17 серпня 2021 року справа №360/709/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (повне судове рішення складено 29 березня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/709/21 (суддя в І інстанції Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
12 лютого 2021 року Жердєв Сергій Миколайович , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачу щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.04.2020;
- зобов'язати відповідачу нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.04.2020.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу у ГУНП в Луганській області на посаді заступника командира взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1».
Під час проходження служби позивач брав участь у Антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності у м. Рубіжне Луганської області, та відповідно до рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 11.02.2016 № 2/І/ХІІІ/217, позивачу надано статус учасника бойових дій.
Статус учасника бойових дій позивача підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданого 20 квітня 2016 року.
Отже, позивач набув право на додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Протягом проходження служби у період з 2016 року по 2019 рік додаткові відпустки як учаснику бойових дій позивач використовував, що підтверджується довідкою №1644/111/30-2020 від 03.12.2020, виданою ГУНП в Луганській області, відповідно до якої встановлено, що за період проходження служби з 01.01.2016 по 03.04.2020 ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, а саме:
2016 -27.12.2016-09.01.2017;
2017 - 03.11.2017 - 16.11.2017;
2018 - 15.08.2018 - 28.08.2018;
2019 - 05.12.2019 - 18.12.2019.
2020 - з рапортом про надання додаткової відпустки як УБД не звертався.
Відповідно до витягу з наказу від 23.03.2020 № 272 о/с «По особовому складу», звільнено зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , заступника командира взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУНП в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 03.04.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 04 роки 09 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 09 років 06 місяців 18 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 07 діб, встановивши відсоток премії за квітень 2020 року 79,33 %.
Згідно трудової книжки позивача ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , встановлено, що останнього дійсно звільнено зі служби в Національній поліції України 03.04.2020. З 16.06.2020 і по теперішній час позивач перебуває на обліку як безробітний в Сєвєродонецькому міському центрі зайнятості.
В подальшому позивач звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою з питанням щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020 рік, як учаснику бойових дій.
Листом відповідача від 16.12.2020 № 4567/111/19-2020 позивача повідомлено наступне: «... як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку (яка відповідно до ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» складається з щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки). Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку». До інших видів відпусток, які надаються поліцейському, що вказані у ч. 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію», застосовуються норми законодавства про відпустки...Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачена. На підставі вищевикладеного, здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку Вам, як учаснику бойових дій за 2020 рік неможливо у зв'язку із наведених вище підстав...».
Таким чином, представник позивача вважав, що позивачу було незаконно відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020 рік, та на теперішній час зазначена грошова компенсація позивачу не виплачена, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом прав позивача.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.04.2020.
Зобов'язано ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.04.2020.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що місцевим судом не надано правильної оцінки доводам відповідача, що поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку».
Також відповідач наголошує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) законодавством не передбачена.
Апелянт звертає увагу суду, що позивач не звертався з рапортами про надання йому додаткової відпустки за 2020 рік із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій.
Також відповідач зазначає, що у пункті 8 розділу III Порядку та умов від 06.04.2016 № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення, тобто, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
У цьому випадку, належність до виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік в наказі ГУНП в Луганській області від 23.03.2020 № 272 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не визначена.
Крім того, на думку апелянта, позивачем пропущено строк для звернення до суду з цим позовом, натомість місцевим судом не надано належної оцінки такій обставині.
Так, відповідач зазначає, що витяг з наказу про звільнення зі служби було отримано позивачем у день звільнення (03.04.2020), натомість представник позивача звернувся до суду з цим позовом лише 12.02.2021.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіям документів: паспорта громадянина України (а.с.4), посвідченням учасника бойових дій (а.с.6).
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ в період з 23 червня 2015 року по 06 листопада 2015 року, в органах Національній поліції України в період з 07 листопада 2015 року по 03 квітня 2020 року, з 16 червня 2020 року по 23 лютого 2021 року перебував на обліку в Сєвєродонецькому міському центру зайнятості (а.с.7-8,73).
Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 20 квітня 2016 року, а тому позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6).
Відповідно до витягу з наказу № 272 о/с від 23 березня 2020 року «По особовому складу» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) (а.с.9).
Довідкою від 03 грудня 2020 року № 1644/111/30-2020 відповідачем підтверджено, що позивач у 2020 році у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій не перебував, з рапортом не звертався (а.с.10).
Листом № 4567/111/19-2020 від 16 грудня 2020 року відповідач повідомив позивачу, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не замінюється грошовою компенсацією (а. с.11).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті п'ятої Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року.
За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.
Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно з частиною дев'ятою та десятою статті 93 Закон № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Слід зазначити, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на зазначене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку за 2020 рік.
Разом з цим, позивач не скористався своїм правом на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій у 2020 році тривалістю 14 календарних днів на новому місці служби, з огляду на те, що з 16 червня 2020 року по 23 лютого 2021 року перебував на обліку в Сєвєродонецькому міському центру зайнятості як безробітній.
З аналізу наведених норм, місцевий суд дійшов правильного висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.
Відтак, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2020 рік.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, місцевий суд обґрунтовано вважав безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, також є незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду у справі № 808/2122/18 від 31.03.2020, у справі № 545/1881/16 від 13.06.2018 є неприйнятними, оскільки у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях, в тому числі і по справі № 808/2122/18.
Отже, суди під час розгляду тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, що і правильно зроблено судом першої інстанції під час вирішення цієї справи по суті.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо посилання апелянта на пропуск місячного строку для звернення до суду з цим позовом.
Апелянт наголошує, що витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 у день звільнення та відповідно цей день є днем ознайомлення з наказом (03.04.2020), тому з моменту ознайомлення позивачу достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової та додаткової відпустки, невикористані відпустки як учаснику бойових дій відповідач в наказ не включив.
Натомість, позивач звернувся до суду лише у лютому 2021 року.
З цього приводу судова колегія зазначає, що посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду з цим позовом не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові від 04 травня 2018 року в справі № 808/858/16 Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року в справі № 360/709/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 17 серпня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Т. Г. Гаврищук
І. Д. Компанієць