про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 серпня 2021 року м. Київ № 320/9883/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Миронівської міської ради Обухівського району Київської області (Київська обл., Обухівський р-н, м. Миронівка, вул. Соборності, 48, код ЄДРПОУ 04054984), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Миронівської міської ради Обухівського району Київської області щодо відмови у наданні житла та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, як таке, що передбачено «Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей», затвердженого постановою КМУ від 19 жовтня 2016 року №719;
- зобов'язати Миронівську міську раду Обухівського району Київської області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення, як таке, що передбачено «Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей», затвердженого постановою КМУ від 19 жовтня 2016 року №719 у розмірі 1 393 786 грн.
В якості підстави позову позивач вказує на те, що 29 травня 2019 року рішенням №162 виконавчого комітету Миронівської міської ради він взятий на квартирний облік як інвалід війни та включений до списку позачергового забезпечення житловою площею. Разом з позивачем на квартирному обліку перебувають його члени сім'ї. У травні 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою наділення його та членів сім'ї житлом відповідно до норм, передбачених Житловим кодексом Української РСР, однак йому було відмовлено з посиланням на порядок черговості. В отриманні грошової компенсації згідно Порядку №719 відмовлено також, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства ( п. 4 ч.1. цієї статті).
Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом ( п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України)
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п.1 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу)
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивач, серед іншого, просить суд визнати протиправними дії Миронівської міської ради Обухівського району в частині порушення права позивача на житло і позбавлення похідного права на отримання відповідної грошової компенсації за належне позивачу житлове приміщення.
Отже, зміст вказаних вимог, їх обґрунтованість за змістом позову та згідно доданих до нього матеріалів свідчать про те, що підставою звернення до суду з переліченими вимогами, за позицією позивача, є порушення з боку відповідача його права на забезпечення житлом або виплату грошової компенсації вартості житла за рахунок держави, тобто позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Житлові спори - це особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.
При цьому, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).
Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень, як відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спори про надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, яке виникає з житлових відносин, що включають право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суддя робить висновок, що позовні вимоги, які стосуються вирішення саме житлових прав позивача, не підпадають під юрисдикцію адміністративного суду, а належать до юрисдикції суду загальної юрисдикції, а тому відмовляє у відкритті провадження у цій частині.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви. (ч. 2 ст. 170 КАС України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 171, 243, 248 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної позовної заяви віднесено до юрисдикції загальних судів.
Позовну заяву в частині відмови разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панченко Н.Д.