11.08.21
22-ц/812/1577/21
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/897/21
Номер провадження 22-ц/812/1577/21 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
11 серпня 2021 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікова В.І.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Агрофірма Корнацьких»
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Медведєвої Н.А. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (надалі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення та стягнення коштів,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення та стягнення коштів.
Позивач зазначав, що його батьку ОСОБА_2 на праві власності належала земельна частка (пай) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Камьянобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, після смерті до нього як до спадкоємця перейшло право власності на вказану вище земельну частку (пай), яка виділена в натурі та складається з трьох земельних ділянок з кадастровим номером 4825481800:01:000:1345 площею 0,017га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1342 площею 1,2953га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1344 площею 0,2774га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1343 площею 3,0768га, що розташовані в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Зазначені земельні ділянки перебувають у користуванні ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на підставі договору оренди земельної частки (паю), який укладений між ОСОБА_2 , підписаний від його імені за довіреністю ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 28 грудня 2009 року, тобто після смерті ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що договір оренди є неукладеним, оскільки у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 представник втратив повноваження на підписання договору оренди 17 січня 2005 року, що свідчить про відсутність волевиявлення спадкодавця на укладення договору, позивач просив суд повернути належні йому земельні ділянки, що розташовані в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 11836,53грн., 3% річних в сумі 426,70 грн. та відсотки з урахуванням індексу інфляції - 3014,88грн. згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, всього 15278,11грн., а також судовий збір у розмірі 1816 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн..
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2021 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути власнику ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровим номером 4825481800:01:000:1345 площею 0,017га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1342 площею 1,2953 га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1344 площею 0,2774 га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1343 площею 3,0768 га, що розташовані в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 11 836, 53 грн., три відсотки річних - 426, 70 грн., кошти з урахуванням індексу інфляції - 848, 65 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1816 грн., всього 14 927, 88 грн. У задоволенні вимог про стягнення коштів в іншій частині відмовити.
Додатковим рішенням цього ж суду від 14 червня 2021 року з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати, пов'язані з правничою допомогою у сумі 5000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що на час укладання договору ОСОБА_3 не мав повноважень діяти від імені ОСОБА_2 , оскільки представництво за довіреністю у зв'язку зі смертю останнього припинилося, а тому договір оренди є неукладеним. У зв'язку з чим не можна вважати, що відповідач правомірно користується земельною ділянкою, що належить позивачу.
В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права просило рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвали в цій частині нове рішення, яким відмовити у їх задоволені.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було надано належної оцінки стосовно надання доказів виконання позивачем вимог щодо належного звернення до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та повідомлення про перехід права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, а крім того, суд не зверну належної уваги та не перевірив у чому саме полягає порушення законних прав позивача.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судове засідання сторони не з'явились про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином. ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надало заяву про розгляд справи у відсутність представника.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 на праві власності належала земельна частка (пай) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Камьянобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області за ОСОБА_1 , визнане право на земельну частку (пай), розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом першої черги (а.с.7-8).
Зазначена земельна частка (пай) була виділена в натурі та позивачу передані у власність земельні ділянки з кадастровим номером 4825481800:01:000:1345 площею 0,017га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1342 площею 1,2953га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1344 площею 0,2774га, з кадастровим номером 4825481800:01:000:1343 площею 3,0768га, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9-12).
Згідно копії договору оренди земельної частки (паю), укладеного 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого за нотаріальною довіреністю діяв ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладений договір оренди земельної частки (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів строком на 50 років з терміном закінчення 31 грудня 2059 року.
Вказаний договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Кам'янобалківській сільській раді за № 69 від 02 березня 2010 року (а.с.13).
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12,81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що ОСОБА_2 не міг уповноважувати ОСОБА_3 на підписання договору оренди у 2009 році оскільки помер у 2005 році, а відтак спадкодавець не виявляв свою волю на вчинення правочину до набуття обумовлених цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено, договір оренди від 28 грудня 2009 року підписано від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності Корнацьким В.О. після смерті ОСОБА_2 .
За положеннями статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Отже, оскільки на час укладення договору оренди землі ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення такого договору від імені ОСОБА_2 , тобто зазначений договір є неукладеним, а відтак на теперішній час відповідач без законних на те підстав використовує земельні ділянки, належні позивачу.
За таких обставин, висновок суду про наявність підстав для зобов'язання відповідача щодо повернення земельних ділянок позивачу є вірним.
Також колегія погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 11 836,53 грн., що є недоотриманим доходом за користування земельною ділянкою.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 3014,88 грн. та 3% річних - 426,70 грн. колегія виходить з наступного.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Цією статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу та інфляційних витрат.
За такого, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 3014,88 грн. та 3% річних - 426,70 грн., на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.
За таких обставин, враховуючи межі апеляційної скарги, рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині стягнення грошових коштів шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 11 836,53 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволені позову.
На підставі ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам 77,4% з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 702,92 грн. (908 грн. х77,4%), а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги, яка задоволена на 9,7% судовий збір у розмірі 132,11 грн. (1362 грн. х9,7%), шляхом взаєморозрахунку з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 478,81 грн. (1610,92 грн. (908 грн.+702,92 грн.) - 132,11 грн.) у зв'язку з чим рішення суду в частині судових витрат підлягає зміні.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2021 року в частині стягнення коштів та судового збору змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (код ЄДРПОУ 31929340, юридична адреса: 55235, Миколаївська область, Первомайський район, село Чаусове Друге, вул. Молодіжна, 24) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області 18 січня 2002 року) 11 836,53 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1478,81 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 16 серпня 2021 року.