державної акціонерної кампанії «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» строк на подання відзиву на позов - до 30.07.2021; відкласти розгляд справи № 920/524/21 по суті на 12.08.2021, 10:30 без повідомлення учасників справи.
Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачем у договорі розподілу природного газу (заява-приєднання від 01.03.2016 № 094200QJOGDP016), а саме: 42006, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенка, 10.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 17.07.2021.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлені про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 12.08.2021 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.03.2016 між сторонами укладено договір розподілу природного газу (надалі - договір розподілу) шляхом підписання заяви-приєднання № 094200QJOGDP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.
За умовами пункту 12.1 договору цей договір укладається на невизначений строк.
Відповідно до абзацу 10 пункту 1.4 розділу І Типового договору, послуга з розподілу природного газу -це послуга оператора ГРМ, яка надається споживачу і включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Типового договору розподілу природного газу, останній є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України Про ринок природного газу і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем). Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору розподілу, оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки і порядку, визначені цим договором; обов'язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.
Облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об'єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (пункт 5.1 договору розподілу).
Пунктом 5.2 договору розподілу передбачено, що визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених кодексом газорозподільних систем та цим договором.
Згідно пункту 5.4 договору розподілу, порядок визначення об'єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об'ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього договору.
На виконання Закону України «Про ринок природного газу» НКРЕКП постановою від 07.10.2019 № 2080 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП» внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем (Постанова НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 із змінами і доповненнями), Типового договору розподілу природного газу (Постанова НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 із змінами і доповненнями), Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу (Постанова НКРЕКП № 236 від 25.02.2016 із змінами). Зазначеними змінами для споживачів з 01 січня 2020 року запроваджено новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, змінено принципи визначення обсягів газу, що беруться за основу.
Відповідно до положень пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи із річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача відповідно до цього Кодексу, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Згідно із пунктом 2 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об'єктом (об'єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням її складових (визначається оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах тощо.
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020/2021 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах у газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, величина перевищення має бути сплачена споживачем за двократною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.
Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.
У випадку якщо річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, нарахування оператором ГРМ вартості перевищення замовленої потужності не здійснюється.
Річна замовлена потужність об'єкта споживача на 2020 рік визначена виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу відповідачем за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, зокрема, за період 01.10.2018 по 30.09.2019 становить 66 686,00 м3. Акти наданих послуг з розподілу природного газу за період жовтня 2018 року - грудня 2018 року належним чином оформлені та підписані сторонами. Таким чином, 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача становить 5 557,17 м3.
Відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 за № 3039 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Сумигаз» установлено наступний тариф на послуги розподілу природного газу:
1) на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно - у розмірі 0,912 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ);
2) з 01 липня 2020 року до 31 грудня 2020 року - у розмірі 1,032 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ). Щомісячний платіж за розрахунком АТ «Сумигаз» у період з 01.07.2020 до 31.12.2020 дорівнює 5 557,17 м3 (сума кубів газу, спожитого за попередній газовий рік) х 1,032 грн за 1 м3 (тариф на послуги розподілу природного газу) /12 = 5 735,00 грн.
Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ з 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за:
- 39 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі;
- 126 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі;
- 314 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об'єкта споживача, що не є побутовим.
Річна замовлена потужність нового об'єкта відповідача на 2021 рік становить 314 м3. Таким чином, 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) відповідача становить 26,16 м3.
Відповідно до постанови НКРЕКП від 30.12.2020 за № 2779 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Сумигаз» установлено наступний тариф на послуги розподілу природного газу:
1) на період з 01 січня 2021 року - у розмірі 1,536 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ).
Щомісячний платіж за розрахунком АТ «Сумигаз» на 2021 рік дорівнює 314 м3 х 1,536 грн за 1 м3 (тариф на послуги розподілу природного газу) /12 = 40,19 грн.
Періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць (пункт 2 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем).
Відповідно до пункту 7 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу.
Пунктом 6.5 договору розподілу передбачено, що споживач, що не є побутовим, зобов'язаний здійснити оплату величини вартості перевищення річної замовленої потужності протягом 10 робочих днів з дня надання оператором ГРМ рахунку на оплату.
Відповідно до пункту 6.6 договору розподілу остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
За вересень 2020 року по квітень 2021 року відповідачу надано послугу з розподілу природного газу (річна замовлена потужність) на загальну суму 23 100,78 грн.:
- за вересень 2020 року на суму 5 735,00 грн;
- за жовтень 2020 року на суму 5 735,00 грн;
- за листопад 2020 року на суму 5 734,99 грн;
- за грудень 2020 року на суму 5 735,00 грн;
- за січень 2021 року на суму 40,18 грн;
- за лютий 2021 року на суму 40,18 грн;
- за березень 2021 року на суму 40,25 грн;
- за квітень 2021 року на суму 40,18 грн.
Як вбачається з матеріалів справи 04.09.2020 відповідачем сплачено 5 735,00 грн за надані послуги з розподілу природного газу за серпень 2020 року у розмірі 5 734,99 грн, відтак залишок коштів на рахунку відповідача становив 0,01 грн, які у подальшому зараховані позивачам в рахунок оплати за послугу з РЗП за вересень 2020 року.
Відповідно до пункту 6.7 Типового договору розподілу у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.
Дана норма Типового договору розподілу напряму співпадає з нормою Кодекс ГРМ, а саме: з пунктом 8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, відповідно до якого у разі виникнення у споживача заборгованості за договором розподілу природного газу сторони (за згодою оператора ГРМ) можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.
Будь - якої заяви/листа щодо укладення графіку погашення заборгованості від відповідача позивачеві не надходило, а відтак позивач мав усі достатні та законні підстави для зарахування отриманих платежів в рахунок погашення існуючої заборгованості.
Відповідачем не сплачена заборгованості за послуги з РЗП вересня 2020 року по квітень 2021 року на суму 23 100,77 грн.
У грудні 2020 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 22.12.2020 № 400007.1-СЛ-8752-1220 щодо наявності існуючої заборгованості із вимогою її оплати. Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У лютому 2021 року позивачем направлено на адресу відповідача листа від 01.02.2021 № 4001.1-Сл-704-0221 з роз'ясненнями щодо обов'язкового виконання умов Типового договору розподілу, проте станом на 13.05.2021 заборгованість в сумі 23 100,77 грн відповідач не сплатив.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.
Згідно із частинами другою, шостою статті 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Тобто, договір розподілу природного газу є договором приєднання, за яким його умови визначені заздалегідь однією із сторін, а тому такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другою стороною до нього в цілому, що означає, що друга сторона не може змінювати умови запропонованого договору, а може лише прийняти їх в запропонованому вигляді.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини; постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
За приписами частини першої статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Кодексом газорозподільних систем, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, визначаються взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.
Згідно пунктом 4 глави1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу -правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Таким чином, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
За вересень 2020 року по квітень 2021 року відповідачу надано послугу з розподілу природного газу (річна замовлена потужність) на загальну суму 23 100,78 грн. 04.09.2020 відповідачем сплачено 5 735,00 грн за надані послуги з розподілу природного газу за серпень 2020 року у розмірі 5 734,99 грн, відтак залишок коштів на рахунку відповідача становив 0,01 грн, які у подальшому зараховані позивачам в рахунок оплати за послугу з РЗП за вересень 2020 року.
Факт отримання відповідачем послуг з РЗП повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема актами наданих послуг з розподілу природного газу за період з вересня 2020 року по квітень 2021 року, які підписано сторонами та скріплено їх печатками та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи будь-яких письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав).
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отримані послуги з розподілу природного газу не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманих послуг з розподілу природного газу відповідачем не виконано в повному обсязі, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 23 100,77 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГК України.
Частиною шостою статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно пункту 8.2 договору розподілу у разі порушення споживачем, що є непобутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, сума пені складає 1 025,05 грн, пеня нарахована за загальний період з 11.10.2020 по 10.04.2021.
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, 3 % річних складають 318,54 грн, нараховані за загальний період з 11.10.2020 по 14.05.2021; інфляційні втрати складають 1 480,63 грн, нараховані за загальний період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року.
Здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних суд вважає арифметично вірним.
Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної кампанії «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» (42006, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенка, 10, код 0095580) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432) заборгованість за договором розподілу природного газу (заява-приєднання від 01.03.2016 № 094200QJOGDP016) в сумі 23 100,77 грн (двадцять три тисячі сто гривень 77 коп.), пеню в сумі 1 025,05 грн (одна тисяча двадцять п'ять гривень 05 коп.), 3 % річних в сумі 318,54 грн (триста вісімнадцять гривень 54 коп.), інфляційні втрати в сумі 1 480,63 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят гривень 63 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 17 серпня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа