проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" серпня 2021 р. Справа № 922/13/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.,
без виклику сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Aкціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків (вх. 956Х),
на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 (повний текст складено 25.02.2021) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 (повний текст складено 17.03.2021) у справі №922/13/21 (суддя Аріт К.В.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор", м.Первомайський, Харківська область,
до відповідача Aкціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Південна залізниця", м.Харків,
про стягнення 51574,00 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Aкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" про стягнення збитків, завданих недостачею вантажу, у розмірі 51574,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час здійснення відповідачем перевезення вантажу - пшениці, що була відвантажена насипом у вагоні №59508051, виявлено невідповідність маси брутто вантажу, а саме: виявлено ознаки нестачі вантажу у розмірі 11050 кг. Наявність нестачі вантажу обґрунтовується тим, що 09.04.2020 на станції Миколаїв-Вантажний, до передачі вантажу отримувачу - ТОВ "ДССК", на підставі акту загальної форми від 09.04.2020 №1922, складеного перевізником, керівництвом та працівниками залізничної станції Миколаїв-Вантажний, працівником воєнізованої охорони перевізника, слідчим Заводського відділу поліції та представником ТОВ "ДССК" була проведена комісійна перевірка та зважування вагону №59508051 на справних 150-тонних вагах №40, за результатами якої було встановлено, що маса вантажу в вагоні №59508051 виявилася на 11050 кг меншою ніж вага зазначена у графі "маса вантажу" відомості вагонів залізничної накладної №43712603. Також під час комісійної перевірки виявлено, що з чотирьох накладених у вагоні №59508051 на залізничній станції Лихачове пломб (ЗПП) на станції Миколаїв-Вантажний в наявності були лише дві з них, а саме: з номерами К534293 та К534289. В той час як пломби (ЗПП) з ідентифікаційними ознаками К534288 та К534290, накладені позивачем на залізничній станції Лихачове, на станції Миколаїв-Вантажний вже були відсутні, а замість них на цьому вагоні були розташовані пломби (ЗПП) невідомого походження з номерами 5317394 та 5317383, що підтверджується фотознімками, виконаними під час перевірки. Посилаючись на те, що оскільки вагон у технічному стані виявився справним, що засвідчено актом від 10.04.2020 №42 та виключає втрату вантажу, і вантаж, переданий ТОВ "Лихачовський Елеватор" перевізнику АТ "Українська залізниця" на станції Лихачово (Харківська область) для перевезення на адресу ТОВ "ДССК" у вагоні №59508051 прибув на кінцеву станцію Миколаїв-Вантажний з зафіксованою залізницею недостачею пшениці у розмірі 11050 кг, хоча і мав перебувати у незмінному стані на всьому шляху прямування, у зв'язку з чим позивач вважає, що саме перевізник має нести відповідальність за нестачу вантажу. Згідно здійсненого позивачем розрахунку вартість нестачі вантажу, що підлягає відшкодуванню, складає 51574,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/13/21 позов задоволено, стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор" збитки у вигляді вартості недостачі вантажу в розмірі 51574,00 грн., а також 2102,00 грн. судового збору.
Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату вантажу, та враховуючи підтверджені матеріалами справи обставини недостачі вантажу, що, як встановлено судом відбулось під час його перевезення, а також не спростування відповідачем вказаних обставин, тому наявні підстави для покладання на залізницю відповідальності за втрату вантажу, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу в розмірі 51574,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор" 15000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
В оскаржуваному додатковому рішенні суд зазначив, що позивачем доведено вартість правничої допомоги та факт понесення судових витрат, а відповідачем не зазначено та не підтверджено неспівмірність останніх.
Не погодившись із вищевказаними рішеннями, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а рішення ухвалено при недоведеності обставин, що мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що в порушення вимог ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарським судом першої інстанції прийнято до уваги доказ, а саме: залізничну накладну №43712603 з переуступним написом отримувача - ТОВ "ДССК" на право пред'явлення відправником - ТОВ "Лихачовський Елеватор" претензій і позовів до залізниці, який не було надіслано позивачем разом з копією позовної заяви на адресу АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" та не було додано до відповіді на відзив. На думку скаржника суд дійшов помилкового висновку про те, що вказаний доказ оформлюється як електронний перевізний документ та є в розпорядженні відповідача, оскільки в електронному документів відсутнє відповідне засвідчення відправника, а копія зазначеної накладної саме із наявним на ній переустуним написом на адресу відповідача не направлялась, що позбавило залізницю можливості перевірити правомірність передачі права на пред'явлення до неї позову.
Також заявник апеляційної скарги посилається на порушення місцевим судом положень ст. 27 Господарського кодексу України щодо територіальної підсудності розгляду цієї справи за місцезнаходженням відповідача. На думку апелянта, оскільки згідно приписів ст. 131 Статуту залізниць України передбачено необхідність заявлення претензій, що виникли з приводу перевезення вантажів саме за місцем призначення вантажу, яким у даному випадку є м. Миколаїв, а тому даний спір повинен був розглядатись за місцезнаходженням Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця".
Крім того, АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" наголошує, що позивач у встановленому законом порядку не довів розмір фактично заподіяної шкоди, оскільки не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження кількості та вартості відправленого вантажу, зокрема не надав правочину щодо поставки або купівлі-продажу товару, укладеного між фактичним постачальником та покупцем; довідки фактичного постачальника про кількість, якість, ціну відправленого вантажу; податкових накладних. Наведене, на думку скаржника, повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного у справі № 910/5280/19, та не врахованого судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. апелянт вказує на неспівмірність розміру судових витрат, оскільки ця справа є малозначною, предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2021 для розгляду апеляційної скарги у справі №922/13/21 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Геза Т.Д., суддя Плахов О.В.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач звернувся з майновою вимогою до відповідача, ціною позову у даній справі є сума у розмірі 51574,00 грн.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що у даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не є такою, що не може розглядатися в поряду спрощеного позовного провадження, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 поновлено AТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено відповідачу строк до 28.04.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання позивачу, розгляд апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 ухвалено розпочати з 29.04.2021 без повідомлення учасників справи.
27.04.2021 на адресу апеляційного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін з огляду на наступні обставини:
- позивач доводить, що в нього був відсутній обов'язок направляти відповідачу разом з копією позовної заяви оригінал накладної №43712603, оскільки зазначений документ наявний в автоматизованій системі Української залізниці та є у вільному доступі Регіональної філії "Південна залізниця";
- оскільки позовні вимоги випливають із правовідносин, які виникли між перевізником АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця", якою і був укладений спірний договір перевезення, та вантажовідправником - ТОВ "Лихачовський Елеватор", тому даний позов було подано за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області, тобто за місцезнаходженням філії відповідача, з діяльності якої (укладення договору перевезення) виник спір;
- вартість втраченого вантажу у спірному випадку позивач підтвердив рахунком відправника у відповідності до вимог ст. 115 Статуту залізниць України;
- щодо стягнутої суми витрат на професійну правничу допомогу, то позивач доводить, що у розумінні положення ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, однак, у даному випадку відповідачем не було заявлено такого клопотання;
- крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач повідомив про те, що судові витрати ТОВ "Лихачовський Елеватор", пов'язані з апеляційним розглядом справи №922/13/21 складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 у зв'язку з відпусткою судді Гези Т.Д. для розгляду апеляційної скарги у справі №922/13/21 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.
Частиною 14 ст. 32 ГПК України передбачено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Межі перегляду справи в апеляційній інстанції, згідно частин 1, 2 статті 269 ГПК України, полягають в тому, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила настпне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.04.2020 року АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на станції Лихачево від ТОВ "Лихачовський Елеватор" були прийняті до перевезення вагони №№59595322, 59508051, 59501288, 59507681, 53233920 з вантажем пшениця, код вантажу 011005. Загальна вага вантажу визначена на вагонних вагах складала 350000 кг, по 70000 кг у кожному з вагонів.
На завантажені вагони з метою збереження вантажу, який у них перевозився, у відповідності до вимог частини 2 пункту 3 Правил пломбування вагонів і контейнерів, які затверджено наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року №542, позивачем були накладені наступні запірно-пломбувальні пристрої (далі - ЗПП):
- на вагон №59595322, враховуючи конструкцію транспортного засобу, 7 одиниць ЗПП №№ К534283, К534277, К534285, К534281, К534282, К534291, К534284;
- на вагон №59508051, враховуючи конструкцію транспортного засобу, 4 одиниці ЗПП №№ К534290, К534293, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- на вагон №59501288, враховуючи конструкцію транспортного засобу, 7 одиниць ЗПП №№ К534298, К534300, К534295, К534299, К534292, К534296, К534297;
- на вагон №59507681, враховуючи конструкцію транспортного засобу, 7 одиниць ЗПП №№ К534251, К534270, К534264, К534268, К534253, К534267, К534275;
- на вагон №53233920, враховуючи конструкцію транспортного засобу, 7 одиниць ЗПП №№ К534255, К534236, К534245, К534241, К534244, К534252, К534265.
На транспортування даного вагону між ТОВ "Лихачовський Елеватор" та AТ "Українська залізниця" був укладений договір перевезення, оформлений згідно з ч.2 ст. 307 Господарського кодексу України, залізничною накладною №43712603 на адресу ТОВ "ДССК" для ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна". Дані щодо ідентифікаційних ознак накладених на вагони ЗПП були зазначені у Відомості вагонів, на зворотній стороні залізничної накладної.
08.04.2020 року згідно з відміткою в графі 51 залізничної накладної №43712603, вагони №№ 59595322, 59508051, 59501288, 59507681, 53233920 прибули до залізничної станції Миколаїв-Вантажний, де 10.04.2020 року на вагон №59508051 перевізником був складений комерційний акт №450003/487, про що зроблено запис в графі 49 залізничної накладної.
За змістом комерційного акту від 10.04.2020 року №415207/53 вбачається, що на станції Миколаїв-Вантажний, до передачі вантажу ТОВ "ДССК", на підставі акту загальної форми від 09.04.2020 року №1922, складеного перевізником, керівництвом та працівниками залізничної станції Миколаїв-Вантажний, працівником воєнізованої охорони перевізника, слідчим Заводського відділу поліції та представником ТОВ "ДССК" була проведена комісійна перевірка та зважування вагону №59508051 на справних 150-тонних вагах №40.
За результатами перевірки було встановлено, що маса вантажу в вагоні №59508051 виявилася на 11050 кг меншою ніж вага зазначена у графі "маса вантажу" відомості вагонів залізничної накладної №43712603. З накладених на залізничній станції Лихачове запірно-пломбувальних пристроях (ЗПП) на станції Миколаїв-Вантажний в наявності були лише 2 з номерами К534293 та К534289. ЗПП з ідентифікаційними ознаками К534288 та К534290, накладені позивачем на залізничній станції Лихачове, на станції Миколаїв-Вантажний були відсутні, замість них на вагоні №59508051 були розташовані ЗПП невідомого походження з номерами 5317394 та 5317383, що вбачається з фотознімків, виконаних під час комісійної перевірки.
Як зазначає позивач, наведені ЗПП не відповідали даним, вказаним в залізничній накладній, а ЗПП з номером 5317383 взагалі не виконувала своєї функції щодо забезпечення збереження вантажу, оскільки канат не був зафіксований в корпусі ЗПП та не пропущений через отвір, що також підтверджується фотознімками, виконаними під час комісійної перевірки. В середині залізничного вагону №59508051 при розкритті завантажувальних люків було виявлене заглиблення 1500x5000x2700 мм. Окрім фіксування такого факту в комерційному акті, стан навантаження чітко видно на фотознімках, виконаних з різних ракурсів під час комісійної перевірки залізничного вагону. Вагон у технічному стані виявився справним, що засвідчено актом від 10.04.2020 року №42, та виключає втрату вантажу через невідповідний технічний стан транспортного засобу.
Вантаж переданий від ТОВ "Лихачовський Елеватор" Aкціонерному товариству "Українська залізниця" на станції Лихачово для перевезення на адресу ТОВ "ДССК" у вагоні №59508051 прибув на кінцеву станцію Миколаїв-Вантажний з зафіксованою Акціонерним товариством "Українська залізниця" недостачею у розмірі 11050 кг., хоча і мав перебувати у незмінному стані на всьому шляху прямування.
Згідно з укладеним договором від 23.12.2019 року №40502 ТОВ "Лихачовський елеватор" на користь ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна" мала бути поставлена партія пшениці врожаю 2019 року у кількості 5401,93 тон.
Вартість такої партії пшениці, у відповідності до рахунку на оплату виданого покупцеві ТОВ "Лихачовський елеватор" від 24.12.2019 року №680, в певних одиницях виміру склала: 26037324,20 грн. (з ПДВ) / 5401,93 тон = 4820,00 грн./тона (з ПДВ), або 4,82 грн/кг (з ПДВ ).
ТОВ "Лихачовський елеватор", на виконання вказівок ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна", було організовано перевезення належного останньому вантажу для вивезення водним транспортом до Турцїї, про що виконано відмітку у графі 7 залізничної накладної, за якою частина наведеної партії в розмірі 350 тон перевозилась на станцію Миколіїв-Вантажний в адресу ТОВ "ДССК" в межах квот ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна" з приміткою експорт.
Вартість направленого на адресу ТОВ "ДССК" вантажу, що належить ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна", в вагоні №59508051 масою 70000 кг. складає:
4,82 грн. X 70000 к.г = 337400 грн./вагон (з ПДВ).
Частиною 2 статті 114 Статуту залізниць України визначено, що недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Пунктом 27 Правил видачі вантажу, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 року, встановлені норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси нетто. Наведеним пунктом вантаж пшениця (за відсутності відміток у накладній щодо вологого стану вантажу) відноситься до категорії «інші вантажі», для яких передбачено норму недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) на рівні 0,5% маси, зазначеної в перевізних документах.
Звертаючись до господарського суду першої інстанції, позивач зазначив, що розмір норми недостачі для вантажу, який перевозився в вагоні №59508051 складає: 70000 кг х 0.5%, а вартість недостачі вантажу визначеної АТ "Укрзалізниця" під час комісійної перевірки на станції Миколаїв-Вантажний, з урахуванням норми недостачі встановленої Правилами видачі вантажу складає: (11050,00 кг. (розмір недостачі) - 350 кг. (норма недостачі) х 4,82 грн. = 51574,00 грн. з ПДВ.
Господарським судом Харківської області 25.02.2021 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/13/21, яким позов задоволено з підстав, зазначених вище.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Предметом позову у цій справі є стягнення збитків у розмірі вартості недостачі вантажу, завданих залізницею як перевізником, який не забезпечив збереження вантажу при перевезенні. Позовні вимоги заявлені вантажовідправником - ТОВ "Лихачовський елеватор" до перевізника - АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" та ґрунтуються на укладеному на залізничній станції Лихачево (є підрозділом відповідача) договорі перевезення, про що свідчать дані, зазначені в графі 16 залізничної накладної №43712603 від 06.04.2020 року.
Частиною 1 ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Законом України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Згідно із ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажів.
Статтею 113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а)невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів.
Статтею 130 Статуту залізниць України передбачено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до ст. 133 Статуту залізниць України передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що у накладній №43712603 міститься переуступний напис за підписом генерального директора та головного бухгалтера вантажоотримувача - ТОВ "ДССК", які скріплено печаткою, що свідчить про передачу права на пред'явлення позову ТОВ "Лихачовський Елеватор", тобто, від вантажоодержувача до вантажовідправника, що відповідає приписам ч. 2 ст. 130, ст. 133 Статуту залізниць України.
Частиною 1 ст. 31 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Відповідно до п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у тому числі захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Згідно із ст. 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Матеріалами справи також підтверджується, що відповідно до відомостей, які містяться у комерційному акті №415207/53 від 10.04.2020, який за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, а тому є належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси вантажа, зазначеній у накладній № 43712603 від 06.04.2020 року, вагон, в якому перевозився вантаж, № 59508051 в технічному відношенні був справними.
У вказаному комерційному акті зазначено: вантаж - пшениця, завантажено насипом вага нетто - 70000 кг, тара 21600 кг, 4 ЗПП відправника №№ К534290, К534293, К534289, К534288. Фактично виявилось: вантаж - пшениця, вага брутто 80500 кг, тара перевірена - 21550 кг, нетто - 58950 кг, що на 11050 кг менше документа. Вагон прибув за 4 ЗПП: на штанзі верхніх завантажувальних люків ЗПП відправника № К534293 справне; на 3-му розвантажувальному люці ЗПП відправника № К534289 справне, з правого боку за напрямком руху поїзду на 1-му та 2-му розвантажувальних люків відсутні ЗПП відправника №№ К534288 та К534290, у наявності ЗПП № 5317394, 5317383, які не відповідають даним зазначеним у перевізному документі. Крім того, ЗПП №5317383 не виконує свої функції, канат не зафіксований у корпусі ЗПП та не пропущений через отвір. При розкритті завантажувальних люків було виявлено: між 1-м та 2-м люками мається поглиблення глибиною 1500 мм, довжиною 5000 мм, шириною 2700 мм. Вагон технічно справний згідно тех. акта № 42 від 10.04.2020. Тарування вагону проводилось у присутності комерційного агента Задорожньої Н.О. та представника.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що незбереження вантажу виникло від часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
В той же час матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що нестача вантажу виникла з незалежних від залізниці причин.
За таких обставин господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що втрата під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне перевезення відповідачем вантажу позивача та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці.
Частиною 3 ст. 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.
У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.
Відповідно до п. "е" ст. 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 Статуту відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.
Згідно з п. 4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б збереження його на всьому шляху перевезення та екологічну безпеку і захист навколишнього природного середовища згідно з законодавством. Дрібні місця штучних вантажів відправник повинен об'єднати в більші.
Відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року N 411, забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України (п. 12.1).
Забороняється ставити в поїзди вагони несправні, що загрожують безпеці руху та стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться (п.15.27 Правил технічної експлуатації залізниць України).
У п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів встановлено, що усі вагони, які прибувають і відправляються із станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО) оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.
Параграфом 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів, встановлено, що на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.
Згідно зі ст. 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами, що, як вантажовідправником при прийнятті вагону від залізниці і його навантаженні, так і залізницею (відповідач) при прийнятті завантаженого вагону не зроблено жодних письмових зауважень щодо непридатності вагонів (в комерційному та технічному відношенні) для перевезення вантажу - пшениці навалом у вагоні.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності зауважень залізниці і до якості проведеного відправником завантаження.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Статутом залізниць України встановлено, що в разі завантаження вантажу у технічно несправні вагони або вагони, непридатні для перевезення даного виду вантажів, перевізник був зобов'язаний відмовитись від приймання вантажу до перевезення.
Згідно з п.2.1. Правил комерційного огляду поїздів та вагонів усі вагони, які прибувають і відправляються зі станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО), оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.
Таким чином, залізниця (відповідач), оглянувши поданий до перевезення завантажений вагон №59508051 за спірною залізничною накладною №43712603, прийняла його до перевезення, проставивши календарний штемпель в спірній залізничній накладній. Після проставлення даної відмітки в спірній залізничній накладній Aкціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" взяло на себе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а також підтвердила, що саме вона несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.
Колегія суддів констатує, що ТОВ "Лихачовський елеватор" належним чином підготував та завантажив вантаж для транспортування, а втрата частини вантажу відбулася саме після прийняття вантажу залізницею на станції призначення та під час перевезення.
Отже, оскільки залізниця не надала до матеріалів справи належних доказів на підтвердження обставини, що звільняють її від відповідальності за втрату вантажу, а тому колегія суддів суд вважає, що саме відповідач має нести відповідальність за нестачу вантажу.
Статтями 13 та 133 Статуту залізниць України, які кореспондується з п. 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
У даному випадку вартість вантажу підтверджується позивачем рахунком на оплату №680 від 24.12.2019, виставленим постачальником - ТОВ "Лихачовський елеватор" покупцю (отримувачу товару) - ТОВ "КОФКО Агрі Ресорзіс Україна", з якого вбачається розмір нестачі на суму 51754,00 грн.
Згідно зі ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Колегія суддів зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В матеріалах справи наявний рахунок на оплату №680 від 24.12.2019 року до договору №405002 від 23.12.2019 року.
Проте, апелянт вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розміру вартості товару, оскільки рахунок на оплату не можна розцінювати як самостійний документ, а лише як невід'ємну частину договору.
Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документу, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Судова колегія повторно зазначає, що отримувачем даного вантажу є ТОВ "ДССК", яке відповідно до ст. 133 Статуту залізниць України, передало право на пред'явлення позову вантажовідправнику ТОВ "Лихачовський елеватор".
Згідно ст. 133 Статуту залізниць України та п. 2 Розділу Правил заявлення та розгляду претензій передача прав на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику засвідчується переуступним на відповідному документі - накладній.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 0,5 % маси всіх інших вантажів.
З урахуванням наведеного, розмір норми недостачі для вантажу, який перевозився в вагоні №59508051 складає: 70000 кг х 0.5%.
При цьому, вартість недостачі вантажу визначеної АТ "Укрзалізниця" під час комісійної перевірки на станції Миколаїв-Вантажний, з урахуванням норми недостачі встановленої Правилами видачі вантажу складає: (11050,00 кг (розмір недостачі) - 350 кг. (норма недостачі) х 4,82 грн. = 51574,00 грн. з ПДВ
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом апеляційної інстанції встановлено, що твердження апелянта з приводу невірного розрахунку суми збитків відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачем було здійснено розрахунок суми збитків відповідно до фактичного розміру нестачі товару (11050 кг), який зафіксовано у комерційному акті з урахуванням природної втрати вантажу під час перевезення.
Щодо рахунку на оплату №680 від 24.12.2019 року, колегія суддів вважає, що вказаний документ є невід'ємною частиною договору №40502 від 23.12.2019, який визначає ціну товару, яка узгоджена обома сторонами і ніким не оспорюється.
Частиною 1 ст. 127 Статуту залізниць України установлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи з аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні №59508051, завданої шкоди - нестачі товару на загальну суму 51574,00 грн. та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Відповідачем, в свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76 - 77 ГПК України на підтвердження тих обставин, що нестача вантажу сталась не з його вини відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Доводи відповідача щодо неврахування судом першої інстанції відсутності доказів направлення позивачем на його адресу додатків до позову, а саме: залізничної накладної №43712603 з переуступним написом отримувача - ТОВ "ДССК" на право пред'явлення відправником - ТОВ "Лихачовський Елеватор", судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги з наступних підстав.
Як вже зазначалось вище, судом встановлено наявність на залізничній накладній №43712603 переуступного напису про передачу права на пред'явлення претензії та позову від вантажотримувача вантажовідправнику.
Згідно ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Згідно з п.1.1-1.2 Правил оформлення перевізних документів накладна оформляться в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Накладна заповнюється їз застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковуються на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Згідно з п. 8 Правил складання актів, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року №344, комерційний акт складається у трьох примірниках, з яких один видасться одержувачу вантажу, а два примірники залишаються у розпорядженні перевізника.
За інформацією, розміщеною на офіційному сайті АТ «Українська залізниця» в мережі Інтернет за адресою https://www.uz.gov.ua/about/general_information/ entertainments/ регіональна філія "Південна залізниця" та регіональна філія "Одеська залізниця" є підрозділами відповідача, а отже, у позивача відсутній обов'язок з копією позовної заяви повторно надати відповідачу оригінал накладної №43712603 та копію комерційного акту №415207/53, які вже є у його розпорядженні.
Крім того, відповідач, як учасник спірних правовідносин не був позбавлений можливості скористатись наданими йому процесуальними правами та ознайомитись з матеріалами справи, робити фотокопії та/або отримувати копії відповідних матеріалів для ознайомлення з ними. Тобто, мав безперешкодну можливість ознайомитись з переуступним написом та встановити наявність права позивача на подання даного позову.
Щодо аргументів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності розгляду цього спору, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" вважає, що даний спір мав розглядатись за місцем знаходження залізниці призначення - Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця".
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Господарського кодексу України спори, що виникають з договору перевезення, у разі коли одним з відповідачів є перевізник розглядаються судом за місцезнаходженням перевізника.
Правила експлуатації власних вантажних вагонів, затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, визначають перевізником юридичну особу або фізичну особу-підприємця, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу (п. 1.2. Правил).
Ці Правила є обов'язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо (п. 1.1.).
Виходячи із вищенаведеного перевізником у спірному випадку є саме юридична особа - Акціонерне товариство "Українська залізниця".
При цьому, приписи ст. 27 та ч. 3 ст. 29 ГПК України передбачають, що позови у спорах, які виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися за їх місцезнаходженням.
Згідно ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 2 ст. 307 ГК України).
Правовідносини, з яких виник даний спір ґрунтуються на укладеному договорі перевезення вантажу залізничним транспортом, на підставі якого було складено залізничну накладну №43712603. Зазначений правочин був укладений між вантажовідправником - ТОВ «Лихачовський елеватор» та перевізником (відповідачем) - Aкціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на залізничній станції Лихачово (підрозділ регіональної філії), про що свідчать дані, які містяться в графі 16 залізничної накладної.
Відповідно до пункту 2.8. Положення про регіональну філію “Південна залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (затверджено наказом АТ "Українська залізниця" від 27.12.2018 року №785, розміщено на офіційному сайті АТ “Українська залізниця” в мережі Інтернет за адресою https://www.uz.gov.ua/about/general_information/entertainments/pivdenna_railway/), копія якого надавалась відповідачем позивачу під час виконання Договору, регіональна філія “Південна залізниця” має право від імені АТ “Українська залізниця” виступати відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими відповідачу, а пунктом 3.2. наголошено, що предметом діяльності філії є, в тому числі, надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.
За таких обставин, оскільки вимоги позовної заяви випливають із правовідносин, які виникли при перевезенні вантажу залізницею, між перевізником - АТ "Українська залізниця" в особі його регіональної філії “Південна залізниця”, якою і був укладений спірний договір перевезення (зареєстрована за адресою: м.Харків, вул.Є.Котляра, 7) та вантажовідправником - ТОВ "Лихачовський елеватор", тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний позов правомірно поданий за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області, тобто за місцезнаходженням філії відповідача, з діяльності якої (укладання договору перевезення) і виник спір.
Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на положення ч. 2 ст. 279 ГПК України, згідно якої справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Як свідчать матеріали справи АТ "Українська залізниця" в особі його регіональної філії "Південна залізниця" під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляло про непідсудність цієї справи Господарському суду Харківської області та порушення правил територіальної юрисдикції, ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності не оскаржувало. Ураховуючи наведене, оскільки АТ "Українська залізниця" в особі його регіональної філії "Південна залізниця" в апеляційній скарзі не навело поважних причин, у зв'язку з якими ним не було подано відповідної заяви, враховуючи те, що відповідач був обізнанний про розгляд справи в Господарському суді Харківської області, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути скасовано на підставі положень ч. 2 ст. 279 ГПК України.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що обставини, на які посилається скаржник - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця", у розумінні ст. 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/13/21.
При розгляді апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у цій справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
За змістом ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 цього Кодексу).
Частина 5 ст. 129 ГПК України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлену правову позицію, відповідно до якої, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Приймаючи оскаржуване додаткове рішення від 17.03.2021 у цій справі, господарський суд першої інстанції врахував складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком місцевого суду, зазначаючи наступне.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що інтереси ТОВ "Лихачовський елеватор" в суді першої інстанції представляло Адвокатське об'єднання "Юридична фірма "Вілеон" в особі керуючого партнера Вишневецього Ю.О.
На підтвердження понесених судових витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн. ТОВ "Лихачовський елеватор" - надано до суду першої інстанції:
- Договір про надання правової допомоги від 26.11.2020 року;
- Додаткову угоду №1 від 26.11.2020 року до Договору про надання правової допомоги від 26.11.2020 року;
- Акт приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 01.03.2021 року.
З вказаних документів вбачається, що за умовами Договору про надання правової допомоги від 26.11.2020 року, укладеного між ТОВ "Лихачовський елеватор" (позивач) та Адвокатським об'єднанням "Юридична фірма "Вілеон", адвокатське об'єднання зобов'ячалося надавати правову допомогу клієнту з питань, пов'язаних із захистом його прав та законних інтересів згідно заяво клієнта.
Згідно з Додатковою угодою №1 від 26.11.2020 року до Договору про надання правової допомоги 26.11.2020 року, за надання правової допомоги гонорар адвокатського об'єднання становить 15000,00 грн.
За змістом Акту приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 01.03.2021 року Адвокатським об'єднанням надано правову допомогу клієнту у наступному обсязі:
- попереднє консультування з загальних питань застосування окремих положень транспортного законодавства, усні консультації щодо обставин спору, консультації щодо досудового врегулювання спору, супроводження усних перемовин з відповідачем, тощо - витрачено 7 робочих годин - сума 3000,00 грн.;
- формування правової позиції ТОВ «Лихачовський елеватор» у спорі - витрачено 3 робочі години - сума 1000,00 грн.;
- моніторинг та аналіз судової практики щодо розгляду правовідносин, аналіз правових позицій Верховного Суду - витрачено 4 робочі години - сума 1000,00 грн.;
- аналіз наданих позивачем матеріалів та доказів, їх належність та достатність, збір додаткових матеріалів - витрачено 6 робочих годин - сума 2000,00 грн.;
- підготовка позовної заяви та додатків - витрачено 9 робочих годин - сума 3500,00 грн.;
- аналіз змісту відзиву на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив - витрачено 5 робочих годин - сума 2000,00 грн.;
- аналіз змісту заперечень на відповідь на відзив, підготовка пояснень - витрачено 6 робочих годин - сума 1500,00 грн.;
- аналіз судових рішень по справі, консультації та організація виконання їх вимог, роз'яснення щодо доцільності їх оскарження, підготовка тексту заяви про стягнення судових витрат, тощо - витрачено 4 робочих годин - сума 1000,00 грн.;
Всього витрат на суму 15000,00 грн.
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують витрати ТОВ "Лихачовський елеватор" на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.ст. 75 - 79 ГПК України.
Відповідно до положень ст.ст. 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів враховує, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 01.03.2021 зазначено, що адвокатським об'єднанням витрачено 44 години на підготовку та подання позовної заяви та заперечень на відзив відповідача (з письмовими поясненнями).
Разом з тим, судом з'ясовано, що позовна заява складається з 7 аркушів, до якої додано всього 4 докази, які стосуються суті спору (накладну, відомості вагонів, комерційний акт, рахунок на оплату). Відповідь на відзив складається з 3 аркушів, які дублюють доводи позовної заяви. Письмові пояснення позивача розміщень фактично на 1 аркуші та повторюють доводи позовної заяви. При цьому представник позивача не приймав участь в судових засідання, розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження.
Твердження адвокатського об'єднання про необхідність витрачання 44 годин на підготовку позову, заперечень на відзив/письмових пояснень та аналіз судової практики і законодавства не підтверджено, оскільки вказана справа не є складною, ґрунтується на обставинах понесення залізницею матеріальної відповідальності за втрату вантажу на суму 51574,00 грн., тобто справа є малозначною.
Дослідивши подані позивачем документи, співмірність суми витрат із складністю справи (враховуючи й те, що справа є малозначною) та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, врахувавши те, що в суді першої інстанції позиція позивача та відповідача під час розгляду справи не змінювалась (відповідач заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні), суд апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу у суді першої інстанції на суму 15000 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (зокрема, щодо їх необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції нстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеній вище частині.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, взявши до уваги категорію та складність справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру витрат заявника на правничу допомогу до 5000,00 грн., що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.
Враховуючи вищенаведене, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 не підлягає задоволенню. Оскільки судом першої інстанції не в повному обсіз досліджено обставини справи в частині заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Aкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 та про скасування цього рішення у відповідній частині.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Aкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/13/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/13/21 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Aкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 у справі №922/13/21 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., виклавши абзац 1 додаткового рішення в наступній редакції:
"Стягнути з Aкціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (адреса: 61052, м.Харків, вул.Є.Котляра,7; код ЄДРПОУ 40081216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський Елеватор" (адреса: 64107, Харківська обл., м.Первомайський, пров.Лісозахисний,8; код ЄДРПОУ 41527117) 5000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя О.В. Плахов