16 серпня 2021 року № 320/31/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з дня призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з червня 2020 позивачу призначена пенсія на рівні 34711,19 грн. Проте, з урахуванням обмежень, визначених ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір фактично отримуваної позивачем пенсії обмежується десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У листопаді 2020 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату його пенсійного забезпечення без обмеження максимальним розміром, починаючи з моменту призначення, однак відповіді не отримав.
Позивач стверджує, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262, на підставі якого відповідач обмежує розмір призначеної йому позивачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до ч. 7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також відповідач зазначив, що тимчасово, по 31.12.2017 максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 25.10.2002.
ОСОБА_1 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.08.2020.
Позивач є особою з інвалідністю 2 групи, встановленою довічно і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується довідкою №25 від 16.07.2020.
Згідно з Розрахунком пенсії від 21.10.2020 по пенсійній справі №1001024834 ОСОБА_1 є пенсіонером якому з 30.06.2020 призначена пенсія по інвалідності. Сума грошового забезпечення для обчислення пенсії складає 32264,39 грн., основний розмір пенсії становить 80% грошового забезпечення у розмірі 25811,51 грн. з урахуванням доплати, в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25%) складає 32264,39 грн. Підсумок пенсії з надбавками 34711,19 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу було призначено основний розмір пенсії з надбавками 34711,19 грн. Проте на підставі Закону України №2262-XII максимальний розмір пенсії позивача обмежено до 17120,00 грн.
Судом встановлено, що відповідачем при обчисленні пенсії враховувалися наступні види грошового забезпечення позивача за останнім місцем роботи: посадовий оклад, оклад за військове звання, процентна надбавка за вислугу років (40%), середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення.
У листопаді 2020 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив відповідача здійснити виплату пенсії без її обмеження максимальним розміром, однак відповіді не отримав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XIІ (надалі - Закон України № 2262-XIІ).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону України № 2262-XIІ, а саме: доповнено статтю 43 зазначеного Закону новою частиною - п'ятою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону України № 2262-XII та викладено частину п'яту статті 43 зазначеного Закону в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII частину п'яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Згідно із Законом України від 12.04.2016 № 1080-VIII статтю 43 доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частини четверту - шістнадцяту вважати відповідно частинами шостою - вісімнадцятою.
Отже, по нумерації статей частина п'ята статті 43 Закону України № 2262-XII стала частиною сьомою статті 43 цього Закону.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII у частині сьомій статті 43 Закону України №2262-XIІ слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінити словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Судом встановлено, що на момент призначення позивачу пенсії, а так само на момент виникнення спірних правовідносин, частина сьома ст. 43 Закону України №2262-XIІ мала наступну редакцію: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Як вбачається із тексту відзиву на позовну заяву, відповідач, відмовляючи у здійсненні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що на позивача поширюється дія ст. 43 Закону України № 2262-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. На думку відповідача, зазначена редакція статті 43 Закону України №2262-XII в установленому законодавством порядку неконституційною не визнавалася.
Разом з тим, суд зазначає, що ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі України № 2262-XII була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, вказане означає, що починаючи із 2017 року стаття 43 Закону України №2262-XII не містила норм про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Таких правових висновків дотримується Верховний Суд в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17.
Отже, аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження максимального розміру пенсії позивачу є безпідставними та не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього, суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Наведені висновки теж спростовують твердження відповідача про те, що стаття 43 Закону України № 2262-XII на момент прийняття відповідачем рішення за заявою позивача про відмову в перерахунку пенсії носила імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційною не визнавалася.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262-XII, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
З огляду на зазначене, позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягає задоволенню й похідна вимога щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з дня призначення пенсії.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 78, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з дня призначення пенсії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.