17 серпня 2021 р.Справа № 645/517/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 р. (ухвалене суддею Мартиновою О.М., повний текст якого складено 07.07.2021 р.) по справі № 645/517/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Харківської області Департаменту патрульної поліції, поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Антонової В.А., в якій просив: скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ГАА № 245636 від 21.01.2021 р., складену поліцейським Антоновою В.А.; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому - КУпАП).
Крім того, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківської області Департаменту патрульної поліції на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано незаконною та скасовано постанову поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Антонової В.А. по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 245636 від 21.01.2021 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.; закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 454 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на його користь судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання учасники справи не з'явились, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, позивач просив розгляд справи проводити без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Стукало К.І., яка діє на підставі свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю № 27 та ордера серія ХВ № 000,448 від 22.01.2021 р., укладено угоду про надання правової допомоги № 22/01 від 22.01.2021 р., умовами якої передбачено, що адвокат зобов'язується надавати Клієнту правничу (правову) допомогу щодо представництва та захисту прав і інтересів Клієнта у Фрунзенському районному суді м. Харкова в адміністративній справі, а Клієнт зобов'язується сплатити вартість послуг адвоката за домовленістю в повному обсязі, а також інші витрати, пов'язані з веденням справи.
Згідно із Додатком до вищевказаної угоди, встановлена фіксована сума гонорару в розмірі 10000 грн., яка складається з: витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 5000 грн.; суми за проведення консультацій у розмірі 2000 грн.; суми складання позовних заяв, апеляційних скарг та інших процесуальних документів у розмірі 3000 грн.
На виконання вищевказаної угоди позивачем надано акт виконаних робіт № 1 від 27.01.2021 р., згідно якого адвокат Стукало К.І. з 22.01.2021 р. по 27.01.2021 р. надав ОСОБА_1 наступні послуги: представництво позивача у Фрунзенському районному суді м. Харкова у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП; підготовка адміністративного позову. Вартість наданих послуг складає 10000 грн.
Крім того, на підтвердження сплати наданих послуг позивачем подано до суду квитанцію до прибуткового касового ордера від 22.01.2021 р. на суму 10000 грн.
Відповідач у відзиві на адміністративній позов просив відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, оскільки вони не підтверджені, не аргументовані та не є співмірними зі складністю вказаної справи.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківської області Департаменту патрульної поліції витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено виконання наданих послуг адвокатом та не доведено належну оплату вищевказаних послуг.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.
Одночасно, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову в цій справі є оскарження постанови серії ГАА № 245636 від 21.01.2021 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, і накладення на нього стягнення у вигляді штрафу 170 гривень, тобто, ця справа є справою незначної складності.
Крім того, у поданих позивачем документах не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг у розмірі 10000 грн. із посиланням на первинні документи, не деталізовано, які саме консультації надавалися позивачу та цей розмір витрат на правничу допомогу не співмірний зі складністю справи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними та сума накладеного штрафу на позивача є незначною.
Проте, вищевказані обставини не можуть бути безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки навіть у справах незначної складності та у справах, де розмір накладених санкцій є невеликим, особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, а у подальшому до суду для захисту своїх порушених прав.
Разом з тим, позивач не може розраховувати, що сума витрачених коштів буде йому відшкодована судом у повному обсязі без урахування вищевказаних обставин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, то стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції підлягає 1000 грн. на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.
Таким чином, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції при розгляді цієї справи допущено порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає необхідним, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 р. в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції судових витрат на професійну правничу допомогу, та прийняти в цій частині постанову про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. В іншій частині, відповідно до ст. 316 КАС України, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 р. необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 243, 252, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 по справі № 645/517/21 скасувати в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції судових витрат на професійну правничу допомогу.
Прийняти в цій частині постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (однв тисяча) гривень.
В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2021 р. по справі № 645/517/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій