16 серпня 2021 року м. Київ № 320/8396/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни ІІ групи в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком в сумі 14 152, 00 грн. з урахуванням попередньої раніше виплати;
- стягнути з відповідача різницю разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни ІІ групи в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої частини разової грошової допомоги, в загальній сумі 10 246, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, проте відповідачем безпідставно відмовлено в нарахуванні та виплаті сум вказаної допомоги.
Ухвалою суду від 21.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія вищевказаної ухвали суду отримана, зокрема, відповідачем 26.07.2021, позивачем - 30.07.2021, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Зазначив, що у 2021 році позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3906, 00 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 і перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.09.2012 позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивач стверджує, що разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році він отримав у розмірі 3906, 00 грн., що не заперечується учасниками справи.
У травні 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести нарахування та виплату спірної грошової допомоги у повному обсязі.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом від 27.05.2021 № 1353 повідомив, що у 2021 році йому було проведено виплату як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 3906, 00 грн. Зазначено також, що фінансування видатків для виплати вказаної допомоги у збільшеному розмірі залежать від фінансових ресурсів доходної частини державного бюджету.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Верховним Судом розглянуто зразкову справу № 440/2722/20 за позовом особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати особі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20.
Як убачається зі змісту рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є: (а) особа має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Судом установлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, на якого поширюються пільги, передбачені, у тому числі й статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач звернувся до відповідача у травні 2021 року з заявою про нарахування та виплату недоплаченої суми за 2021 рік разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, з урахуванням раніше виплачених сум, на що відповідачем фактично відмовлено у здійсненні вказаної виплати.
Отже, з огляду на встановлені обставини та предмет спору, ця адміністративна справа є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи № 440/2722/20.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 зазначив, зокрема, що відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 13 якого встановлено пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» вказану норму статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача з заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України визначалося, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України делеговано повноваження встановлювати, зокрема, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до додатку якої разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни II групи - 3906 гривень.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79-VIII, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551-ХІІ передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 18.12.2018 № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци 3, 4 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 наголошував на тому, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини рішення).
Суд констатує, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, Верховний Суд констатував, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
За наведених обставин, Верховний Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Аналогічна правова позиція має застосовуватися і до розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році.
В силу вимог Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у взаємозв'язку з положеннями статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальна пенсія з 01 січня 2021 року складає 1769, 00 грн., а тому щорічна разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році позивачці мала бути виплачена в розмірі 14 152, 00 грн.
Натомість, судом установлено, що позивач отримав зазначену грошову допомогу в розмірі 3906, 00 грн.
Суд зазначає, що станом на момент розгляду справи нормами чинного законодавства не встановлено, що Кабінет Міністрів України має визначати інші розміри виплати грошової допомоги, тобто положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ діє в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, суд констатує бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаної грошової допомоги у передбаченому законом розмірі.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 4 частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у сумі 14 152, 00 грн. з урахуванням попередньої раніше виплати та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої частини разової грошової допомоги, в загальній сумі 10 246, 00 грн.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про наявність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства щодо ненарахування та невиплати недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позов (пункт 2 прохальної частини відзиву) про постановлення судом ухвали, якою замінити сторону виконавчого провадження іншою юридичною особою, а саме на Броварське управління державної казначейської служби України Київської області, суд зазначає, що предметом цього спору є бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати позивачу сум спірної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, а не рішення, дії чи бездіяльність Броварського управління державної казначейської служби України Київської області.
Крім того, за відсутності відкритого виконавчого провадження в межах цієї справи підстави для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження на даний час відсутні. Разом з цим суд роз'яснює відповідачу, що питання заміни сторони виконавчого провадження чітко регламентовано положеннями статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути реалізоване виключно у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій.
Натомість, позивачкою було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій (бездіяльності).
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.09.2012, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у сумі 14 152, 00 грн. з урахуванням попередньої раніше виплати.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 03193790; місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 8-А) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) різницю разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої частини разової грошової допомоги, в загальній сумі 10 246, 00 грн. (десять тисяч двісті сорок шість гривень 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Шевченко А.В.