Постанова
Іменем України
16 серпня 2021 року
м. Харків
Справа №642/1528/20
Провадження №22-ц/818/2029/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кругової С.С.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання : Каплоух Н.Б.,
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківжитло», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрестейт»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» про визнання умов договору недійсними, визнання одностороннього розірвання договору незаконним, визнання договору чинним та визнання укладеною додаткової угоди до договору,
за апеляційними скаргами адвоката Савєльєва Валерія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло», на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 24 грудня 2020 року, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» про визнання недійсними умов п. 4.3. та п. 8.4.2. договору № 20/1 від 12.01.2006 р. на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, визнання одностороннього розірвання договору № 20/1 від 12.01.2006 р. незаконним, визнання даного договору чинним, за виключенням всіх умов та приписів п. 4.3. та п. 8.4.2, та визнання укладеною додаткової угоди від 21.02.2019 р. до договору (далі - додаткова угода).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначала, що 12 січня 2006 року, між нею та ТОВ «Харківжитло», був укладений Договір № 20/1 на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями.
За умовами договору, ОСОБА_1 , яка в тексті договорі іменується пайщиком, направляє власні грошові кошти на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок), в порядку пайової участі, і доручає ТОВ «Харківжитло», яке за текстом договору іменується товариством: сформувати частку ОСОБА_1 в загальному майні пайщиків та забезпечити будівництво будинку.
Відповідно до умов договору та додатків до нього, ТОВ «Харківжитло» зобов'язалось в строк до вересня 2010 року, збудувати будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , ввести його в експлуатацію, та передати громадянці ОСОБА_1 за актом приймання-передачі Ѕ частину нежитлового приміщення в Будинку, відповідно до Додатку № 2 до договору, загальною площею 204,8 кв.м. (далі - приміщення).
Сума договору складає 440 953,38 грн.
ОСОБА_1 , на виконання умов договору, здійснила на користь відповідача наступні платежі: 13.08.2008 року - 36672,73 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 73 коп.); 16.09.2008 року - 9168,19 грн. (дев'ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 19 коп.); 14.10.2008 року - 9168,19 грн. (дев'ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 19 коп.), всього 55 009,11 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ять гривень 11 коп.). Суд зауважує, що ці обставини відповідачем не заперечуються.
На час подання позову сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Харківжитло» складає 385 854,27 грн.
Протягом 2006-2008 років відповідач здійснював будівництво будинку АДРЕСА_1 . Проте з кінця 2008 року будівництво було призупинено, також в цей період позивач призупинив оплати за договором.
В подальшому відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про пайову участь № 20/1, введення будинку в експлуатацію у вересні 2010 року не здійснив, передбачені договором приміщення позивачеві не передав. На час розгляду справи судом будівництво не завершено. Будь-яких додаткових угод до договору про продовження строку будівництва будинку між сторонами не укладалось.
Наприкінці березня 2017 року ОСОБА_1 поштою отримала від ТОВ «Харківжитло» повідомлення за вих. № 20-1 від 20.03.2017 р., яким відповідач повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативи відповідача. ТОВ «Харківжитло» у якості правової підстави розірвання договору послалось на п. 4.3. та п. 8.4.2. договору.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач досяг домовленості з ТОВ «Укрестейт» про передачу своїх прав та обов'язків пайщика за договором про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 20/1 від 12.06.2006 р. зазначеному ТОВ «Укрестейт».
З метою реалізації свого права, закріпленого в п. 6.11. договору, позивачем 21 лютого 2019 року складена додаткова угода про передачу майнових прав за договором від ОСОБА_1 до ТОВ «Укрестейт», яка підписана з боку ОСОБА_1 та ТОВ «Укрестейт». 22 лютого 2019 року на адресу ТОВ «Харківжитло» був направлений лист з повідомленням про передачу прав і обов'язків ТОВ «Укрестейт» та з пропозицією підписати додаткову угоду від 21.02.2019 р., три примірники якої були додані до листа. Також додаткова угода містила домовленість про те, що новий пайовик, тобто ТОВ «Укрестейт», протягом 5 (п'яти) банківських днів, наступних за днем підписання акту приймання-передачі приміщення між ТОВ «Харківжитло» та ТОВ «Укрестейт», що підтверджує факт передачі приміщення у власність ТОВ «Укрестейт», здійснює доплату 385 944,27 грн. на рахунок ТОВ «Харківжитло» в банку.
Окрім того, в цей же час ОСОБА_1 була здійснена спроба сплати, на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в договорі, додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76грн., що складає 0,5% від ціни договору. Оскільки зазначені реквізити банківського рахунку виявились недійсними, вищевказаний лист містив також прохання повідомити діючі банківські реквізити ТОВ «Харківжитло» для перерахування коштів відповідно до п. 4.4. та 6.11. договору.
Лист від 22 лютого 2019 року, направлений на адресу ТОВ «Харківжитло», містив пропозицію його розгляду протягом 20 днів, та застереження про те, що в разі не підписання та/або неповернення Додаткової угоди до Договору, заінтересована сторона буде змушена звернутися до суду. Проте відповідач, отримавши даний лист поштовим відправленням № 6103603684309, відповіді на пропозицію ОСОБА_1 не надав, додаткову угоду не повернув. Зазначений в направленому на адресу ТОВ «Харківжитло» листі 20-денний строк на надання відповіді закінчився 19.03.2019 р.
ОСОБА_1 , дізнавшись в подальшому про актуальні банківські реквізити ТОВ «Харківжитло», 09.08.2019 р., в порядку, передбаченому п. 4.4. Договору, сплатила на банківський рахунок ТОВ «Харківжитло» за заміну сторони у Договорі 2 204,76 грн., що складає 0,5 % від суми договору.
Вважає, що вказані обставини свідчать про порушення її прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано несправедливими та недійсними всі умови п. 4.3. та п. 8.4.2. договору № 20/1 від 12.01.2006 р. на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями між громадянкою ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло». Визнано односторонню відмову ТОВ «Харківжитло» від договору № 20/1 від 12.01.2006 р. на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, викладену в листі № 20-1 від 20.03.2017 р., та одностороннє розірвання договору № 20/1 від 12.01.2006 р. незаконним. Визнано договір № 20/1 від 12.01.2006 р. на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, укладений між громадянкою ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» чинним, за виключенням всіх умов та приписів п. 4.3. та п. 8.4.2.В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника адвоката Савєльєва В.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на ті самі обставини що і під час подання позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ТОВ «Харківжитло'м звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Харківжитло» посилається на те, що застосування ТОВ «Харківжитло» пунктів 4.3 та 8.4.2 при односторонньому розірванні Договору, укладеного з позивачем є законною, оскільки позивачем було порушене положення договору щодо оплати набагато раніше ніж відповідачем було порушено строки визначені пунктом 2.4 договору, отже ТОВ «Харківжитло» мало всі правові підстави для односторонньої відмови від договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укрестейт» зазначило, що підтримує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . На переконання ТОВ «Естейт» у суду першої ітснації були всі законні підстави для задоволення позову Позивача у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, а тому наявні підстави для визнання несправедливими та недійсними всі умови п. 4.3. та п. 8.4.2. договору № 20/1 від 12.01.2006 р. на пайову участь в будівництві житлового будинку та визнання односторонню відмову ТОВ «Харківжитло» від договору № 20/1 від 12.01.2006 та одностороннє розірвання договору № 20/1 від 12.01.2006 р. незаконним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що 2 січня 2006 року, між фізичною особою ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Харківжитло», був укладений Договір № 20/1 на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями.
За умовами договору, ОСОБА_1 , яка в тексті договорі іменується пайщиком, направляє власні грошові кошти на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок), в порядку пайової участі, і доручає ТОВ «Харківжитло», яке за текстом договору іменується товариством: сформувати частку ОСОБА_1 в загальному майні пайщиків та забезпечити будівництво будинку.
Відповідно до умов договору та додатків до нього, ТОВ «Харківжитло» зобов'язалось в строк до вересня 2010 року, збудувати будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , ввести його в експлуатацію, та передати громадянці ОСОБА_1 за актом приймання-передачі Ѕ частину нежитлового приміщення в Будинку, відповідно до Додатку № 2 до договору, загальною площею 204,8 кв.м. (далі - приміщення).
Сума договору складає 440 953,38 грн.
ОСОБА_1 , на виконання умов договору, здійснила на користь відповідача наступні платежі: 13.08.2008 - 36672,73 грн. ; 16.09.2008 - 9168,19 грн. ; 14.10.2008 - 9168,19 грн., всього 55 009,11 грн.
На час подання позову сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Харківжитло» складає 385 854,27 грн.
Протягом 2006-2008 років відповідач здійснював будівництво будинку АДРЕСА_1 . Проте з кінця 2008 року будівництво було призупинено, також в цей період позивач призупинив оплати за договором.
В подальшому відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про пайову участь № 20/1, введення будинку в експлуатацію у вересні 2010 року не здійснив, передбачені договором приміщення позивачеві не передав. На час розгляду справи судом будівництво не завершено. Будь-яких додаткових угод до договору про продовження строку будівництва будинку між сторонами не укладалось.
Наприкінці березня 2017 року ОСОБА_1 поштою отримала від ТОВ «Харківжитло» повідомлення за вих. № 20-1 від 20.03.2017, яким відповідач повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативи відповідача. ТОВ «Харківжитло» у якості правової підстави розірвання договору послалось на п. 4.3. та п. 8.4.2. договору.
Пункт 4.3. Договору визначає, що в разі порушення пайщиком чергового строку оплати графіку платежів та умов п. 4.1. договору більш ніж на 10 календарних днів, товариство має право розірвати договір в односторонньому порядку. П. 8.3. договору визначає, що окрім підстав розірвання договору, передбачених законодавством України, розірвання даного договору до закінчення строку його дії можливо у випадках, передбачених п. 4.3. договору.
Пунктом 6.11. договору передбачено, що пайщик має право передати свої права та обов'язки іншій особі за умови додержання наступних вимог:
- письмового звернення пайщика до ТОВ «Харківжитло» з повідомленням про передачу своїх прав та обов'язків іншій особі;
- сплати протягом трьох днів додаткових грошових коштів в розмірі 2204,76 грн., що складає 0,5% від ціни договору, за передачу майнових прав;
- укладання тристоронньої додаткової угоди про заміну сторони в зобов'язанні;
- передача договору з додатками від пайщика новому пайщику.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач досяг домовленості з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» про передачу своїх прав та обов'язків пайщика за договором про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 20/1 від 12.06.2006 зазначеному ТОВ «Укрестейт».
З метою реалізації свого права, закріпленого в п. 6.11. договору, позивачем 21 лютого 2019 року складена додаткова угода про передачу майнових прав за договором від ОСОБА_1 до ТОВ «Укрестейт», яка підписана з боку ОСОБА_1 та ТОВ «Укрестейт». 22 лютого 2019 року на адресу ТОВ «Харківжитло» був направлений лист з повідомленням про передачу прав і обов'язків ТОВ «Укрестейт» та з пропозицією підписати додаткову угоду від 21.02.2019, три примірники якої були додані до листа. Також додаткова угода містила домовленість про те, що новий пайовик, тобто ТОВ «Укрестейт», протягом 5 (п'яти) банківських днів, наступних за днем підписання акту приймання-передачі приміщення між ТОВ «Харківжитло» та ТОВ «Укрестейт», що підтверджує факт передачі приміщення у власність ТОВ «Укрестейт», здійснює доплату 385 944,27 грн. на рахунок ТОВ «Харківжитло» в банку.
Окрім того, в цей же час громадянкою ОСОБА_1 була здійснена спроба сплати, на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в договорі, додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76грн., що складає 0,5% від ціни договору. Оскільки зазначені реквізити банківського рахунку виявились недійсними, вищевказаний лист містив також прохання повідомити діючі банківські реквізити ТОВ «Харківжитло» для перерахування коштів відповідно до п. 4.4. та 6.11. договору.
Лист від 22 лютого 2019 року, направлений на адресу ТОВ «Харківжитло», містив пропозицію його розгляду протягом 20 днів, та застереження про те, що в разі не підписання та/або неповернення Додаткової угоди до Договору, заінтересована сторона буде змушена звернутися до суду. Проте відповідач, отримавши даний лист поштовим відправленням № 6103603684309, відповіді на пропозицію ОСОБА_1 не надав, додаткову угоду не повернув. Зазначений в направленому на адресу ТОВ «Харківжитло» листі 20-денний строк на надання відповіді закінчився 19.03.2019.
ОСОБА_1 09.08.2019, в порядку, передбаченому п. 4.4. Договору, сплатила на банківський рахунок ТОВ «Харківжитло» за заміну сторони у Договорі 2 204,76 грн., що складає 0,5 % від суми договору.
Договір про пайову участь у будівництві є договором, не передбаченим актами цивільного законодавства, що укладається сторонами на підставі частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України та загальних положень статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, всіх інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Таким чином, договір про пайову участь № 20/1 за своєю правовою природою є змішаним, який тяжіє до конструкцій, насамперед, договору купівлі-продажу та, певною мірою, договору про надання послуг, адже основні обов'язки позивача як пайовика вичерпуються сплатою коштів, усі ж інші обов'язки пайовика тим чи іншим чином обслуговують процедуру передання йому збудованої нерухомості, тобто виконання основного договірного обов'язку відповідачем.
Позивач на підставі укладеного сторонами договору про пайову участь № 20/1 набув майнові права на відповідну нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування). Зазначені майнові права не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є чуже майно, а також вони не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент укладення договору (як і на момент виникнення спору), а тому не може існувати й право власності на нього.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-21цс13, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 06 листопада 2013 року у справі № 6-100цс13, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).
ТОВ «Харківжитло» у 2008 році, отримало від ОСОБА_1 грошові кошти, проте протягом багатьох років не виконувало будівельних робіт, фактично зупинивши будівництво об'єкту восени 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів'продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. п. 6, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів'несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів'перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цьогоЗаконута пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів'захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до. п. 9 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.09.2011 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, згідно зістаттею 217 ЦК(435-15) правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Пункт 4.3. договору передбачає у разі порушення паювальником наступного строку оплати Графіка платежів та умов п.4.1 Договору та більш ніж на 10 календарних днів, «Товариство» має право розірвати договір в односторонньому порядку.
Порівнюючи перелік прав та обов'язків пайщика та товариства за договором, а також передбачені договором наслідки невиконання сторонами своїх зобов'язань, коелгія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідальність сторін за невиконання обов'язків, покладених на них за договором не справедлива.
За умовами п. 4.3. та п. 8.4.2. договору, відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір в разі невиконання позивачем своїх зобов'язань з оплати за цим договором.
Однак позивач, як вбачається з п. 8.4.1. договору, права одностороннього розірвання договору (без підписання з товариством відповідної угоди) не має, отже мається істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду пайщика (споживача).
Що стосується позовних вимог про визнання незаконною відмови від договору і визнання його чинним, то приписами п.п. 4.5., 4.7., 5.5. договору № 20/1 від 12.01.2006 прямо передбачено, що умовою для розірвання договору в односторонньому порядку з боку товариства є повернення раніше внесених коштів пайщику.
Відповідач, обмежившись направленням листа 20.03.2017, не пропонував позивачу скласти додаткову угоду про розірвання договору № 20/1.
Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Оскільки зупинення позивачем оплат за договором обумовлено зупинкою будівництва з боку ТОВ «Харківжитло», з огляду на положення ч. 4 ст. 612 ЦК України, суд приходить до висновку про протиправність застосування у даному випадку відповідачем положень п.п. 4.3., 8.4.2. договору.
Одностороння відмова товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» від договору № 20/1 від 12.01.2006 р. базується на пунктах 4.3. та 8.4.2. договору, а тому, внаслідок визнання судом несправедливими та недійсними даних пунктів договору, одностороння відмова відповідача від договору також визнається судом незаконною, а сам договір чинним, за виключенням умов та приписів п. 4.3. та п. 8.4.2.
Пунктом 6.11. договору сторони передбачили право позивача передати свої права та обов'язки іншій особі до моменту підписання Акту приймання-передачі нежитлового приміщення в будинку.
Склавши і підписавши разом з ТОВ «Укрестейт» тристоронню додаткову угоду від 21.02.2019, надіславши її на адресу ТОВ «Харківжитло» 22.02.2019, та оплативши 2204,76 грн. в порядку п. 4.4. Договору, позивач виконав належним чином ці вимоги.
Згідно з ч. 1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 643 ЦК України).
Стаття 16 ЦК України не визначає серед способів захисту цивільних прав та інтересів такого способу захисту, як визнання договору укладеним.
Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення відповідачем дій, які б свідчили про прийняття пропозиції позивача укласти додаткову угоду, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні передбачені законом підстави для визнання додаткової угоди укладеною.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а лише зводяться до незгоди з рішенням суду.
Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За приписамист. 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що зазначене саме по собі передбачає принципову можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін із додержанням засад добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України,суд
Апеляційні скарги адвоката Савєльєва Валерія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 24 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - С.С. Кругова
Судді - О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук