ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 серпня 2021 року м. Київ № 640/28127/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
11.11.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ, викладене в листі від 25.05.2020 №2600-0311-8/66005, про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов'язати ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 13.12.2019 перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» [далі - Закон № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ)], частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) в первинній редакції в розмірі 90 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454зп та виплачувати її без обмеження максимального розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перехованою сумою пенсії.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що виплата пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, порушує її право на належне соціальне забезпечення.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 23.11.2020 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за її позовом. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
31.12.2020 від ГУ ПФУ до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому представник відповідача посилається на Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та вказує на те, що після 13.12.2019 - дати набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р (ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19), не приймались нормативно-правові акти про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури, отже відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача. Також ГУ ПФУ вказує на те, що чинним законодавством встановлено обмеження виплати максимального розміру пенсії, а відтак вони підлягають застосуванню при виплаті пенсії позивачу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 03.02.2009 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-XII у розмірі 90% від середнього заробітку за посадою заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України.
14.05.2020 у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - постанова № 657) позивач звернулася до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок її пенсії на підставі довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, виданої Офісом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454зп ОСОБА_1 , про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.12.2019 № 7-р(ІІ)2019 та постанови № 657 розмір заробітної плати (грошового забезпечення), з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за нормами чинними на 06.09.2017 за відповідною (прирівняною) посадою заступник начальника відділу становить усього 51 749, 02 грн.
Листом від 25.05.2020 № 2600-0311-8/66005 ГУ ПФУ повідомило позивача про відсутність підстав для здійснення їй відповідного перерахунку з посиланням на те, що після 13.12.2019 (ухвалення Конституційним Судом України) рішення щодо перерахунку раніше призначених пенсій працівникам органів прокуратури органів прокуратури Кабінетом Міністрів України не приймалось, а відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України "Про прокуратуру".
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15.07.2015 визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Згідно із частиною тринадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01.01.2015 делегував Кабінету Міністрів України.
15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697-VІІ, згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - постанова № 657) відбулось підвищення посадових окладів працівників органів прокуратури.
Таким чином, на час прийняття постанови № 657, з якою позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, законодавством про пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. При цьому Уряд України відповідний нормативно-правовий акт не прийняв і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначив.
При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі № 243/8796/16-а констатував, що тривала бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону №1697-VII, призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах та ситуації, за якої пенсіонери з числа прокурорів не мають можливості реалізувати своє право на перерахунок пенсії, передбачене статтею 86 Закону №1697-VII.
У справі №711/6019/16-а за результатом перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 на предмет неоднакового застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зробив висновок, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а потім - частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.
Крім цього, 11.10.2017 набрав чинності Закон № 2148-VІІІ, яким викладено у новій редакції, зокрема, пункт 13 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, відповідно до якого у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 825/506/18 (Пз/9901/16/18) вказано, що посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, ні частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові вказала, що за висновком Конституційного Суду України, викладеним у вказаному вище Рішенні, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сьорінґ проти Сполученого Королівства» (Soering v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
ЄСПЛ у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland) від 12 жовтня 2004 року.
У рішенні від 03.06.2014 у справі «Великода проти України» ЄСПЛ, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку ЄСПЛ дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не відповідно до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
В рішенні від 02.03.1999 № 2-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України. Як і політика ціноутворення, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, і забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а ПФУ - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому, суд враховує те, що рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р (ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Так, згідно із пунктами 2 та 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р (ІІ)/2019 положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Установлено такий порядок виконання цього рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
« 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Судом встановлено, що 14.05.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою здійснити їй перерахунок пенсії на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454-зп про те, що відповідно до постанови № 657 розмір заробітної плати (грошового забезпечення) з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за нормами чинними на 06.09.2017 за відповідною посадою становить 51794, 02 грн.
Рішенням від 25.05.2020 № 2600-0311-8/66005 у формі листа відповідачем відмолено позивачу у здійсненні перерахунку її пенсії оскільки після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р (ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) не було змін розміру посадових окладів.
З цього приводу, суд зазначає, що реалізація права позивача на перерахунок пенсії була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019.
Тобто, фактично пенсійний орган погоджується з наявністю у заявника права на перерахунок пенсії, проте зазначає про відсутність нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Також, у рішенні про відмову позивачу у перерахунку пенсії пенсійний орган, серед іншого, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» за змістом пункту 7 якої встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України "Про прокуратуру".
Натомість позивач просить здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням норм постанови №657, яка жодних обмежень, подібних до тих, що зазначені у постанові Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», не містить.
Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом №1697-VІІ покладено саме на уряд.
Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною двадцятою статті 86 Закону №1697-VІІ та зобов'язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Проте, рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано.
Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій, у тому числі, пенсії позивача.
Оскільки реалізація її права була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019, то суд вважає підхід відповідача до вирішення заяви позивача незаконним. Суд зазначає, що в цій ситуації позивач має право на перерахунок її пенсії.
Твердження Пенсійного органу про той факт, що для реалізації пенсіонерами права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону №1697-VІІ (у редакції, що діє з 13.12.2019), обов'язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати прокурорським працівникам, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці діючих працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. І така нерівність має усуватись Пенсійним фондом України шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13.12.2019.
Крім того, слід звернути увагу, що постанова є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки від 05.03.2020 № 21-454зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, виданої позивачу Офісом Генеральної прокуратури.
Щодо дати, з якої Пенсійний орган зобов'язаний здійснити перерахунок пенсії позивача, то суд виходить із такого.
Первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697 до 13.12.2019 (дата ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-р(II)/2019) не набирала чинності та не застосовувалася, оскільки Законом № 76-VIII цю первинну редакцію з 01.01.2015 було змінено на речення «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», тобто ці зміни було внесені в текст статті 86 Закону №1697-VІІ ще до дати набрання нею чинності (15.07.2015).
Тому частина двадцята статті 86 Закону № VІІ (в первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі рішення Конституційного Суду України №7-р(II)/2019 набрала чинності 13.12.2019 та підлягає застосуванню починаючи з цієї дати. Отже, після тривалої перерви (01.01.2015-12.12.2019) в Україні з'явилася/набрала чинності норма Закону, що визначає умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру».
Щодо того, у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягають перерахунку пенсії та чи підлягають зазначені пенсії перерахунку без обмеження їх граничного розміру.
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови №657.
Відповідно питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і питання виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив їй у перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог .
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Згідно із квитанцією, яка містяться в матеріалах справи позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840, 80 грн та заявлено дві вимоги немайнового характеру та майнового характеру. За наслідками розгляду справи судом заявлені обидві вимоги задоволено хоча і частково, що носить кількісний показник.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог. А саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, викладене в листі від 25.05.2020 №2600-0311-8/66005, про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454зп.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 з 13.12.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 №21-454зп, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , понесені витрати по сплаті судового збору у 840, 80, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бльварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).
Суддя О.М. Чудак