Номер провадження: 22-ц/813/4487/21
Номер справи місцевого суду: 496/1556/19
Головуючий у першій інстанції Галич О. П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.08.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Рибачук О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом мотивуючи тим, що за час шлюбу сторони набули спільне майно, яке в добровільному порядку розділити між собою не можуть. Наразі сторони перебувають в процесу розлучення. Оскільки позивач не може з відповідачем знайти консенсусу у вирішенні питання щодо поділу майна, він вимушений звертатися з цим позовом до суду. З у рахуванням наведеного, позивач просив:
1. виділити в особисту приватну власність ОСОБА_2 :
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 640 800 грн;
- холодильник LG GА В389SMQL вартістю - 11 665 грн.;
- пилосос для с/п Bosch BGS 11702 вартістю 2 374 грн.;
- 2-х спальні ліжка вартістю 3 500 грн. та 4000 грн.;
- газові плити вартістю - 9000 грн. та 1 600 грн.;
- комп'ютерний стіл вартістю 2 800 грн.;
- телевізор «Самсунг» вартістю 7500 грн.;
- комп'ютер вартістю 8000 грн.
2. виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 :
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 640 800 грн;
- кухні вартістю 12 000 грн.та 5000 грн.;
- газовий котел вартістю 4 800 грн.;
- газову колонку вартістю 2 200 грн.;
- вікна в кількості - 8 штук вартістю 120 доларів США за кожне, на загальну суму 960 доларів США, що еквівалентно 25 632 грн. (по курсу 26,7 грн. за 1 долар США);
- двері броньовані вартістю 4 500 грн.;
- будівельні матеріали для обладнання ванної кімнати - 28 000 грн.;
- ванну акрилову - 3 200 грн.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено між сторонами спільне майно. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 088,36 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року в частині визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності по Ѕ частині на квартиру АДРЕСА_1 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні в цій частині вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В іншій частині рішення суду не оскаржується і в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності по Ѕ частині на квартиру АДРЕСА_1 за кожним, суд першої інстанції виходив з того, що квартира придбана сторонами під час знаходження у шлюбі за наявності коштів у позивача і у відповідача отриманих від продажу земельних ділянок. Оскільки домовленостей про розмір часток не укладалося, тому частини в квартирі у кожної сторони є рівними, тобто по 1/2 частини. Відповідач не довела належними доказами, що квартира придбавалася для її дочки від іншого шлюбу ОСОБА_3 не за спільні з позивачем сімейні кошти, а виключно за її особисті кошти.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, засновані на законодавстві та є вірними.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що:
- сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 21.01.2003 року, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08.07.2019 року розірвано;
- 24.10.2018 року позивач за договором купівлі - продажу продав земельну ділянку, площею 4,8999 га, яка належала йому на праві власності, згідно державному акту ЯА №293025, виданого 23.03.2005 року Біляївським райвідділом земельних ресурсів за 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн.;
- також, в цей же день, 24.10.2018 року, відповідач продала земельну ділянку, площею 4,9001 га, яка належала їй на праві власності, згідно державному акту ЯА №293019, виданого 23.03.2005 року Біляївським райвідділом земельних ресурсів за 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн.;
- 19.11.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено угоду про купівлю -продаж квартири АДРЕСА_1 за змістом якої майно придбано за 417 673 грн.
Колегія суддів виходить з наступного.
За нормами ч.1 ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка визнаються рівними, тобто становлять по 1/2 частки.
Згідно до п.3 ч.1 ст.57 ЦПК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Встановивши, що спірна квартира була придбана під час спільного проживання сторін в зареєстрованому шлюбі і що відповідач, яка заперечує презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірне майно(квартиру) не спростувала її належними, допустимими і достатніми доказами, суд першої інстанції набув вірного висновку про наявність підстав для поділу даного майна у рівних частках у відповідності до заявлених позивачем, як одним із подружжя, відповідних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факт придбання спірної квартири за його особисті кошти та що суд не врахував, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 13.08.2021 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова