Справа № 426/2413/21
16 серпня 2021 року м.Сватове
Суддя Сватівського районного суду Луганської області Бабічева Л.П., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на перетин лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей та виїзд дитини за кордон без згоди батька, представник позивача - адвокат Макогон Алла Олександрівна, -
Встановив:
Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Макогон А.О., звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про надання дозволу на перетин лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей та на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Так, пунктом 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
В постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окремі райони Луганської та Донецької областей зокрема місто Луганськ належить до тимчасово окупованої території України. Відповідно до ч. 1 ст.10 зазначеного Закону, громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду - виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Крім того, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до пп.1 п.4 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
З аналізу положень ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вбачається, що даною нормою передбачена можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на одноразовий виїзд за кордон особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування, у тому числі у відповідній державі.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Отже, в порушення вимог п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві не конкретно викладено спосіб захисту прав, передбачений законом, оскільки позивачем не зазначено початкова та кінцева дата виїзду/в'їзду з території, що тимчасово не підконтрольна Україні, не зазначено до якого саме населеного пункту необхідно вивезти дитину, не зазначено початкову та кінцеву дату виїзду/в'їзду за закордон.
В порушення вимог п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України, викладаючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, позивач не зазначила, якими докази підтверджується період виїду дитини за кордон.
Крім того, ч. 4 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Судом виявлено, що судовий збір у сумі 908,00 грн. згідно квитанції про сплату № 90945 не зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.
Крім того, в призначенні платежу вказано про сплату судового збору за подання позову іншою особою, а саме за позовом ОСОБА_3 .
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичними особами, судовий збір сплачується 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн. (реквізити для сплати: Отримувач коштів - ГУК у Луг.обл./СВАТ-КИЙ Р-Н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37991110; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA348999980313141206000012271; Код класифікації доходів бюджету - 22030101; Призначення платежу - Судовий збір, за позовною заявою (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Сватівський районний суд Луганської області (назва суду, де розглядається справа).
За таких обставин, позивачу необхідно подати до Сватівського районного суду Луганської області документ, що підтверджує сплату судового збору за подання позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів,що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб; у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Крім того, згідно з ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який сформувала в системі "Електронний суд".
Таким чином, позивачу слід надати докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов'язковою. На підставі ч. 5 ст.19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.
Однак позивач не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дитини за межі України. Зокрема у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
При таких обставинах, відповідно до ст. 185 ЦПК України, вважаю, що позовна заява підлягає залишенню без руху та позивачу слід надати строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 177, 185, 260 ЦПК України, суддя, -
Ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на перетин лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей та виїзд дитини за кордон без згоди батька - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків заяви протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали та роз'яснити, що в іншому випадку позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.П. Бабічева