17 серпня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2851/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області, вул. Єгорова,25а,м. Кропивницький,25015
про скасування рішень, -
Позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з позовом, в якому просить:
1)визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області №17 від 18.08.2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 , виданої 19.02.2018 гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2) зобов'язати Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області в десятиденний термін з дня набрання рішенням суду законної сили, подати звіт про виконання судового рішення.
Позивач вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є незаконним, оскільки законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Ухвалою суду від 11.06.2021 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що поданий позов є таким, що не підлягає задоволенню та зазначив, що рішення приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним та таким, що прийняте в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому скасуванню не підлягає (вх.№17926/21 від 29.06.2021).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 29.10.2019 до відповідача надійшла заява громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання їй дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п. 6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", оскільки вона понад 2 роки перебуває в шлюбі з ОСОБА_1 .
За результатом проведеної перевірки, відповідачем встановлено, що 31.05.2017 р. від позивача надійшла заява про надання йому дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України №2491-ІІІ, оскільки понад 2 роки він перебуває у шлюбі з громадянкою України.
Законність свого перебування в Україні позивач підтвердив копією посвідки на тимчасове проживання в Україні, серії НОМЕР_2 , виданої 15.12.2014, терміном дії до 15.12.2015 /термін продовжено до 02.12.2017/.
В ході подальшої перевірки відповідачем встановлено, що разом із заявою про надання йому посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач надав копію паспорту гр. Азербайджанської Республіки /С00005210/, виданого на його ім'я, з проставленими у ньому наступними дата-штампами перетину державного кордону України:
-в напрямку «Виїзд» через КПП «Козача Лопань» -12.11.2014;
-в напрямку «В'їзд» через КПП «Козача Лопань» - 23.11.2014.
Разом з тим, відповідно до інформаційної системи «Аркан» вказані перетини державного кордону України не здійснювались.
Отже, відповідачем зроблено висновок, що станом на дату подачі заяви про надання посвідки на тимчасове проживання в Україні 19.12.2014 р., позивач перебував в Україні 347 днів, замість дозволених 90 днів та надав підроблені документи, на підставі яких йому було надано посвідку на тимчасове проживання в Україну від 09.02.2018 р. №51 та посвідку на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 від 19.02.2018.
Враховуючи викладене, 18.08.2020 року відповідачем прийнято рішення №17 про скасування дозволу на імміграцію позивачу, відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України №2491-ІІІ. Зазначеним рішенням також скасовано посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_1 .
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся з вказаним позовом до суду.
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд виходить із наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства":
- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
- посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Положеннями статті 1 Закону України "Про імміграцію" визначені наступні дефініції термінів:
- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;
- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України "Про імміграцію".
Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).
Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.
З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Суд зазначає, що відповідач, при видачі посвідки позивачу на постійне проживання в Україні керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", проводив перевірку законності залишення їх на постійне проживання на території України, будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, заперечень не висловлював та визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання посвідки на постійне проживання в Україні.
У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України "Про імміграцію", є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію").
Як вбачається з матеріалів справи, з боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.
Таким чином, у відповідача не було підстав для скасування дозволу на імміграцію позивачу відповідно до статті 12 Закону України №2491-ІІІ.
При цьому суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію за відсутності у цьому вини останнього не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.
Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
Разом з тим, відповідачем на порушення вказаних приписів до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.
Відповідно до Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (у редакції, чинній на час перетину позивачем державного кордону України):
перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортного та інших документів фізичних осіб, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, а також дослідження за результатами оцінки ризиків документів, що стосуються транспортних засобів, вантажів (пункт 14 статті 1);
прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (частина перша статті 2);
прикордонний контроль включає перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2);
прикордонний контроль забезпечується шляхом створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних (пункт 3 частини п'ятої статті 2);
прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються в пунктах пропуску через державний кордон (пункт 1 частини першої статті 5);
перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша статті 6);
прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина четверта статті 6);
паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина перша статті 7);
уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України (пункти 1, 2 частини третьої статті 8);
відмітка про перетинання державного кордону проставляється в паспортних документах іноземців, осіб без громадянства (пункт 1 частини першої статті 12).
За змістом наведених норм під час перетинання державного кордону України іноземець проходить прикордонний контроль, який передбачає здійснення паспортного контролю під час, якого встановлюється особа іноземець, перевіряється дійсність паспортного документа та наявність заборон на перетин кордону. При цьому проставляється відмітка в паспортному документі особи.
Згідно з Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 №472 "Про затвердження Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.07.2007 за №765/14032, забезпечення внесення достовірних відомостей про осіб, які перетинають державний кордон України, до Бази даних осіб із документів на право виїзду з України та в'їзду в Україну, паспорта громадянина України та інших джерел документованої інформації покладено на Державну прикордонну службу України.
Відповідач вважає, що на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , перебував на території України з порушенням вимог пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150, якою передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів для в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Згідно з ст.23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Доказів порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства з боку позивача, відповідачем до матеріалів справи не надано, доказів притягнення позивача до адміністративній відповідальності за це порушення не встановлено.
Як на підставу для скасування дозволу на імміграцію відповідач посилається на відомості інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан", в яких інформації про перетин державного кордону, які наявні в паспорті позивача за базою не значиться. Водночас суд зазначає, що зазначені відомості інформаційної системи "Аркан" не є підставою для скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
На думку суду, наведене правове регулювання та встановлені обставини дають підстави для висновку, що відсутність у відповідних базах даних інформації про перетин позивачем кордону не є достатнім доказом для висновку про повідомлення позивачем завідомо недостовірної інформації, перебування на території України без правових підстав. Крім, того пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України "Про прикордонний контроль" передбачено проставлення відмітки про перетин кордону, що було встановлено судом під час судового розгляду адміністративної справи.
Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги частини другої статті 2 КАС України в частині дотримання відповідачем під час прийняття оскаржуваного в частині врахування всіх обставин, які необхідно було врахувати під час прийняття такого рішення (пункт 3), дотримання принципу розсудливості (пункт 6) та принципу пропорційності (пункт 8), права особи на участь у процесі прийняття рішення (пункт 9).
Як встановлено відповідачем під час вирішення питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію, він одружений з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачем було встановлено, що дружина позивача постійно проживає в Україні.
На думку суду, наведена обставина підлягала обов'язковій оцінці відповідачем під час вирішення питання про наявність підстав для скасування дозволу позивачу на імміграцію, оскільки після скасування такого дозволу позивач мав би залишити територію України. Суд зауважує, що під час розгляду питання про надання дозволу на імміграцію посадовою особою відповідача здійснювався запит до Адміністрації Державної прикордонної служби України, однак інформація про наявність інформації в базах даних про перетин кордону позивачем не вимагалась. Виправляючи власні недоліки, відповідач повинен був діяти розсудливо. Неврахування цієї обставини може мати наслідком роз'єднання сім'ї, що, за відсутності інших обставин, є неспівмірним з відсутністю в базах даних інформації про перетин позивачем кордону, що судом визнано недостатнім доказом для висновку про повідомлення позивачем недостовірної інформації про перетин кордону на підстав відмітки в паспорті та перебування на території України без достатніх правових підстав. Крім того, позивач був позбавлений права взяти участь у розгляді власного питання, яке є важливим для нього, стосується його приватного, сімейного життя.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідно, підлягає визнанню протиправним та скасуванню рішення Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 18.08.2020 №17 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 , виданої 19.02.2018 року гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо протиправності рішення відповідача №17 від 18.08.2020 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та необхідності зобов'язання відповідача поновити посвідку на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки О Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , оскільки лише у такий спосіб судовий захист буде ефективним, а порушені права позивача поновленими.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зважаючи на те, що рішення суду зобов'язує відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, суд вважає за необхідне встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання рішення - один місяць з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257 - 263, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області №17 від 18.08.2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 , виданої 19.02.2018 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (25015, м. Кропивницький, вул. Єгорова, 25-а, код ЄДРПОУ 37795939) подати звіт про виконання рішення суду у строк - один місяць з дня набрання чинності рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2851/21.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко