Справа №: 398/3686/21
провадження №: 2/398/1796/21
Іменем України
"17" серпня 2021 р.
Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Нерода Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований Десняньським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №546.
З матеріалів позовної заяви, вбачається, що відповідач є громадянином Республіки Ірак, та проживає за адресою: Республіка Ірак, м. Багдад.
Дослідивши доводи позивача та матеріали заяви суд дійшов висновку про необхідність залишення даної заяви без руху, як такої, що не відповідає вимогам 175 ЦПК України з наступних підстав.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Вирішуючи питання щодо форми і змісту позовної заяви за участю іноземного елементу, суди України повинні керуватися як нормами ЦПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Визначення поняття іноземний елемент наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право». Так, іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Згідно абз. 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 від 21 грудня 2007 року, у разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ЦПК України.
Відповідно ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За загальним правилом ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Так, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу з іноземним елементом визначаються статтею 60 Закону України «Про міжнародне приватне право». Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про міжнародне приватне право» вибір права, передбачений частиною другою статті 60 та статтею 61 цього Закону, має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.
Статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Підстави визначення підсудності справ судам України передбачені ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право . Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
У силу ч. 1 п. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).
Враховуючи викладене, позивачем не зазначено у позові про наявність або відсутність угоди сторін про підсудність справи з іноземним елементом судам України, тобто про домовленість між сторонами розгляду справи за місцезнаходженням позивача, а також не зазначено останнє спільне місце проживання подружжя на території України та не надано відповідних доказів.
Крім того, статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право'передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Відповідно до ст.2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Відповідно до ст. 3 цієї Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до ст.5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Крім того, відповідно до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року, Конвенція застосовується у відносинах України з Данією, Мексикою, Люксембургом, Болгарією, Ізраїлем, Італією, Словенією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччиною, Фінляндією, Австралією, Швейцарією, США, Іспанією, Швецією, Норвегією, Аргентиною, Польщею, Словаччиною, Сінгапуром та Латвією.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Оскільки відповідач згідно даних позовної заяви проживає на території Республіки Ірак, то позивачу слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави (норвезьку, датську або шведську мови - відповідно до застережень Норвегії до ч. 3 ст 5 Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах), для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації), так як наданий позивачем переклад позовної заяви не відповідає чинному законодавству.
Суд звертає увагу позивачки на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Франція, Швейцарія, Швеція та інші).
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої наданаЗаконом України від 10 січня 2002 року "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом пяти з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, дану позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк, протягом якого він повинен усунути вказані недоліки та подати заяву із врахуванням зазначених в ухвалі недолків.
Вказані в ухвалі суду недоліки можуть бути усунені шляхом: подачі до суду уточненої позовної заяви, у якій додатково викласти обставини, що обумовлюють підсудність цього позову Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області; зазначення в уточненій позовній заяві та надання доказів наявності (або відсутності) угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам; зазначення в уточненій позовній заяві поважних причин неможливості виїзду до місця проживання відповідача; зазначення в уточненій позовній заяві та надання доказів щодо домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них; зазначення в уточненій позовній заяві та надання доказів, що останнє спільне місце проживання подружжя було саме на території України; зазначення в уточненій позовній заяві та надання доказів постійного проживання позивача на території України (довідки державної прикордонної служби про перетин чи не перетин кордону); надання в двох екземплярах належним чином засвідченого перекладу позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави (норвезьку, датську або шведську мови - відповідно до застережень Норвегії до ч. 3 ст. 5 Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах), з проставленим апостилем.
З метою правильного і своєчасного розгляду справи позивачу необхідно усунути вищевказані недоліки.
Керуючись ст.ст. 175, 185 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Розяснити, що в разі невиконання зазначених вимог позовна заява буде вважатися неподаною і повертається позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СУДДЯ: Л.М. НЕРОДА