Справа №755/16006/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/7518/2021
21 липня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави
22 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» ( надалі ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП») звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, де просило звернути стягнення на свою користь на предмет застави: автомобіль марки - Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 19.08.2016 року, шляхом продажу на прилюдних торгах, в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на момент продажу автомобіля.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 19 січня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № R52110186099B, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит на суму 517 600,00 грн на придбання автомобіля Toyota LAND CRUISER.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором, між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , був укладений договір застави № R52110186099B транспортного засобу Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, номер шасі ( кузова, рами ) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , який належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого 19.01.2012 ВРЕР ДАІ УДАІ №13 м.Києва.
22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, відповідно до якого були передані права вимоги, в тому числі і за кредитним договором № R52110186099B, та договір про відступлення права вимоги за договорами застави, в тому числі і за договором застави № R52110186099B.
В ході проведення заходів щодо стягнення боргу за вказаним кредитним договором, ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» було встановлено, що ОСОБА_2 , всупереч нормам законодавства та договору застави, не погоджуючи дії з банком, здійснив продаж предмета застави третій особі.
Також позивач зазначив, що на цей час, предмет застави зареєстрований на ОСОБА_1 , з державним номером НОМЕР_2 та належить йому на праві приватної власності з 19 серпня 2016 року, свідоцтво про реєстрацію т/з НОМЕР_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що предмет застави зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень ще з 20 січня 2012 року ( №12079708 ), то відповідач не може вважатись добросовісним набувачем, так як він набув право власності на предмет застави з обтяженням.
Враховуючи наявність заборгованості по вказаному кредитному договору, сума якої становить 496 254,54 грн, внесення запису до Державного реєстру обтяжень про заборону відчуження предмета застави, відсутність підстав для припинення застави, у банку виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави і банк набув право звернення стягнення на предмет застави.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року позовні вимоги ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави задоволено.
Звернуто стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» ( 01042, м.Київ, вулиця Іоанна Павла 11, будинок 20, квартара 1, ідентифікаційний код 40326297 ) на предмет застави: автомобіль марки - Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, номер шасі ( кузова, рами ) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 19.08.2016, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на момент продажу автомобіля.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (01042, м. Київ, вулиця Іоанна Павла 11, будинок 20, квартира 1, ідентифікаційний код 40326297) судові витрати в сумі 1 762,00 грн.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено про те, що 19.01.2012 між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № R52110186099B, за умовами якого банк надав позичальнику - ОСОБА_2 кредит на суму 517 600,00 грн на придбання автомобіля Toyota LAND CRUISER.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та позичальником укладений договір застави № R52110186099B транспортного засобу Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, номер шасі ( кузова, рами ) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , який належав заставодавцю ( позичальнику ОСОБА_2 ) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого 19.01.2012 ВРЕР ДАІ УДАІ №13 м.Києва.
22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, в тому числі і за кредитним договором № R52110186099B, та договір про відступлення права вимоги за договорами застави №220118аз, в тому числі і за договором застави № R52110186099B.
Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 20.01.2012 року, зареєстровано обтяження на предмет застави - транспортний засіб Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ( а.с.19 т.1 ).
З матеріалів справи встановлено, що 25.06.2016 року Дніпровським районним судом м. Києва було постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 19.01.2012 року у сумі 680 891,33 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2019 року було замінено сторону виконавчого провадження ПАТ КБ «ВТБ Банк» на ТОВ «ФК Укрфінанс Груп».
Постановою Київського апеляційного суду від 29.05.2019 року ухвала про заміну сторони виконавчого провадження від 14.03.2019 року залишена без змін.
Згідно відповіді на запит адвоката, наданої 23.08.2019 року Регіональним сервісним центром МВС в м. Києві ( а.с. 207 т.1 ) зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів з 19.01.2012 року з автомобілем Toyota LAND CRUISER-200, номер рами НОМЕР_1 , номерні знаки НОМЕР_4 були здійснені наступні реєстраційні операції: 19.01.2012 року «Первинна реєстрація ТЗ придбаного в торгівельній організації, установи», номерні знаки НОМЕР_4 , власник ОСОБА_2 ; 13.05.2015 року «Перереєстрація ТЗ на нового власника за довідкою-рахунком», номерні знаки НОМЕР_2 , власник ОСОБА_3 ; - 19.08.2016 року «Перереєстрація ТЗ на нового власника по договору укладеному в ТСЦ» номерні знаки НОМЕР_2 , власник ОСОБА_1 .
Розмір заборгованості ОСОБА_2 на час подачі даного позову перед ТОВ ФК «Укрфінанс Груп», який є правонаступником ПАТ «ВТБ Банк», становить 496 254,54 грн, про що зазначено в позовній заяві.
Наявність як самої заборгованості перед позивачем, чи невідповідність суми заборгованості ні відповідачем, ні третьою особою, яка є боржником за кредитним договором від 19.01.2012 року, не було спростовано в суді.
Не було надано і жодного доказу виконання повністю чи частково судового рішення Дніпровського районного суду м.Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 від 25.09.2016 року.
Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (позивач), як правонаступник, набуло на законних підставах права вимоги за кредитним договором № R52110186099B від 19.01.2012 року та договором застави, укладеними між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 ..
Боржником ОСОБА_2 умови вказаних договорів порушені, є заборгованість за кредитним договором в сумі 496 254,54 грн.
Крім цього, боржник ОСОБА_2 , не повернувши заборгованість за кредитним договором, в порушення вимог договору застави та вимог законодавства, без згоди заставодержателя, 13.05.2015 року перереєстрував предмет застави за довідкою-рахунком на нового власника - свою дружину ОСОБА_3 , з номерним знаком НОМЕР_2 .
ОСОБА_3 , дружина боржника ОСОБА_2 , яка давала згоду на передачу в заставу належного на праві їх спільної власності автомобіля, після здійснення перереєстрація автомобіля на її ім'я зі зміненим номерним знаком, без згоди заставодержателя, 19.08.2016 року відчужила автомобіль на нового власника - ОСОБА_1 (відповідача по справі).
Враховуючи вимоги законодавства, при переході предмета застави у власність іншої особи, предмет застави зберігає силу.
Посилання сторони відповідача, третьої особи на те, що предмет застави та автомобіль, що знаходиться у власності відповідача, є різні об'єкти і, що на автомобіль відповідача обтяження не накладалися, судом не приймаються до уваги.
Зміна номерного знаку з НОМЕР_4 на НОМЕР_2 не свідчить про різні об'єкти, оскільки це є один і той же автомобіль Toyota LAND CRUISER-200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, що підтверджується номером шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .
Зміна власників автомобіля, яка відбувалася всупереч умов договору застави, зміна цифри в номерному знаку автомобіля, що також відбувалося всупереч умов договору застави, на думку суду свідчить про намагання боржника за кредитним договором ОСОБА_2 разом з членами своєї родини вивести предмет застави з обтяжень з метою уникнення можливості заставодержателем отримати заборгованість із реалізації предмета застави.
Доказів на спростування тверджень, доказів сторони позивача ні відповідачем, ні третьою особою не надано.
Не було надано і доказу того, що на момент відчуження автомобіля, який є предметом застави, здійснювалася перевірка наявності/відсутності обтяжень.
Крім цього, ОСОБА_3 , будучи і новим власником після перереєстрації на неї автомобіля і продавцем в подальшому цього ж автомобіля, була добре обізнана, як дружина боржника ОСОБА_2 , як співвласниця даного автомобіля, про наявність обтяжень, так як давала на це свою згоду при оформленні договору застави від 12.01.2012 року.
Не було надано до справи стороною відповідача жодного доказу на спростування доводів та доказів сторони позивача щодо існування реєстрації обтяження спірного автомобіля з часу укладення договору застави - з 12.01.2012 року, по цей час в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, спочатку на заставодержателя - ПАТ «ВТБ Банк», а з 2018 року відбулася перереєстрація на правонаступника - заставодержателя ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».
Стороною відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності. Заява обґрунтована тим, що невиконання грошових зобов'язань ОСОБА_2 починається з березня 2012 року, що встановлено рішенням суду і з того часу починається перебіг строку позовної давності, і цей строк сплив в 2015 році. Крім цього, був виконавчий напис нотаріуса від 05.10.2015 року, з якого слідує, про дострокове стягнення заборгованості.
З викладеного в заяві відповідача про застосування позовної давності слідує, що ОСОБА_2 , отримавши від банку грошові кошти в кредит в січні 2012 року, придбавши за них спірний автомобіль, через місяць перестав виконувати умови кредитного договору щодо погашення кредиту; що в 2015 році була вимога про дострокове повернення кредиту; в 2016 році приймалося рішення про стягнення.
Встановлено, що 25.08.2016 року Дніпровським районним судом м.Києва було постановлено судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за кредитним договором від 19.01.2012 року № R52110186099B, укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , у сумі 670 891 грн. 33 коп.
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» з 22.01.2018 року набув права вимоги до ОСОБА_2 на суму заборгованості 496 254,54 грн. та на право звернення стягнення на предмет застави.
Позивачем не здійснювалися нарахування заборгованості, суми боргу були визначені в судовому рішенні від 25.08.2016 року, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили.
До суду з даним позовом товариство звернулося 22.10.2018 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
Відповідачем чи третьою особою не було надано жодного доказу, що вказана сума заборгованості - 496 254,54 грн. є новими нарахуваннями, а не сумою, яка ввійшла в заборгованість за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не врахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні.
При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У визначений ухвалою суду строк, інші учасники справи не скористались процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції згідно частини 3 статті 360 ЦПК України.
Суд, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, відповідно до укладеного кредитного договору від 19 січня 2012 року № R52110186099B між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , останній отримав кредит на придбання автомобіля Toyota LAND CRUISER у розмірі 517 600,00 грн, які зобов'язувався повернути у обумовлений договором строк - 19 січня 2019 року або достроково у випадках, передбачених цим правочином ( а.с. 12-16 т. 1 ).
У забезпечення виконання вказаного зобов'язання, 19 січня 2012 року між тими ж сторонами було укладено договір застави № R52110186099B, предметом якого став автомобіль марки - Toyota LAND CRUISER 200, тип-універсал-В легковий, 2011 року випуску, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 19.01.2012 року ( а.с. 18 т. 1 ).
Внаслідок укладення договору відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» та ПАТ «ВТБ Банк», позивач набув права вимоги за кредитним договором відповідно до реєстру прав вимоги № 1, де в п. 19 зазначено кредитний договір № R52110186099B, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 ( а.с. 21-29 т. 1 ).
Також, 22 січня 2018 року, між ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» та ПАТ «ВТБ Банк» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами застави № 220118аз, в п. 1.3. якого зазначено, що право вимоги, що відступається за цим договором, є право звернення стягнення, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржниками умов кредитних договорів, на рухоме майно, що є предметом застави за договором застави, перелік такого майна наведено в додатку 1 до цього договору ( а.с. 30-31 т. 1 ).
Окрім цього, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року, позовну заяву ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2012 року № R52110186099B в сумі 670 826,92 грн, та судові витрати в розмірі 10 064,41 грн ( а.с. 151-153 т. 2 ).
Враховуючи викладене, надані докази, місцевий суд 18 лютого 2021 року ухвалив рішення про задоволення позовних вимог, з яким не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу ( а.с. 159-166, 172-188 т. 2 ).
При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне правове обґрунтування свого рішення по справі.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За положеннями ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави в інших випадках, встановлених договором.
За змістом ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено договором або законом.
Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК Україниза умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Згідно ж ч.ч.1-3 ст. 13 цього Закону, зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку, якщо вони стосуються:
1) заміни предмета обтяження або будь-яких змін у складі предмета обтяження, у тому числі таких, що сталися внаслідок переробки, приєднання, поділу, виділення або іншого способу перетворення одного виду рухомого майна в інший;
2) заміни обтяжувача внаслідок відступлення прав за правочином, відповідно до якого виникло обтяження, або з інших підстав;
3) заміни боржника внаслідок передачі предмета обтяження новому власнику в порядку, встановленому статтею 9 цього Закону, або з інших підстав;
4) зміни змісту або розміру забезпеченого обтяженням зобов'язання;
5) відступлення пріоритету одного обтяжувача іншому стосовно одного й того ж рухомого майна.
Обтяжувач зобов'язаний зареєструвати зміни у відомостях про зареєстроване обтяження протягом п'яти днів із моменту набрання чинності правочином, на підставі якого відбулися зазначені зміни. Боржник або інші особи, права яких були порушені внаслідок невиконання цього обов'язку, мають право вимагати від обтяжувача відшкодування завданих збитків.
У разі якщо зміна відомостей про обтяження відбулася за ініціативою боржника без відома обтяжувача, обтяжувач зобов'язаний зареєструвати відповідну зміну відомостей про обтяження протягом п'яти днів із дня отримання від боржника письмового повідомлення про таку зміну відомостей. Якщо таке повідомлення не було отримане обтяжувачем, він не несе відповідальності за відсутність реєстрації зміни відомостей про обтяження.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Однак, як встановлено апеляційним судом, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, які б підтвердили зазначені позивачем заявлені позовні вимоги, зокрема, щодо наявності названого ним обтяження на спірне майно.
Так, відповідно до витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 10.07.2019, 08.10.2020, 15.02.2021, 18.02.2021, 20.03.2021 інформація щодо всіх типів обтяження спірного автомобіля відсутня ( а.с. 175 т. 1, а.с. 79, 135, 189, 190, 191, 192, 193 т. 2 ).
Окрім цього, надані суду першої інстанції копії витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 20.01.2012 та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна ( реєстрація змін ) від 08.02.2018 ( а.с. 19,20, 53, 54 т. 1 ), на переконання апеляційного суду, є копіями невідомого походження.
Копіями невідомого походження, як зазначено у правових позиціях Верховного суду України у справах №6-57743св10, №6-29420св10, є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом.
Разом з тим, ні суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції такої можливості щодо перевірки справжності цих витягів шляхом співставленням із оригіналом позивачем не надано.
Позивач не надав суду і доказівзгідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, які підтвердили б належність відповідачу предмета застави.
Наявна у справі відповідь на запит адвоката, надана 23.08.2019 року Регіональним сервісним центром МВС в м. Києві ( а.с. 207 т. 1 ), з точки зору суду другої інстанції, також є копією невідомого походження за вказаних вище причин, унаслідок чого не підтверджує зазначений факт.
Не вказав позивач і суму заборгованості за кредитним договором, незважаючи на вимоги місцевого суду, викладені в ухвалі від 15 листопада 2018 року ( а.с. 46-48 т. 1 ), що позбавляє суд другої інстанції, наряду з іншим, ухвалити судове рішення про задоволення позову.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення місцевого суду і з огляду на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, що є обов'язковою підставою для цього згідно положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене та встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги апелянта щодо скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового про залишення позовних вимог без задоволення підлягають частковому задоволенню за їх обґрунтованістю у відповідності до встановлених ним обставин, положень ст. 376 ЦПК України та названих норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 3, 5, 19 Закону України «Про заставу», ст.ст. 22, 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 589 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 15, 81, 175, 223, 263 ЦПК України, з точки зору суду другої інстанції, підтвердились зазначеними судом апеляційної інстанції доказами, які віднесені ним до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про залишення заявлених вимог без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 443,83,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Д.Р. Гаращенко
Г.І. Мостова