11 серпня 2021 року справа №380/7934/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Шийович Р.Я.,
за участю:
позивач ОСОБА_1 ,
представник відповідача не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову від 12.02.2021 №ЛВ26754/894/АВ/ФС.
В обґрунтування позову зазначено про протиправність оскаржуваної постанови. Зокрема, позивача притягнуто до відповідальності у тому числі відповідно до постанови про адміністративне правопорушення. Вказане за своїм змістом є фактично притягненням особи двічі за одне і те ж порушення та суперечить Конституції України. Також вказав, що накладений відповідно до постанови штраф є значним. Крім того позивач наголосив, що був відсутній під час проведення перевірки та не погоджується із висновками акту перевірки, щодо використання ним найманої праці без оформлення трудових відносин, оскільки вказані відповідач особи не були його працівниками та не виконували трудової функції передбаченої законодавством про працю.
Оскільки вказане є порушенням прав позивача, він звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалою від 21.05.2021 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач заперечує позовні вимоги з підстав викладених у відзиві. Зазначає, що інспекції на підприємствах проводяться так часто і ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм і ФОП ОСОБА_1 був ознайомлений з направленням на перевірку. Під час проведення перевірки посадовими особами відповідача було зафіксовано факт виконання трудових функцій осіб, які офіційно не оформлені. Акт складений за результатами перевірки також підписано позивачем без зауважень. Крім того, відповідачем дотримано процедурні вимоги порядку, зокрема й щодо терміну складання акта інспекційного відвідування, оскільки відповідно до направлення перевірка мала здійснюватися в період з 27.11.2020 по 10.12.2020 та 45-денного строку розгляду справи про накладення штрафу. Щодо повторного притягнення позивача до відповідальності, відповідач зазначає, що постанова шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/1157/21 на час винесення оскаржуваної постанови. Законної сили не набрала. Щодо процедури накладення штрафу відповідач вказав, що до фінансової відповідальності позивача притягнуто за виявлені порушення підставно та у встановленому порядку.
ФОП ОСОБА_1 надав відповідь на відзив. Наголошує зокрема, що твердження відповідача про підтвердження порушень матеріалами відео зйомки не можуть бути взяті до уваги оскільки вимог та правил здійснення фото/відео фіксації не дотримано. Особи вказані в акті перевірки не встановлені, а сам акт перевірки та протокол не містять викладу та опису об'єктивної сторони складу правопорушення.
Ухвалою від 19.07.2021 суд призначив для розгляду справи судове засідання.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав просив позов задовольнити.
Відповідач явку представника не забезпечив, повідомлений про розгляд справи.
Суд заслухав доводи позивача, з'ясував підстави позову та заперечень, досліди надані сторонами докази та,-
ФОП ОСОБА_1 є суб'єктом господарської діяльності, зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі наказу від 25.11.2020 №1538-П, звернень від 02.11.2020 №М-1455, від 04.11.2020 №К-1469, за погодженням Державної служби України з питань праці від 23.11.2020 №819/2.1/12-20 ГУ Держпраці у Львівській області видало направлення від 25.11.2020 №1523 на проведення з 27 по 30 листопада 2020 року позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , щодо додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці.
За результатами перевірки уповноваженими особами відповідача складений акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №26754/894/АВ від 09.12.2020.
Відповідно до акта під час проведення перевірки контролюючим органом виявлено ряд порушень передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ №413, а саме: позивачем допущено до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Акт підписаний позивачем.
09.12.2020 ГУ Держпраці у Львівській області складено протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ26754/894/АВ/П/ПТ у зв'язку з виявленим в ході інспекційного відвідування порушення вимог законодавства про працю, що містить ознаки адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП. Також відповідачем винесено припис №ЛВ26754/894/АВ/П про усунення виявлених порушень.
12.02.2021 ГУ Держпраці у Львівській області винесено постанову №ЛВ26754/894/АВ/ФС про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, а саме: вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ №413 в розмірі 200000,00 грн.
Судом з'ясовано, що постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 26.02.2021 у справі №466/1157/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів громадян. Постановою Львівського апеляційного суду від 16.06.2021, постанову Шевченківського районного суду м. Львова змінено, зменшено штраф накладений на позивача до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, а накладений нею штраф незаконним, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - КЗпП України) встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України 11.02.2015 №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, згідно з яким Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
Згідно з пунктом 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Аналізуючи викладене, відповідач наділений повноваженнями на проведення перевірки.
Частиною 1 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 16.06.2021 у справі №466/1157/21 позивача притягнуто до відповідальністю за ч. 3 ст. 41 КУпАП на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №ЛВ26754/894/АВ/П/ПТ від 09.12.2020. Оскаржуваною постановою на позивача накладено штраф за порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ №413. Суд наголошує, що у обох випадках зміст правопорушення зводиться до допущення до роботи працівників без укладення трудового договору. При цьому, при винесенні оскаржуваної постанови відповідач керується зокрема ст. 265 КЗпП України.
Стосовно встановленого, суд звертає увагу на наступне.
Стаття 265 Кодексу законів про працю України, і ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.
Ключовою відмінністю ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за ст. 265 Кодексу законів про працю України) і посадова особа цієї юридичної особи (за ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб'єкт відповідальності та вид порушення.
Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 №7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.
Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).
Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.
Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.
Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.
Нормативне номінування штрафів за ст. 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.
За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає.
Водночас, ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв'язку із цим, дотримання гарантій ч. 1 ст. 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об'єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.
Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон №77-VIII, вказує на те, що суб'єктом відповідальності за ст. 265 Кодексу законів про працю України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нормативним підходом щодо суб'єкта адміністративної відповідальності, суб'єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб'єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені.
У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у ч. 7 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб'єкта господарювання.
Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов'язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об'єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов'язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.
Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв'язок за суттю, включають в себе:
- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;
- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);
- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;
- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016).
В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов'язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб'єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України, ст. 50 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
До такого висновку дійшла Об'єднана палата Верховного суду у постанові від 22.12.2020 по справі №260/1743/19 надаючи оцінку подібним правовідносинам.
Об'єднана палата Верховного Суду сформувала власний правовий висновок відповідно до якого:
- штрафи передбаченні ст. 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст.41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи викладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294, 295 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26754/894/АВ/ФС від 12.02.2021.
3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8; ЄДРПОУ 39778297) судовий збір в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2021.
Суддя Кравців О.Р.