ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 серпня 2021 року м. Київ №640/31823/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 06 листопада 2020 року №00008733508, яким накладено штраф у розмірі 395422,12 грн. на ОСОБА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки від 26 жовтня 2020 року, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення, складене на підставі акта перевірки, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте останнє, відповідають фактичним обставинам справи.
В той же час, представник відповідача звертав увагу суду на той факт, що листи про повернення помилково сплачених сум та дублікати квитанцій позивачем під час перевірки не були надані, більше того, такі обставини не висвітлювались в запереченнях на акт перевірки, а надані лише до суду з метою ухилення від сплати податків.
Крім цього, представник відповідача звернув увагу на ту обставину, що дублікати квитанцій мають дату, яка за своєю хронологією йде після проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій повторно наголосив на тих обставинах, що наведені у позовній заяві.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як свідчать обставини справи, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання платником податків вимог податкового та валютного законодавства за період з 04 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 04 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 26 жовтня 2020 року №1222/26-15-35-08-258019346, в якому зазначено наступні порушення вимог податкового законодавства:
- пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України, а саме порушення термінів сплати авансових внесків по єдиному податку протягом визначеного строку;
- статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та встановлено факт проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 3954221,25 грн.
Позивачем подано заперечення на висновки акту від 26 жовтня 2020 року №1222/26-15-35-08-258019346.
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві листом від 04 листопада 2020 року №14/Ж12/26-15-35-08-27 повідомило позивача про те, що за результатами розгляду заперечень, останні залишені без задоволення, а висновку акту без змін.
Також, на підставі висновків акту від 26 жовтня 2020 року №1222/26-15-35-08-258019346 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00008733508 від 06 листопада 2020 року.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі
Згідно із пунктами 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Відповідно до статті 2 Закону №265/95-ВР розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до статті 3 Закону №265/95-ВР, зазначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Статтею 9 Закону №265/95-ВР передбачені випадки, за яких реєстратори розрахункових операцій не застосовується. Так, пунктом 12 вказаної статті визначено, що реєстратор розрахункових операцій не застосовується, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).
Вимоги до організації та регулювання обігу готівки регулюються «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі Положення №148).
Відповідно до пункту 11 розділ ІІ Положення №148 готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.
Оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів установ/підприємств, а також у касах фізичних осіб - підприємців, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО без ведення касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень на підставі даних розрахункових документів шляхом формування та друку фіскальних звітних чеків і їх підклеювання до відповідних сторінок КОРО / занесення даних розрахункових квитанцій до КОРО.
Суб'єкти господарювання, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО, використовують КОРО для:
1) підклеювання та зберігання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках КОРО;
2) здійснення операцій із розрахунковими квитанціями в разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії;
3) обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, перевірок конструкцій та програмного забезпечення РРО.
Вимоги щодо форми та порядку ведення книги обліку розрахункових операцій встановлено «Порядком реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 липня 2016 року №547 із змінами та доповненнями (далі порядок №547).
Відповідно до частини 4 розділу ІІ Порядку №547, реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, суб'єкт господарювання повинен забезпечити використання книги ОРО у тій господарській одиниці, що зазначена на титульній сторінці книги ОРО при її реєстрації/перереєстрації, або з тим РРО, до якого така книга зареєстрована.
Використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає:
- наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО;
- підклеювання фіскальних звітних чеків до відповідних сторінок книги ОРО;
- щоденне виконання записів (у разі здійснення розрахункових операцій) про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо;
- у разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії - здійснення записів за обліком розрахункових квитанцій;
- ведення обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, а також перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО у відповідному розділі книги ОРО.
Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи; - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дача початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.
Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
Згідно з пунктом 296.10 статті 296 ПКУ, реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку: - першої групи; - другої і третьої груп (фізичні особи - підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1000000 гривень застосування реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов'язковим. Застосування реєстратора розрахункових операцій розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку.
Норми цього пункту не поширюються на платників єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.
Як вбачається з матеріалів справи, в періоді з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року ФО-П ОСОБА_1 відповідно до заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, було обрано систему оподаткування доходів, шляхом сплати авансових платежів по єдиному податку встановленої для II групи.
В період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року ФО-П ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, відповідно до наданих документів встановлено, що діяльність не здійснювала, доходів не отримувала в зазначений період.
В періоді з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року ФО-П ОСОБА_1 обрано спрощену систему оподаткування доходів, шляхом сплати авансових платежів по єдиному податку встановлених для II групи.
Фактично в перевіряємому періоді відповідно до наданих документів ФО-П ОСОБА_1 здійснювала діяльність з надання послуг мобільного харчування, розрахунок за які здійснювалися по безготівковому рахунку, шляхом сплати платіжними картками.
Перевіркою наявних матеріалів, наданих ФО-П ОСОБА_1 до перевірки та виписки про рух коштів на банківському рахунку AT КБ «ПриватБанк» по поточному рахунку № НОМЕР_1 , встановлено що ФО-П ОСОБА_1 отримала дохід за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року в сумі 1471181,90грн. з призначенням платежу «Розрахунки з еквайрінгу 14360570». Розрахунки проводились шляхом приймання платіжних карток.
