Дата документу 06.08.2021
Справа № 501/2976/19
2/501/319/21
28 липня 2021 року м. Чорноморськ Одеської області
Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Смирнова В.В.,
при секретарі судового засідання - Кочкіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Чорноморськ цивільну справу № 501/2976/19
за позовом ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
до
відповідача: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ,
відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПРОФКРЕДИТ» (ЄДРПОУ 39314503, місцезнаходження за адресою: 01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 14/1, кв.89),
відповідача: ОСОБА_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).
третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення Лещенко Юлія Олександрівна, місцезнаходження: 68003, Одеська область, м. Чорноморськ, проспект миру, буд 33
предмет та підстави позову: про захист прав споживачів фінансових послуг,
за участі учасників справи:
сторони не з'явились,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:
І. Виклад позиції позивача та відповідачів.
До Іллічівського міського суду Одеської області Гаєва О.В. (позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Профкредит», ОСОБА_3 (відповідачів), третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення Лещенко Ю.О.про захист прав споживачів фінансових послуг.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку», оскільки він не набув права вимоги за основним зобов'язанням ОСОБА_1 - за кредитним договором, а тому договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором є недійсним, а рішення державного реєстратора - незаконним.
Крім того, ОСОБА_1 вказувала на те, що на момент спірної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 не було вимоги від кредитора до боржника - ОСОБА_1 про погашення боргу і не було оцінки предмета іпотеки, а тому реєстрація була проведена незаконно. Позивач зазначила, що оскільки ОСОБА_2 незаконно набув права власності на спірну квартиру, то всі наступні угоди щодо відчуження квартири є недійсними.
У зв'язку з цим позивач звернулася до суду з даним позовом та просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25.03.2015 року №401, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Профкредит», скасувати рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення Лещенко Ю.О. про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №27425709 від 23.12.2015 року; скасувати запис у реєстрі №12867455 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 - за ОСОБА_2 ; витребувати майно - квартиру АДРЕСА_3 з незаконного володіння ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 сповіщався належним чином, відзив не надав, про причини неявки суд не сповістив, на судове засідання не прибув (1 а.с. 43-44, 48, т.2 а.с. 172-173, 182-183, 198).
Відповідач ТОВ «ФК «Профкредит» сповіщався належним чином, відзив не надав, про причини неявки суд не сповістив, на судове засідання не прибув (т.1 а.с. 108, т.2 а.с. 162-163, 176-177, 200-201, т.3 а.с. 120-121).
Відповідач ОСОБА_3 надала до суду відзив, просила суд позовні вимоги залишити без задоволення, сповіщалась належним чином, в судове засідання не прибула, про причини неявки, суд не сповістила (т. 1 а.с. 114-115, 121, 151-160).
Третя особа сповіщалась належним чином, в судове засідання не прибула, про причини неявки суд не сповістила (т.1 а.с. 45, 91, 102, 110, 150, т.2 а.с. 169, 196-197, т.3 а.с. 118-119).
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
03.12.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про зміну предмету позову (т.1 а.с. 60-66).
17.12.2019 року позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про забезпечення позову (т.1 а.с. 52-54).
06.04.2020 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду заяву про вжиття заходів із зустрічного забезпечення (т.1 а.с. 141-142).
27.04.2020 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду відзив та клопотання про витребування доказів (ьт.1 а.с. 151-160, 173-174).
27.04.2020 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду заяву про розгляд справи у загальному порядку (т. 1 а.с. 175-176).
06.07.2020 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову (т.1 а.с. 201-202).
16.11.2020 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду клопотання про витребування доказів (т.2 а.с. 167-168)
15.01.2021 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду клопотання про витребування доказів (т.2 а.с. 191-193).
07.02.2021 року позивач ОСОБА_1 надала до суду письмові додаткові пояснення у справі (т.2 а.с. 202-207).
11.05.2021 року позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про забезпечення доказів (т. 3 а.с. 82-86).
15.06.2021 року відповідач ОСОБА_3 надала до суду письмові пояснення по справі (т.3 а.с. 106-109).
07.07.2021 року позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про слухання справи без її участі (т. 3 а.с. 153).
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
04.09.2019 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення ухвали для виправлення зазначених в ухвалі недоліків (т.1 а.с. 36).
28.10.2019 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області відкрито провадження про справі (т. 1 а.с. 41).
18.12.2019 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області вжито заходи забезпечення позову (т.1а.с. 57).
15.01.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області залучено до справи співвідповідачів (т.1 а.с. 88).
13.02.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області справу призначено до розгляду в загальному порядку (т.1 а.с. 112).
01.04.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області призначено розгляд справи у спрощеному порядку без виклику сторін (т.1 а.с. 137).
16.06.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області було здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 197).
16.06.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області витребувано докази (т.1 а.с. 196).
16.06.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області вжиті заходи зустрічного забезпечення позову (т.1 а.с. 195).
07.07.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області відмовлено ОСОБА_3 у скасуванні заходів забезпечення позову (т.1 а.с. 204).
09.12.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області клопотання відповідача ОСОБА_3 про витребування доказів залишено без руху (т. 2 а.с. 179).
10.02.2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області приєднано до матеріалів справи пояснення позивача ОСОБА_1 (т.2 а.с. 236).
10.02.2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області витребувано у докази (т.2 а.с. 237)
06.04.2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області справу призначено до розгляду в загальному порядку (т.3 а.с. 78).
11.05.2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів (т.3 а.с. 98-99).
Відповідач ОСОБА_2 сповіщався належним чином, відзив не надав, про причини неявки суд не сповістив, на судове засідання не прибув (1 а.с. 43-44, 48, т.2 а.с. 172-173, 182-183, 198).
Відповідач ТОВ «ФК «Профкредит» сповіщався належним чином, відзив не надав, про причини неявки суд не сповістив, на судове засідання не прибув (т.1 а.с. 108, т.2 а.с. 162-163, 176-177, 200-201, т.3 а.с. 120-121).
Відповідач ОСОБА_3 надала до суду відзив, просила суд позовні вимоги залишити без задоволення, сповіщалась належним чином, в судове засідання не прибула, про причини неявки, суд не сповістила (т. 1 а.с. 114-115, 121, 151-160).
Третя особа сповіщалась належним чином, в судове засідання не прибула, про причини неявки суд не сповістила (т.1 а.с. 45, 91, 102, 110, 150, т.2 а.с. 169, 196-197, т.3 а.с. 118-119).
Судом на підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
14.09.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №014/5507/82/81955 (далі по тексту - кредитний договір) (т. 1 а.с. 8-10).
14.09.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, посвідчений Слаєвою Р.К., приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №12262 (далі по тексту - іпотечний договір) (т.1 а.с. 11-18).
Відповідно заяви про усунення порушень, ОСОБА_1 сповіщалась приватним нотаріусом Іллічовою Н.А. про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 (т.1 а.с. 21).
30.09.2010 року рішенням Іллічівського міського суду Одеської області позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 був задоволений повністю та стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 241 432,76 гривень. Рішення суду набрало законної сили 07.12.2011 року (т.1 а.с. 19-20).
25.03.3015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» та ОСОБА_2 було укладено договір комісії №25-03/2015/2 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, відповідно до п.п.2.1-2.2. якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року та за договором іпотеки між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , що посвідчений 14.09.2007 року ПНІМНО ОСОБА_5 , зареєстрований за № 12262, який виступає в якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору (т.1 а.с. 67-68).
25.03.2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» та ОСОБА_2 був укладений акт прийому-передачі документів, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв договір іпотеки від 14.09.2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений ПНІМНО Слаєвою Р.К. за реєстровим №12262 (т.1 а.с. 68).
25.03.2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юніон Стандарт банк» було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ПАТ «Юніон Стандарт банк» (т.2 а.с. 2).
25.03.2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юніон Стандарт банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за договором іпотеки на користь ПАТ «Юніон Стандарт банк». Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстрований в реєстрі за №397 (т. 2 а.с. 14-17).
25.03.2015 року між ПАТ «Юніон Стандарт банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» було укладено договір №3 про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року, відповідно до якого ПАТ «Юніон Стандарт банк» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» (т. 2 а.с. 8-10).
25.03.2015 року між ПАТ «Юніон Стандарт банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Юніон Стандарт банк» відступило право вимоги за договором іпотеки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит». Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстрований в реєстрі за №399. Дозаяви про зміну предмету позову такого договору не додано, проте факт його укладання визнається позивачем та не потребує доказування (т.2 а.с. 2-3).
Згідно Звіту № ОН150724-02, ідентифікатор за базою ФДМУ 6028 24072015 ОН150724-02, про оцінку житлової однокімнатної квартири, загальною площею 60,3 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_4 , виготовлений ПП «Ріелт-Класік» на замовлення ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 151-161).
Факт направлення ОСОБА_1 та отримання нею вказаної заяви - вимоги ОСОБА_2 про погашення заборгованості по кредитному договору визнається та не оспорюється позивачем, що вбачається з тексту заяви про зміну предмету позову.
Таким чином 22.04.2015 року ОСОБА_1 отримала вимогу від ОСОБА_2 про необхідність погасити заборгованість по кредитному по договору у сумі 1 450 000 гривень протягом 30 днів (т.2 а.с. 150).
23.12.2015 року державним реєстратором Іллічівського міського управління юстиції Лещенко Ю.О. було прийнято рішення індексний номер 27425709 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 (т.2 а.с. 148-149).
30.12.2015 року державним реєстратором Іллічівського міського управління юстиції Лещенко Ю.О. було зареєстроване право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №51320487 від 30.12.2015 року.
Право власності виникло у ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , посвідченого ПНІМНО Одеської області Слаєвою Р.К. 14.09.2007 року за реєстровим №12262; договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеного між ТОВ «ФК «Профкредит» та ОСОБА_2 , посвідченого ПНКМНО Немм О.В. 25.03.2015 року за реєстровим №401 (т. 2 а.с. 139-141).
V. Оцінка Суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.
Матеріалами справи повністю спростовано твердження позивача про те, що між ТОВ «ФК «Профкредит» і ОСОБА_2 не було укладено договору про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній станом на 25.03.2015 року, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Згідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 2 ст.81 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд, дослідивши наявні у справі докази та фактичні обставини справи, приходить до висновку, що право вимоги за основним зобов'язанням - кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 року було відступлене ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит» на користь ОСОБА_2 25.03.2015 року на підставі договору комісії №25-03/2015/2. Даний договір є чинним, не визнаний судом недійсним, а тому його дійсність та обов'язковість для сторін презюмується.
Крім того, правова позиція Верховного суду, викладена в постанові від 12.12.2018 року по справі №758/3453/16-ц, на яку посилається позивач, не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини в цій та в тій справі є різними. Так, у справі №758/3453/16-ц оспорювався не договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, а оспорювалось право банку бути іпотекодержателем за тих умов, що банк відступив іншій особі права за основним зобов'язанням - кредитним договором. В даній же справі позивач оскаржує саме договір відступлення права вимоги за договором іпотеки з тих підстав, що, нібито, не відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Крім цього, судом встановлено, що 11.06.2019 року Одеським апеляційним судом була винесена постанова по справі №501/2072/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Іллічівське міське управління юстиції про визнання дій щодо витребування повернення кредиту в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки неправомірними, а також про визнання недійсним одностороннього правочину щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №27425709 від 23.12.2015 року (т. а.с.).
Постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що 25.03.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення за яким ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало право вимоги за зазначеними договорами ОСОБА_2 за актом прийому-передачі від 25.03.2015.Право вимоги до зазначеного вище договору відступлення ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало ОСОБА_2 за кредитним договором та за договором іпотеки, який набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. 14.09.2007, за реєстровим номером 12262 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 перейшло до ОСОБА_2 . 16.04.2015 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А. з заявою про вимогу до ОСОБА_1 щодо усунення порушень несплати боргу за кредитним договором. Попереджено ОСОБА_1 , що у разі несплати платежу протягом 30 днів з дня отримання заяви, ОСОБА_2 має право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_3 . Вказану вимогу позивач отримала 22.04.2015.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 року залишено без змін постанову Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою суду касаційної інстанції встановлено, що 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення, за яким ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало ОСОБА_2 право вимоги за зазначеними договорами. Згідно з актом приймання-передачі від 25 березня 2015 року ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки. У тому числі до ОСОБА_2 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 014/5507/82/81955. 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н. А. із заявою про вимогу до ОСОБА_1 щодо усунення порушень несплати боргу за кредитним договором. Попереджено ОСОБА_1 , що в разі несплати платежу протягом 30 днів з дня отримання заяви ОСОБА_2 має право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_3 . Вказану вимогу позивач отримала 22 квітня 2015 року.
Таким чином, постановами суду апеляційної та касаційної інстанції у справі №501/2072/16-ц встановлено факт переходу до ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором, а також встановлено факт направлення ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 вимоги щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
Згідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 набув право вимоги за кредитним договором на підставі договору комісії, у зв'язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 була вчинена з порушенням законодавства, так як ОСОБА_2 не направляв ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень, а заява, направлена ним 16.04.2015 року, за твердженнями позивача, не є вимогою в розумінні законодавства України, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч.2 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Частиною 2 ст.15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент прийнята оскаржуваного рішення, встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 35 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 року №868 в редакції, чинній 23.12.2015 року, під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.
Відповідно до п.п.1 п.37 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 року №868 в редакції, чинній 23.12.2015 року, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.
Згідно до вимог до п.46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 року №868 в редакції, чинній 23.12.2015 року, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Відповідачем ОСОБА_2 , на виконання вказаних вимог законодавства про реєстрацію речових прав, були надані державному реєстратору вичерпний перелік документів, визначений Законом та Порядком, а саме: договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, первинний договір іпотеки нерухомого майна, договір комісії, на підставі якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги по кредитному договору, письмова вимога ОСОБА_1 про дострокове виконання зобов'язань.
Суд приходить до висновку, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 була здійснена державним реєстратором із чітким дотриманням вимог ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 року №868, оскільки:в іпотечному договорі наявне відповідне іпотечне застереження (п.4.5);до ОСОБА_2 перейшло право вимоги по кредитному договору на підставі договору комісії;до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за іпотечним договором на підставі договору про відступлення права вимоги; ОСОБА_2 , через нотаріуса, 16.04.2015р року направив письмову вимогу ОСОБА_1 про виконання у 30-денний строк зобов'язань по кредитному договору, яку ОСОБА_1 отримала 22.04.2015 року; ОСОБА_1 не погасила заборгованість по кредитному договору до 23.05.2015 року;реєстратору були надані всі документи, передбачені п.46 Порядку державної реєстрації прав для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі іпотечного застереження, наявного в іпотечному договорі.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що заява ОСОБА_2 про виконання зобов'язань за кредитним договором, яка була направлена позивачу нотаріусом ОСОБА_6 , не є письмовою вимогою, передбаченою п.46 вказаного Порядку, не заслуговують на увагу, оскільки по своєму змісту цей документ повністю відповідає вимогам ст..35 ЗУ «Про іпотеку», які ставляться до письмової вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором.
Частиною 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент направлення вимоги ОСОБА_1 , встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_2 має в собі всі відомості, які має містити письмова вимога про усунення порушення, а тому, вона в розумінні чинного законодавства, є письмовою вимогою про усунення порушення кредитного договору.
Крім цього, суд критично ставиться до посилання ОСОБА_1 , що в порушення вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України ОСОБА_2 не було повідомлено ОСОБА_1 про те, хто є новим кредитором і кому необхідно здійснювати платіж по кредитному договору.
Згідно до вимог ст..1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Враховуючи вищевикладене, неповідомлення боржника про зміну кредитора не має наслідком звільнення боржника від виконання зобов'язання, а лише дає право боржнику вимагати документи про перехід прав за основним зобов'язанням та виконувати зобов'язання на користь попереднього кредитора або нового кредитора і таке виконання буде вважатись належним. Проте, це не може бути підставою для скасування рішення державного реєстратора.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що ОСОБА_2 на момент проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 , не була встановлена вартість предмету іпотеки шляхом проведення оцінки суб'єктом оціночної діяльності, у зв'язку з наступним.
Частиною 3 ст.37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення, було встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
На момент реєстрації права власності за ОСОБА_2 була проведена у встановленому законом порядку оцінка вартості предмета закупівлі, що підтверджується матеріалами реєстраційної справи №824516551108, копія якої надійшла до суду від Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради.
У реєстраційній справі наявний Звіт ОН150724-02, ідентифікатор за базою ФДМУ 6028 24072015 ОН150724-02, про оцінку житлової однокімнатної квартири, загальною площею 60,3 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_4 , виготовлений ПП «Ріелт-Класік» на замовлення ОСОБА_2 .
Згідно до вказаного звіту, оцінювачем було встановлено загальну площу квартири, житлову площу, корисну площу, площу кухні, матеріал стін, матеріал перекриття, висоту приміщень, планування квартири та стан внутрішньої обробки квартири. Такі дані, встановлені оцінювачем безумовно підтверджують, що оцінювач безпосередньо дослідив об'єкт оцінки, а тому всі твердження позивача про те, що оцінка не виготовлялась та про те, що оцінювач не досліджував квартиру спростовуються наявністю звіту про оцінку майна.
Вказана оцінка була проведена 24.07.2015 року, а строк дії звіту становив не більше шести місяців з дати оцінки. Таким чином, вказана оцінка майна була чинною в момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію речових прав від 23.12.2015 року.
Згідно вказаної оцінки, ринкова вартість спірної квартири становила 637 985,00 гривень.
З огляду на вищевказане суд приходить до висновку, що оцінка вартості предмета іпотеки, на момент реєстрації права власності за ОСОБА_2 була проведена у встановленому законом порядку.
Крім того, невірними є посилання позивача на правову позицію Великої палати Верховного суду, яка викладена в постанові від 20.03.2019 року по справі №306/2053/16-ц так як фактичні обставини по даній справі та справі, яка розглядалась Великою палатою Верховного суду є різними, оскільки в тій справі не була проведена оцінка предмета іпотеки, а по даній справі вона була проведена.
Суд зазначає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування спірної квартири, оскільки позивач не є власником даної квартири.
Згідно до вимог ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається з аналізу ст. 388 ЦК України, витребувати майно в особи може лише власник у разі, якщо майно було відчужене особою, яка не мала права його відчужувати і таке відчуження відбулось поза волею власника майна.
На теперішній час власником майна є ОСОБА_3 , яка купила спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2019 року.
Договір купівлі-продажу від 30.10.2019 року є дійсним та ніким не оспорювався.
ОСОБА_3 спірну квартиру продала ОСОБА_7 , яка мала права відчужувати спірну квартиру, оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого вона придбала квартиру, є дійсним та ніким не скасований, не визнавався судом недійсним.
Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» встановлено, що норма частини першої статті 216ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Таким чином суд приходить до висновку, що вимога позивача про витребування квартири є безпідставною оскільки вона не є власником спірної квартири; ОСОБА_3 , придбала її за відплатним договору в особи, яка мала право її відчужувати, а позивач виявила свою волю на можливе відчуження спірної квартири, коли уклала іпотечний договір із банком, яким передбачила можливість вибуття предмета іпотеки із її власності шляхом реєстрації права власності за іпотеко держателем, а також ОСОБА_1 була попереджена ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності за іпотеко держателем, у разі невиконання зобов'язання за кредитним договором.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 року по справі №521/8368/15-ц, задоволення індикаційного позову і витребування спірної квартири у добросовісних особі призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Суд відмовляє відповідачу ОСОБА_3 у задоволенні заяви про застосуванні строків позовної давності у зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, заявлених позивачем ОСОБА_1 .
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, є безпідставними та повністю спростовуються наявними в матеріалах даної справи доказами.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258, 259, 263 - 265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПРОФКРЕДИТ», ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення Лещенко Юлія Олександрівна про захист прав споживачів фінансових послуг - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 06 серпня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області В.В. Смирнов.