05 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2384/20 пров. № А/857/9799/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Мельничук Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року (суддя Комшелюк Т.О., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/2384/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
26.03.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті позивачу відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за періоди з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за періоди з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати; 3) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі № 460/2384/20 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за період з 22 травня 2008 року по 20 вересня 2019 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства; 2) зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за періоди з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня по 02 серпня 2014 року включно в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати; 3) зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року по 20 вересні 2019 року, залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зробив висновок, що враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 22 травня 2008 року по 20 вересня 2019 року, обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогам позивачем не наведено та не доведено, тому є підстави для залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог відповідно до частини третьої статті 123 КАС України.
Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що про виплату допомоги в неповному розмірі позивачу стало відомо лише з листа відповідача від 28.01.2020 року №01/5-14-1027. Враховуючи те, що правопорушення з невиплати щомісячної грошової допомоги є триваючим, а допомога регулярною, то в даному випадку має місце триваюче правопорушення, а тому строк звернення до суду не пропущений.
Сторони, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися та явки уповноважених представників не забезпечили, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Протокольною ухвалою суду від 05.08.2021 продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку апеляційного суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року по справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
У контексті наведеного, апеляційний суд наголошує на тому, що щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.
Отже, з дня отримання такої виплати, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Застосування до спірних правовідносин положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року по справі №510/1286/16-а та Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19.
Таким чином, на думку апеляційного суду, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи зазначене процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі №460/2384/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 16.08.2021