"16" серпня 2021 р.м. Одеса Справа № 910/3524/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №910/3524/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (вул. Пантелеймонівська, № 25, м Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40132857)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 98 549,30 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 98549,30 грн., з яких: 28504,56 сума заборгованості з орендної плати та сума заборгованості з відшкодування комунальних послуг, інфляційні втрати у розмірі 2055,18 грн., 150% річних у розмірі 60679,57 грн. та пеня у розмірі 7309,99 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 р., а саме несплату орендної плати та невідшкодування відповідачем всіх витрат по оплаті спожитих комунальних послуг, внаслідок чого виникла заборгованість.
Так, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» є власником нежитлової будівлі торгівельно-розважального центру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яке підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.02.2018р.
22.03.2017р. між ТОВ «Бізнес Ренталс» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди № ТР/ПВ-С27, відповідно до умов якого, позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 17,62 кв.м. (згідно внутрішньої дислокації №С27), розташованого в Торгівельному ринку за адресою: АДРЕСА_2 . Актами приймання-передачі від « 01» грудня 2017р. об'єкт був переданий у користування відповідачеві.
Як стверджує позивач, всупереч своїм зобов'язанням за договором відповідач несвоєчасно сплачував орендну плату та не відшкодовував відповідачеві всі витрати по оплаті спожитих комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 01.03.2021р. становить 28 504,56 грн.
Також, за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань позивачем нараховано до стягнення інфляційні втрати у розмірі 2055,18 грн., 150% річних у розмірі 60679,57 грн. та пеня у розмірі 7309,99 грн.
Між тим, позивач вказує, що неодноразово усно та Листом - повідомленням від 12 лютого 2021 р. за вих. №12/02-1 звертався до відповідача з проханням погасити вищевказану заборгованість, проте, відповідач так і не погасив заборгованість, що призвело до звернення до Господарського суду Одеської області з проханням примусового стягнення з відповідача вищевказаної заборгованості.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 98549,30 грн. заборгованості.
12.03.2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» до ОСОБА_1 про стягнення 98549,30 грн. з доданими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
21.05.2021 року до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. № 1443/21) ТОВ «Бізнес Ренталс» до ОСОБА_1 про стягнення 98549,30 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2021р. позовна заява вх.№1443/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2021р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08.06.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№15562/21), із змісту якої вбачається усунення всіх недоліків, встановлених ухвалою суду від 26.05.2021р.
Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
14.06.2021р. ухвалою Господарського суду позовну заяву (вх. № 1443/21) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу №910/3524/21 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Про судовий розгляд справи № 910/3524/21 сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвали суду від 14.06.2021 на юридичні адреси учасників справи.
Ухвала Господарського суду Одеської області від 14.06.2021 року у справі № 910/3524/21 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві ( АДРЕСА_1 , яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті «Судова повістка».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
08.07.2021 року за вх. № 17603/21 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».
Між тим, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).
Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2021 року було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 910/3524/21, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з'ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
16.08.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Як встановлено судом, ТОВ «Бізнес Ренталс» є власником нерухомості, площею 12645 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.02.2018р.; індексний номер витягу: 113534740; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1481192051101.
22.03.2017 року між ТОВ «Бізнес Ренталс» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди №ТР/ПВ-С27, відповідно до умов якого орендодавець надає орендареві в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 17,62 кв.м. (згідно внутрішньої дислокації № С27), розташованого в Торгівельному ринку за адресою: АДРЕСА_2 , а орендар щомісяця сплачує орендодавцю плату за користування об'єктом і відшкодовує усі витрати по оплаті спожитих комунальних послуг, відповідно умов цього договору.
Право користування об'єктом виникає у орендаря з дати укладання сторонами акту прийому-передачі об'єкту в оренду, який є невід'ємним Додатком №1 до цього договору. У акті передачі об'єкту в оренду фіксується технічний стан об'єкту (п. 2.1 договору).
Об'єкт вважається повернутим орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками орендаря і орендодавця акту прийому - передачі об'єкту з оренди (п. 2.8. договору).
Згідно п.п.3.3.3., 3.3.18. договору оренди №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 року орендар зобов'язується вносити своєчасно плату за користування об'єктом та інші платежі в порядку і на умовах, передбачених цим договором. Обов'язок по своєчасному отриманню рахунку на оплату орендної плати і інших платежів покладається на орендаря. Не отримання рахунків, за будь-яких підстав, не може служити підставою для несплати орендної плати і інших платежів.
Відповідно до п.п.4.1., 4.2. договору оренди № ТР/ПВ- С27 від 22.03.2017 року орендар з 1 по 5 число кожного місяця вносить плату за користування об'єктом (орендна плата) за поточний місяць на поточний рахунок орендодавця № НОМЕР_2 у АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 40132857 згідно виставленого рахунку. Визначений орендодавцем строк (пп.3.1.3. п.3.1. цього договору) на проведення облаштувальних (ремонтних робіт) орендарем, орендна плата за цей період Орендарем не сплачується, а тільки відшкодовуються орендодавцеві всі спожиті комунальні послуги (п.4.2. цього договору). Понад плату за користуванням об'єктом орендар відшкодовує орендодавцеві всі витрати по оплаті спожитих комунальних послуг, у тому числі: електропостачання, водопостачання (на підставі показань приладів обліку (при електропостачанні від резервного джерела живлення додатково виставляється рахунок за витрачену електроенергію, виходячи з розрахунку наданої потужності в об'єкт), водопостачання (на підставі показників приладів обліку), теплопостачання, а також витрати за кондиціонування і вентиляцію (пропорційно займаній площі), монтаж і обслуговування внутрішніх інженерних мереж і комунікацій, відео спостереження (установка і обслуговування), всі експлуатаційні витрати (в т.ч. вивіз сміття, експлуатація вантажних ліфтів, вентиляційних систем, організація охорони громадського порядку, прибирання приміщень, прибирання прилеглої до об'єкту території (пропорційно займаній площі), компенсація надання рекламних послуг (виготовлення і монтаж), використання ІНТЕРНЕТ-ліній, телефонного зв'язку (міського, міжміського, міжнародного), кабельного телебачення, відповідно до виставлених рахунків протягом 3-х банківських днів з дня виставляння рахунку.
Згідно п.5.2. договору оренди № ТР/ПВ- С27 від 22.03.2017 року за порушення термінів внесення плати за користування об'єктом і інших платежів, передбачених цим договором (розділ 4), орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі 2,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати), а також відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 150% річних. Пеня нараховується без обмеження 6-ти місячного терміну і підлягає стягненню в межах термінів позовної давності.
За положеннями п.7.1. договору № ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 року цей договір укладається строком на 1 рік, набирає чинності з дати його укладання сторонами. При закінченні строку дії цього договору та при відсутності заперечень з боку орендодавця, дія цього договору автоматично пролонгується на той самий строк і на тих самих умовах (з врахуванням п.п.3.2.1. п.3.2. цього договору). При цьому, письмового оформлення сторонами додаткових угод щодо продовження строку дії цього договору не потребується. Строк дії цього договору (з урахуванням автоматичної пролонгації) не повинен перевищувати 2 роки і 11 місяців, які обчислюються з дати укладення цього договору.
У фактичне користування позивач передав відповідачу об'єкт за актом прийому-передачі від 01.12.2017 року.
12.02.2021 року позивач надіслав відповідачу повідомлення №12/02-1 про необхідність здійснити оплату заборгованості по орендній платі за договором №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 року в розмірі 28504,56 грн. в строк до 01.03.2021р.
Наявний у справі акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.02.2021 року в якості доказу судом не приймається, оскільки він підписаний позивачем в односторонньому порядку.
На виконання умов договору позивачем виставлялись відповідачу відповідні рахунки за оренду та відшкодування експлуатаційних витрат.
Судом досліджено надані позивачем рахунки на оплату за договором оренди № ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017р.:
- № 00000040533 від 01.12.2017 року на суму 1762,00 грн.;
- № 00000040746 від 01.12.2017 року на суму 7048,00 грн.;
- № 00000001068 від 01.01.2018 року на суму 7048,00 грн.;
- № 00000003821 від 01.01.2018 року на суму 1762,00 грн.;
- № 00000006860 від 01.02.2018 року на суму 7048.00 грн.;
- № 00000007024 від 01.02.2018 року на суму 1762,00 грн.;
- № 00000008453 від 01.03.2018 року на суму 6593,00 грн.;
- № 00000009085 від 01.03.2018 року на суму 1762,00 грн.;
- № 00000013318 від 01.04.2018 року на суму 7048,00 грн.;
- № 00000013404 від 01.04.2018 року на суму 1867,56 грн.
Таким чином, у зв'язку з несплатою відповідачем своєчасно та в повному обсязі орендної плати, ТОВ «Бізнес Ренталс» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 150% річних.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Пунтом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне викання).
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ч. ч. 1-2, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Судом встановлено, що 22.03.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди № ТР/ПВ-С27 частини нежитлового приміщення загальною площею 17,62 кв.м., що знаходиться в торговельному ринку за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, з моменту укладення сторонами відповідного договору оренди між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України "Найм (оренда)".
Суд звертає увагу на те, що факт прийняття та користування відповідачем приміщенням за вищевказаним договором не спростовано останнім та підтверджено матеріалами справи.
Як вже зазначалось, відповідач отримав від позивача у користування за договором оренди майно, за яке зобов'язався згідно п.4.1. договору з 1 по 5 число кожного місяця вносити плату за поточний місяць згідно виставленого рахунку.
Позивачем виставлялись відповідачу відповідні рахунки на оплату оренди та комунальних послуг, які останнім не були оплачені.
При цьому судом враховується, що за положеннями п. 3.3.18. договору обов'язок по своєчасному отриманню рахунку на оплату орендної плати і інших платежів покладається на орендаря. Не отримання рахунків, за будь-яких підстав, не може слугувати підставою для несплати орендної плати і інших платежів.
Враховуючи вищевикладене, судом було встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов'язань за умовами договору оренди №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 року щодо оплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та суми заборгованості з відшкодування комунальних послуг у розмірі 28504,56 грн. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
При цьому, господарський судом враховано, що будь-які докази на підтвердження сплати відповідачем спірної суми боргу в матеріалах справи відсутні.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача: 7309,99 грн. пені, 60679,57 грн. 150% річних та 2055,18 грн. інфляційних нарахувань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором оренди №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017р., у зв'язку з чим, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З посиланням на умови п. 5.2 договору оренди №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017р. ТОВ «Бізнес Ренталс» було нараховано ОСОБА_1 до сплати пеню у загальному розмірі 7309,99 грн., яка була нарахована позивачем на суму основного боргу із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ протягом періоду з 30.09.2019р. по 01.03.2021р.
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Вказані висновки встановлені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2020р. у справі №916/1777/19.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає про обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку. При цьому, судом враховано, що згідно п. 5.2 договору оренди №ТР/ПВ-С27 від 22.03.2017 року пеня нараховується без обмеження 6-ти місячного терміну. Наведене має наслідком вірність розрахунку заявленої до стягнення пені за період з 30.09.2019 року по 01.03.2021 року, проте за розрахунком суду розмір пені становить 7307,08 грн., який підлягає до стягнення. В решті стягнення пені слід відмовити.
Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з жовтня 2019 року по лютий 2021 року, борг зі сплати інфляційних втрат становить - 2055,18 грн.
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, вказано, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Суд, перевіривши такий розрахунок вважає його частково не вірним, оскільки позивачем при здійсненні такого нарахування було не вірно визначено сукупний індекс інфляції за спірний період, де мало місце прострочення виконання зобов'язання.
Судом було зроблено перерахунок інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати за період з 30.09.2019р. по 01.03.2021р. становлять 2298,71 грн.
З огляду на зазначене, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, а позивачем заявлено розмір інфляційних втрат менший ніж розрахований судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в розмірі 2055,18 грн.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок 150% річних, господарський суд дійшов висновку про правильність здійсненого позивачем розрахунку. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес Ренталс» до ОСОБА_1 шляхом присудження до стягнення на користь позивача 150% річних у розмірі 60679,57 грн.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню, зокрема, пені в розмірі 7307,08 грн., 150% річних в розмірі 60679,57 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2055,18 грн., тоді як в іншій частині штрафних санкцій позивачу належить відмовити з огляду на допущені помилки при здійсненні розрахунків пені.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, як обґрунтованого, доведеного доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого Відповідачем, з урахуванням допущених помилок при обрахунку пені.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача суми заборгованості з орендної плати та суму заборгованості з відшкодування комунальних послуг у розмірі 28504,56 грн., інфляційного зростання у розмірі 2055,18 грн., 150 % річних за період користування чужими грошами у розмірі 60679,57 грн. та пені у розмірі 7307,08 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2269,93 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (вул. Пантелеймонівська, № 25, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40132857) суму основної заборгованості у розмірі 28 504 (двадцять вісім тисяч п'ятсот чотири) грн. 56 коп., пеню в розмірі 7 307 (сім тисяч триста сім) грн. 08 коп., суму 150% річних в розмірі 60 679 (шістдесят тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 57 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 18 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн. 93 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16 серпня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський