Справа № 487/2823/20
Провадження № 2/487/327/21
13.08.2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючий суддяНікітін Д.Г.,
при секретаріГорта О.М.
за участю:
позивач -ОСОБА_1
представник позивача -ОСОБА_2
представник відповідача -ОСОБА_3
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, третя особа Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою, шляхом знесення самовільної забудови,
22.05.2020 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою, шляхом знесення самовільної забудови.
25.05.2020 р. ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва провадження у справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Позивач просила усунути їй перешкоди зі сторони ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача знести самочинну побудову, яка є загальною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
У своєму позові позивач зазначала, що є співвласником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 21/100 частки. Також співвласником вказаного будинку є відповідач ОСОБА_4 , у власності якого 1/5 частка. З боку відповідача є перешкоди у користуванні позивачем житловим приміщенням та земельною ділянкою у зв'язку із зведенням відповідачем самовільної побудови орієнтовного розміру 50 кв.м. Нормативним обґрунтуванням позивач зазначила порушення вимог п. 3.25. ДБН 360-92 «Планування і забудова міських та сільських поселень» - для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Також позивач посилалась на ст. 321, 391 Цивільного кодексу України, ст. 91, 152, 158 Земельного кодексу України.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначав, що до позову не надано доказів здійснення ним самовільної забудови, ним проводився ремонт даху, земельна ділянка, про яку зазначає позивач знаходиться у комунальній власності. Наразі не визначено порядку користування земельною ділянкою, та вказана земельна ділянка не знаходиться в оренді, а тому відповідач вважає, що позивач немає права звернення із даним позовом. Також відповідач зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази що свідчили б про здійснення ним самозабудови.
Позивач скористалась право на надання відповіді на відзив, в якому повністю заперечувала проти доводів відповідача.
08.07.2020 р. розглянувши клопотання позивача, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради.
02.12.2020 р. підготовче судове засідання у справі закрито, призначено справу до судового розгляду.
25.02.2021 р. ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.
10.03.2021 р. постановою Миколаївського апеляційного суду відмовлено у прийняття апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.02.2021 р. про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
11.08.2021 р. до канцелярії Заводського районного суду м. Миколаєва надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_2 про залучення доказів по справі.
13.08.2021 р. ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва клопотання представника позивача про залучення до матеріалів справи письмових доказів залишено без розгляду. Письмові докази, долучені до вказаного клопотання, до розгляду судом не прийнято, та повернуто позивачу. Розгляд справи вирішено здійснювати за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_5 , позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 , позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради не з'явилось, надало клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
У судове засідання третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради не з'явилось, повідомлялись належним чином про слухання справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.
Співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , є позивач ОСОБА_1 , якій належить 21/100 частки, відповідач ОСОБА_4 , якому належить на праві власності 1/5 частка, треті особи ОСОБА_7 , якому належить 37/100 частки, ОСОБА_8 , якій належить 11/50 частки, що складається з житлового будинку кам'яний літ. А загальною площею 228,6 кв.м., житловою площею 146,2 кв.м., сараю кам'яного літ. Б, Ж, погрібу з шиєю кам'яний літ. Епд, сараю глинобитний літ. И, літня кухня з піно блоку літ. Т, вбиральні цегляна літ. Х, споруди літ. №І, ІІ, ІІІ, огорожі літ. №2, 3, 6, 7, 9, 10.
Земельна ділянка на якій розташований житловий будинок, господарські будівлі та споруди, яка є прибудинковою територією знаходиться у комунальній власності. Має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Правовстановлюючого документу на вказану земельну сторонами по справі не надано. Документу, що свідчив би про інші право користування позивача земельною ділянкою не надано. Квитанції про сплату земельного податку позивачем, без надання відповідного документу про виділення у користування земельною ділянкою, не можуть свідчити про наявність такого права.
Відповідно до ст. 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.
Права користування на земельну ділянку встановленні Розділом ІІІ Земельного кодексу України виникають із встановлених цим Кодексом підстав та згідно ст. 126 Земельного кодексу України, оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто підлягають державній реєстрації.
Згідно з п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України" позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Згідно із ч. 3 ст. 42 ЗК України порядок використання земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, а також будов, що відносяться до нього, споруд і прибудинкової території, визначається співвласниками будинку.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)"при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
На час розгляду справи жодного доказу в підтвердження того, що за адресою: АДРЕСА_1 наявна самовільна забудова, що здійснена саме ОСОБА_4 не надано. Так само і не надано документу, набутого законної сили про притягнення його до відповідальності за зведення самовільної забудови.
Статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного суду від 16.01.2019 р. у справі №458/1173/14-ц.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про порушення прав позивача діями саме відповідача і наявність причинно-наслідкового зв'язку між негативними наслідками.
Посилання позивача на невідповідність забудови вимогам п. 3.25. ДБН 360-92 «Планування і забудова міських та сільських поселень» - для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, - не може бути прийнята судом до уваги, оскільки межі земельних ділянок між співвласниками житлового будинку не встановлені.
Надані позивачем докази, в тому числі з правоохоронних та інших органів не містять інформації про притягнення відповідача ОСОБА_4 до відповідальності за здійснення самовільного будівництва, та містять безумовної інформації про наявність такої самозабудови, її розмірів та здійснення її саме ОСОБА_4 .
Вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном вказав, що принцип «пропорційності» втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Протоколу за умов недотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Звісно, рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов'язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.
З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 по справі № 916/2791/13 (12-115гс19) надала висновки, що не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності.
Позивачем не наведено жодних мотивів для висновку про порушення справедливого балансу її інтересів позивача та відповідача і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.
ВП ВС надано рекомендації, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів мав проаналізувати:
1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;
2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов'язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;
3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об'єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.
З огляду на викладене позивач у даній справі є неналежним, оскільки не має у власності та користуванні земельної ділянки та її права позивача, як власника та/або користувача земельної ділянки не порушуються.
На підставі викладеного, позовні вимоги позивача суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 76, 81, 89, 141, 280-284, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, третя особа Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою, шляхом знесення самовільної забудови - відмовити.
Відомості відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження»:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 , код ЄДРЮОФОП та ГФ 2531006927.
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживає за адресою: АДРЕСА_2 , код ЄДРЮОФОП та ГФ 3024515639.
Третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ: 41256954.
Третя особа: Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Погранична, 9, ЄДРПОУ: 05410599.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення буде виготовлено 17 серпня 2021 року.
Суддя Д.Г. Нікітін