Якщо покупець оплачує товар (послугу) використовуючи банківський сервіс «інтернет-банкінг», то суб'єкт господарювання (продавець) у разі використання РРО або ПРРО зобов'язаний видати (сформувати електронний розрахунковий документ) встановленої форми та, у випадку продажу товарів, на які встановлені гарантійні терміни, - відповідним чином оформлений гарантійний талон при безпосередньому наданні споживачеві товару (послуги).
Статтею 2 Закону №265/95-ВР визначено, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) - оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом №265/95-ВР, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій (далі - РРО) або програмним РРО (далі - ПРРО), чи заповнений вручну.
Застосування реєстратора розрахункових операцій розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку.
Враховуючи викладене ФО-П ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року здійснювала розрахунки шляхом проведення розрахункових операцій платіжними картками на розрахунковий рахунок в сумі 1471181,90 грн. з призначенням платежу «Розрахунки з еквайрінгу 14360570» та мала зареєструвати та використовувати реєстратори розрахункових операцій з 01 жовтня 2020 року.
В період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року ФО-П ОСОБА_1 відповідно до виписки про рух коштів на банківському рахунку AT КБ «ПриватБанк» по поточному рахунку № НОМЕР_1 було здійснено розрахунки платіжними картками в сумі 3954221,25грн.
Таким чином, встановлено факт проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 3954221,25 грн., чим порушено вимоги статті 3 Закону №265/95-ВР.
Позивач в позовній заяві посилається на статтю 292 ПК України, згідно якої до доходу не включаються суми коштів (аванс предоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) - платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів.
На підтвердження надає листи-заявки від 21 жовтня 2019 року, 22 жовтня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 25 жовтня 2019 року, 28 жовтня 2019 року, 29 жовтня 2019 року та 30 жовтня 2019 року та дублікати квитанцій про повернення помилково отриманих коштів.
Однак, суд погоджується з позицією контролюючого органу, виходячи з того, що платник податків не виконав свого обов'язку щодо надання всіх документів до перевірки та не скористався своїм правом надати їх до заперечення на акт перевірки. Отже, таких документів у позивача до винесення податкових повідомлень-рішень не було. Більше того, в запереченні на акт перевірки про вищевказані обставини, що підтверджують позицію позивача взагалі нема ні слова згадки. Доказів зворотного до суду не надано.
Окрім того, надані до суду дублікати квитанцій про повернення помилково отриманих коштів складені у листопаді 2020 року (10 листопада 2020 року, 11 листопада 2020 року, 12 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року), тобто, дії щодо сплати фактично здійснені вже після проведення перевірки, розгляду заперечення та винесення податкового повідомлення рішення.
Крім того, долучена до позовної заяви декларація за 2019 рік, має відмітку «уточнююча» та подано 16 листопада 2020 року.
Отже, такі дії здійснені тільки для підтвердження нової позиції платника податків в суді та ухилення від сплати правомірно нарахованих штрафних санкцій через порушення податкового законодавства.
Так, відповідно до вимог пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, на підставі яких платники податків ведуть облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого ПК України граничного терміну подання такої звітності.
Пунктом 44.5 статті 44 ПК України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 ПК України, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
У відповідності до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, який постановою від 05 травня 2020 року у справі № 826/678/16 з даного питання зазначається наступне:
«Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про реальність спірних господарських операцій виходячи з наявності та надання позивачем до суду первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, проте висновки суду про те, що надані позивачем документи є належними та достатніми доказами у справі фактично здійснено без врахування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, оскільки як вбачається з акту перевірки (а.с.10) первинні документи по правовідносинам з ТОВ «Креденсінвест» та ТОВ «Укр.Сервіс Груп» до перевірки позивачем взагалі не надавались, такі було надано лише до суду. Обгрунтувань з цього приводу рішення суду першої інстанції не містить.
Крім того, позивачем а ні в позовній заяві, а ні в касаційній скарзі взагалі не ставиться під сумнів та не спростовується твердження контролюючого органу, що зазначені а акті перевірки, який є носієм доказової бази, про ненадання ним до перевірки первинних документів, не вбачається також, що позивач при наданні заперечень на акт перевірки та скарг на податкові повідомлення-рішення обґрунтовує такі безпідставністю тверджень про ненадання документів до перевірки, не вбачається також, що Товариство скористалось своїм правом (,пункт 44.7 статті 47 ПКУ) надати до контролюючого органу протягом п 'яти днів робочих днів з дня отримання акта перевірки документи, визначені в акті перевірки як відсутні. З матеріалів справи вбачається, що позивачем також не надано доказів і того, що ним вчинились будь-які дії, які передбачені нормами Податкового кодексу, щодо надання (надіслання) ним первинних документів до контролюючого органу.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на відсутність у позивача первинних документів неможливо підтвердити фактичне вчинення господарських операцій та правомірність формування витрат то ПДВ, а відтак прийняті контролюючим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 березня 2020 року по справі №2а- 9423/12/2670, зазначив наступне:
«Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
За положеннями пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники. Відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ніш питання про прийняття рішення... ».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем виконано свій обов'язок щодо доведення власної позиції.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про правомірність дій контролюючого органу, у зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко