Головуючий суддя у першій інстанції: Гулик А.Г.
11 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3076/20 пров. № А/857/7421/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Запотічного І.І., Улицького В.З.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.
представника апелянта: Дмитришин М.П.
представника третьої особи: Павліш О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 380/3076/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
21.01.2020р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Держпраці у Львівській області з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 21.01.2020 №715/33.7-03/3161607232.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2021р. позов задоволено частково. Суд першої інстанції визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020р. №715/33.7-03/ НОМЕР_1 в частині накладення штрафу на суму 125190 грн. 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Держпраці у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2021р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Крім того, апелянт ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2021р. скасувати в частини відмови у визнанні протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020 №715/33.7-03/3161607232 в частині накладення штрафу в розмірі 125190 грн. та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник апелянта ФОП ОСОБА_1 - Дмитришин М.П. підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених, а апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області просив суд, залишити без задоволення.
Представник третьої особи Головного управління ДПС у Львівській області - Павліш О.Р. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.10.2018р.
10.12.2019р. відповідач Головне управлінням ДПС у Львівській області згідно наказу від 06.12.2019р. №2721 та направлень від 09.12.2019р. №№4472, 4473 провів фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) магазину який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої склав акт від 17.12.2019р. №715/33.7-03/ НОМЕР_1 . (т.1 а.с. 8-11)
Із змісту акту перевірки видно, що ФОП ОСОБА_1 порушив вимоги ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. № 413. ( т.1 а.с. 10 )
Тобто, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до виконання трудової функції працівників без укладення трудового договору.
За результатами перевірки відповідач Головне управління Держпраці у Львівській області прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020р. №715/33.7-03/ НОМЕР_1 якою на підставі абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України наклав на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 грн. (т.1 а.с. 6)
Із змісту даної постанови видно, що ФОП ОСОБА_2 за фактичним місцем здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 допустив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в порушення вимог ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України № 413. ( т.1 а.с. 6)
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Із змісту ст.24 КЗпП України видно, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" пояснив, що фактичний допуск до роботи може бути прирівняний до укладення трудового договору тільки в тому випадку, якщо працівника допущено до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу.
У відповідності до приписів ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:
1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
ст.48 КЗпП встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Згідно абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений. Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія судді вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 виходячи з наступних підстав.
Пояснення ОСОБА_6 на які покликається контролюючий орган та суд першої інстанції відсутні в матеріалах справи.
Світлокопія фотографії ОСОБА_6 яку суд першої інстанції прийняв до уваги колегія суддів в порядку ст.73 КАС України не приймає до уваги, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування, тобто є неналежним доказом.
Із змісту вказаної світлокопії фотографії неможливо ідентифікувати що особа яка на ній зображена є ОСОБА_7 та яка здійснювала функції продавця в магазині за адресою: АДРЕСА_1
Контролюючий орган всупереч ст. 77 КАС України не спростував доводи апелянта ФОП ОСОБА_1 що вищевказана особа невідома останньому та ніколи не перебувала в трудових відносинах з ним.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги показання свідків головного державного ревізора-інспектора ОСОБА_8 та старшого державного ревізора-інспектор ОСОБА_9 допитаних в суді першої інстанції, оскільки критично ставиться до таких показань. Вказані свідки є співробітниками відповідача, що ставить під сумнів їх незацікавленість.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 в розмірі - 125 190 грн. уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020 №715/33.7-03/3161607232, оскільки Головне управління Держпраці у Львівській області як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб що визначений законами та Конституцією України. Тому, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 слід задовольнити в частині скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити. У правовідносинах які виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відповідач всупереч ст. 77 КАС України не довів наявність трудових відносин.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 125190 грн. 00коп. від 21.01.2020р.№715/33.7-03/ НОМЕР_1 виходячи з наступних підстав.
Із змісту наказу (розпорядження) ФОП ОСОБА_1 №10 від 31.10.2019р. про прийняття на роботу, видно, що ОСОБА_4 прийнята на роботу з 01.11.2019р. на посаду продавця продовольчих товарів за основним місцем праці.
31.10.2019р. позивач направив до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття ОСОБА_4 на роботу з 01.11.2019р.
Отже, на момент проведення перевірки ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується копією трудового договору №5 від 01.11.2019,р. наказом про прийняття на роботу від 31.10.2019р. №10 та повідомленням про прийняття працівника на роботу від 31.10.2019р., що спростовує доводи апелянта Головного управління Держпраці у Львівській області про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України № 413.
Щодо понесених витрат позивачем на правову допомогу адвоката колегія суддів зазначає наступне.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
ч.4 ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
В матеріалах справи наявні наступні документи: ордер на надання правничої правової допомоги від 14.04.2020р., договір про правову допомогу від 24.03.2020 р., акти виконаних робіт від 22.10.2020р., меморіальний ордер № 2431686SB від 16.04.2020р.
Сторони вказаного договору на правову допомогу погодили вартість наданих послуг в розмірі 12000 грн.
п.1 ч.1 ст.134 КАС України передбачено, що витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Із змісту ч.7 ст.134 КАС України видно, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З врахування складності справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт колегія суддів вважає співмірною компенсацією вартість виконаної роботи в розмірі 3000 грн., які суд стягнув з суб'єкта владних повноважень в користь позивача.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду ту обставину, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у визнанні протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу в розмірі - 125190 уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020р. №715/33.7-03/3161607232 та прийняти нову постанову в цій частині якою позов задовольнити.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 380/3076/20 скасувати в частині відмови у визнанні протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу в розмірі - 125190 (сто двадцять п'ять тисяч сто дев'яносто) грн. 00 коп. уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020р. №715/33.7-03/ НОМЕР_1 та прийняти нову постанову в цій частині якою позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу в розмірі - 125190 (сто двадцять п'ять тисяч сто дев'яносто) грн. 00 коп. уповноваженими посадовими особами від 21.01.2020р. №715/33.7-03/3161607232
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 суду залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, пл. Міцкевича,8, м. Львів, код ЄДРПОУ 39778297) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1877 (одна тисяча вісімсот сімдесят сім) грн. 85 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді І. І. Запотічний
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 13.08.2021р.