61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
05.08.2021 Справа № 905/660/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОГНЕУПОР-ІНДУСТРІЯ" (69068, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Кругова, будинок 165, кімната 93; код ЄДРПОУ:40016545)
до відповідача: приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ "АЗОВСТАЛЬ" (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Лепорського, будинок 1; код ЄДРПОУ: 00191158)
про стягнення 627 120,86 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 508939,40 грн., 3% річних в розмірі 30 457,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 87 723,96 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Блохін О.Є. (керівник)
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОГНЕУПОР-ІНДУСТРІЯ" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ "АЗОВСТАЛЬ" про стягнення 627 120,86 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 508939,40 грн., 3% річних в розмірі 30 457,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 87 723,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 508 939,40 грн. за актами №5/11 від 22.11.2019, №2/11 від 27.11.2019, №1/12 від 24.12.2019, №2/12 від 24.12.2019, а також неналежне виконання грошових зобов'язань за актами №2/05/1295, №5/05/1296, №1/05/1297 від 21.05.2019 та №1/10/2550 від 31.10.2019, що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат.
Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. У відповіді на відзив (а.с.171-172) представник відповідача зазначив, що обов'язок відповідача оплатити отримані послуги виникає саме на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт, не акцепт самим же відповідачем рахунку-фактури, який складений на підставі підписаного акту виконання робіт, не є відкладальною умовою у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів ст. 613 Цивільного кодексу України, тому акцепт або неакцепт рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги, що були ним прийняті без зауважень.
Представник відповідача під час розгляду даної справи проти задоволення позовних вимог заперечував. У відзиві на позовну заяву (а.с. 116-119) відповідач наполягав на тому, що із наданих позивачем документів вбачається, що копії рахунків-фактур не містять акцепту та відсутні докази їх вручення відповідачу. Крім того, при визначенні ціни позову позивач зазначає суму 603 813, 94 грн., хоча при арифметичному складанні усіх складових позовних вимог виходить сума 603 723,94 грн., тобто має місце безпідставне завищення на 90,00 грн. Також відповідач у відзиві на позовну заяву наполягав на тому, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними санкціями та не можуть бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності, у зв'язку з чим необхідно виключити з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій суми ПДВ. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. не відповідають критеріям реальності, розумності та є значно завищеною.
У запереченнях (а.с. 174-175) відповідач наполягав на тому, що позивач не підтвердив факт прострочення відповідачем зобов'язань за договором, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -
10.10.2017 між приватним акціонерним товариством "МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ "АЗОВСТАЛЬ") (далі - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “ОГНЕУПОР-ІНДУСТРІЯ” (далі - підрядник) було укладено договір підряду № 2018/5ск (далі-договір), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується власними та/або залученими силами за завданням замовника відповідно до умов даного договору виконати роботи, передбачені графіком проведення ремонтів на ПАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», договірними цінами та/або заявками замовника.
Відповідно до п. 1.2. договору замовник зобов'язується прийняти та оплатити (якщо інше не передбачено положеннями даного договору) виконані підрядником роботи.
Вартість, вид та обсяг усіх робіт, які виконуються за договором, визначаються договірними цінами, які містять посилання на даний договір та є його невід'ємною частиною (п. 2.1. договору).
Згідно п. 2.5. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.05.2018 до договору підряду № 2018/ск від 10.10.2017) його сума є орієнтовною і складає:
- 15 200 000 грн. 00 коп. (п'ятнадцять мільйонів двісті тисяч грн. 00 коп.) без урахування ПДВ 20%,
- 3 040 000 грн. 00 коп. (три мільйона сорок тисяч грн. 00 коп.) сума ПДВ 20%,
- 18 240 000 грн. 00 коп. (вісімнадцять мільйонів двісті сорок тисяч 80 коп.) всього з урахуванням ПДВ 20%.
Відповідно до п. 4.1.1. розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється замовником після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом оплати грошовими коштами на поточний рахунок підрядника, вказаний у даному договорі, протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт. Рахунок надається підрядником не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт.
Згідно п. 9.1. договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами щомісячно або за фактом виконання робіт згідно оформлених актів приймання виконаних робіт (акт форми КБ-2в). Приймання робіт згідно акту за формою КБ-2в не є попереднім прийманням окремих етапів робіт та не має наслідком перехід ризиків знищення та пошкодження робіт на замовника.
За результатами виконаних робіт підрядник зобов'язаний щомісяця не пізніше 23 числа кожного звітного місяця передати замовнику оформлені акти, в тому числі акти форми КБ-2в, з відомостями обліку робочого часу за формою додатку № 8 до даного договору, КОКК (на вимогу цеху-замовника), а замовник зобов'язаний протягом п'яти днів, з моменту отримання актів з відомостями обліку робочого часу, КОКК, розглянути його та у випадку відсутності зауважень - підписати, після чого передати його (акт) підряднику. До кожного акту складається окрема відомість обліку робочого часу (п. 9.3. договору).
Відповідно до п. 9.7. договору обов'язок з організації здачі-приймання робіт покладається на підрядника.
Згідно п. 18.1. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2018 до договору підряду № 2018/ск від 10.10.2017) він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 року, а в частині гарантійних зобов'язань та санкцій за їх порушення - до спливу гарантійного строку.
Вищезазначений договір та додаткові угоди до нього підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору підряду №2018/5ск від 10.10.2017 позивачем було виконано, а відповідачем прийнято підрядні роботи, що підтверджується наступними актами приймання виконаних підрядних робіт: №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ, № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ, № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ та № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ.
Вищезазначені акти приймання виконаних підрядних робіт підписані представниками сторін без зауважень.
Також на виконання умов договору підряду №2018/5ск від 10.10.2017 позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату: № СФ-0000013/19 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ, № СФ-0000015/19 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ, № СФ-0000017/19 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ та № СФ-0000018/19 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ.
Як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних підрядних робіт за вищезазначеними актами приймання виконаних підрядних робіт були виконані не в повному обсязі, а лише в розмірі 229 231,00 грн. за рахунком №СФ-0000017/19 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 508 939,40 грн. та виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, Господарським судом Донецької області розглядались справи №905/1402/20 та № 905/420/20, предметом яких було стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017 за іншими актами виконаних робіт, які були предметом розгляду вказаних справ та за якими позивач просить стягнути з відповідача донараховані до фактичного виконання відповідачем вказаних рішень 3 % річних та інфляційні втрати.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору підряду № 2018/5ск від 10.10.2017.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною першою та третьою статті 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом п. 4.1.1. договору розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється замовником після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом оплати грошовими коштами на поточний рахунок підрядника, вказаний у даному договорі, протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на неотримання від позивача рахунка на оплату.
Проте суд зазначає, що виставлення рахунків не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.
За своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18р., в яких суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату за договором № 2018/5ск від 10.10.2017 на суму 229 231,00 грн. з ПДВ за рахунком №СФ-0000017/19 від 24.12.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 4500015817 від 17.02.2021 (а.с. 71).
Сплату заборгованості в сумі 508 939,40 грн. за рахунками № СФ-0000013/19 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ, № СФ-0000015/19 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ, №СФ-0000017/19 від 24.12.2019 на суму 190 508,60 грн. з ПДВ (з урахуванням здійсненої відповідачем 17.02.2021 оплати за вказаним рахунком на суму 229 231,00 грн.) та № СФ-0000018/19 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором №2018/5ск від 10.10.2017 щодо оплати виконаних робіт в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 508 939,40 грн.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за актами приймання виконаних підрядних робіт №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ, № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ, № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ та № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ нараховано 3 % річних в сумі 30 457,90 грн. за загальний період з 05.01.2020 по 08.07.2021 та інфляційні втрати в сумі 87 723,96 грн. за загальний період з березня 2020 по травень 2021.
Також позивачем здійснено донарахування 3% річних за період з 26.02.2020 по 25.08.2020 в сумі 668,75 грн. та інфляційних втрат за період з березня 2020 по серпень 2020 в сумі 582,76 грн. на суму основної заборгованості, яка стягнута рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 по справі № 905/420/20, яким стягнуто 3% річних за період з 25.07.2019 по 25.02.2020, а також здійснено донарахування 3% річних за період з 18.07.2020 по 21.02.2021 в сумі 8575,66 грн. та інфляційних втрат за період з серпня 2020 по лютий 2021 в сумі 28 358,75 грн. на суму основної заборгованості, яка стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 по справі 905/1402/20, якою стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 09.01.2020 по 17.07.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти на примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області від 05.11.2020 по справі № 905/1402/20 (з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021) були сплачені відповідачем 22.02.2021, а грошові кошти на примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 по справі № 905/420/20 сплачені відповідачем 26.08.2020, що підтверджується платіжними дорученнями № 4500091702 від 26.08.2020 на суму 448 284,00 грн. та № 4500017098 від 22.02.2021 на суму 477 420,00 грн.(а.с. 86-87 ).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.
3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунки 3% річних за визначені позивачем періоди, господарський суд дійшов висновку, що останні є методологічно та арифметично невірними. Так, за змістом п. 4.1.1. договору розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється замовником після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом оплати грошовими коштами на поточний рахунок підрядника, вказаний у даному договорі, протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.
Таким чином, оплата за актами приймання виконаних підрядних робіт повинна була бути здійснена наступним чином:
- за актом №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ - до 29.01.2020 включно;
- за актом № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ - до 03.02.2020 включно;
- за актом № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ - до 02.03.2020 включно;
- за актом № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ - до 02.03.2020 включно.
Разом із тим, згідно наданого позивачем розрахунку період нарахування 3% річних за вищезазначеними актами визначено з 05.01.2020 по 08.07.2021 без урахування п. 4.1.1. договору.
Згідно здійсненого судом розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вищезазначеними актами, становить 27 574,53 грн, а саме:
- за актом №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ за період з 30.01.2020 по 08.07.2021 в сумі 3977,94 грн.;
- за актом № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ за період з 04.02.2020 по 08.07.2021 в сумі 2 606,55 грн.;
- за актом № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ за період з 03.03.2020 по 16.02.2021 в сумі 12 080,54 грн. на суму заборгованості 419 739,60 грн. та за період з 17.02.2021 по 08.07.2021 в сумі 2223,47 грн. на суму заборгованості 190 508,60 грн.;
- за актом № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ за період з 03.03.2020 по 08.07.2021 в сумі 6686,03 грн.
Враховуючи, що згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних за вищезазначеними актами у межах заявленої суми 21 213,49 грн.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунки 3% річних за період з 26.02.2020 по 25.08.2020 на суму основної заборгованості 448 284,00 грн., яка стягнута рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 по справі № 905/420/20, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Так, згідно здійсненого судом розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вищезазначеними актами, становить 6687,52 грн. за загальний період з 26.02.2020 по 25.08.2020. Разом із тим, враховуючи, що згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних у межах заявленої суми 668,75 грн.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунки 3% річних за період з 18.07.2020 по 21.02.2021 на суму основної заборгованості 477 420,00 грн., яка стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 по справі 905/1402/20, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним, у зв'язку позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 30 457,90 грн.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок інфляційних втрат за актами приймання виконаних підрядних робіт №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ, № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ, № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ та № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останні є методологічно та арифметично невірним, оскільки здійснений без урахування п. 4.1.1. договору.
Згідно здійсненого судом розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вищезазначеними актами, становить 68 022,74 грн., а саме:
- за актом №5/11 від 22.11.2019 на суму 92 173,20 грн. з ПДВ за період з березня 2020 по травень 2021 в сумі 10 649,75 грн.;
- за актом № 2/11 від 27.11.2019 на суму 60 975,60 грн. з ПДВ за період з березня 2020 по травень 2021 в сумі в сумі 7045,16 грн.;
- за актом № 1/12 від 24.12.2019 на суму 419 739,60 грн. з ПДВ за період з квітня 2020 по січень 2021 в сумі 23 586,75 грн. на суму заборгованості 419 739,60 грн. та за період з лютого 2021 по травень 2021 в сумі 9107,62 грн. на суму заборгованості 190 508,60 грн.;
- за актом № 2/12 від 24.12.2019 на суму 165 282,00 грн. з ПДВ за період з квітня 2020 по травень 2021 в сумі 17 633,46 грн.
Враховуючи, що згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за вищезазначеними актами у межах заявленої суми 58 782,45 грн.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок інфляційних втрат за період з березня 2020 по серпень 2020 на суму основної заборгованості 448 284,00 грн., яка стягнута рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 по справі № 905/420/20, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично невірним, оскільки позивачем безпідставно включено до розрахунку серпень 2020, в якому відповідачем було погашено вказану заборгованість. Так, згідно здійсненого судом розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6734,80 грн. за загальний період з березня 2020 по липень 2020. Разом із тим, враховуючи, що згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втат у межах заявленої суми 582,76 грн.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок інфляційних втрат за період з серпня 2020 по лютий 2021 на суму основної заборгованості 477 420,00 грн., яка стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 по справі 905/1402/20, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично невірним, оскільки позивачем безпідставно включено до розрахунку лютий 2021, в якому відповідачем було погашено вказану заборгованість. Так, згідно здійсненого судом розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 23 338,86 грн. за загальний період з серпня 2020 по січень 2021.
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 82 704,07 грн.
Під час розгляду даної справи представник відповідача наполягав на тому, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними санкціями та не можуть бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності, у зв'язку з чим необхідно виключити з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій суми ПДВ. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилався на постанову Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19.
Суд відхиляє вищезазначені доводи відповідача з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту постанови Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19, предметом розгляду вказаної справи було стягнення заборгованості з орендної плати, пені, неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України та виселення відповідача з орендованих нежилих приміщень. У вказаній постанові зазначено про те, що відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму не включається ПДВ, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Разом із тим, інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України в межах даної справи № 905/660/21 нараховані позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних підрядних робіт, тобто не є подібними.
Враховуючи, що згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а правова позиція, викладена у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19, не є подібною до правовідносин, які виникли в межах справи, що розглядається, суд не вбачає підстав для її застосування.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазничити наступне.
Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України.
Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, за висновком суду, кошти, які сплачуються як сума інфляційних втрат та 3% річних, не включаються до бази оподаткування ПДВ, при цьому, ані нормами чинного законодавства, ані умовами договору підряду №2018/5ск від 10.10.2017 не передбачено, що їх нарахування здійснюється на суму наданих послуг без урахування ПДВ. Відтак, заперечення відповідача в цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ОГНЕУПОР-ІНДУСТРІЯ"до приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ "АЗОВСТАЛЬ" про стягнення 627 120,86 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 508939,40 грн., 3% річних в розмірі 30 457,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 87 723,96 грн., задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ "АЗОВСТАЛЬ" (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Лепорського, будинок 1; код ЄДРПОУ: 00191158) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОГНЕУПОР-ІНДУСТРІЯ" (69068, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Кругова, будинок 165, кімната 93; код ЄДРПОУ:40016545) заборгованість в сумі 508 939,40 грн., 3% річних в сумі 30 457,90 грн., інфляційні втрати в сумі 82 704,07 грн., судовий збір в сумі 9331,52 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 05.08.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2021.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.В. Бокова