Дата документу 11.08.2021 Справа № 2-4894/07
Єдиний унікальний №2-4894/07 Головуючий у 1-й інстанції: Дюженко Л. А.
Провадження №22-ц/807/1767/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
11 серпня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Семенчук А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , особи, яка не брала участі у розгляді справи на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок, -
У вересні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок.
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що рішенням Запорізької міської ради від 28 червня 1991 року №259/3 відведено 0,36 га по АДРЕСА_1 під садибну забудову за рахунок зменшення земель не вкритих лісом виробничого об'єднання «Запоріжліс», у тому числі відведено 0, 24 га малому підприємству «Кристал» для будівництва чотирьох садибних будинків господарчим засобам (ділянки 1,2,3,4).
ОСОБА_2 є засновником малого підприємства «Кристал».
Протоколом №14 від 24 липня 1991 року зборів засновників малого підприємства «Кристал», ОСОБА_2 було надано земельну ділянку №2, площею 938 кв.м. для будівництва житлового будинку.
В 1999 році будинок був збудований та Орендне підприємство «ЗМБТІ» видало ОСОБА_2 технічний паспорт. У вказаному будинку мешкає ОСОБА_2 зі своєю сім'єю, фактично володіє та є його власником, однак зареєструвати будинок на праві особистої власності він не може, оскільки Запорізька міська рада не прийняла його до експлуатації, не склала акт прийому, хоча він неодноразово звертався зі зверненнями та надавав всі необхідні документи, які визначали готовність будинку, але вони були втрачені.
Відповідно до довідки Ленінського районного відділу МНС України, відсутні заперечення щодо можливості експлуатації вказаного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .
Крім того, відповідно до акта ГУАГ м. Запоріжжя №260/91 від 09 липня 1991 року, ділянка в розмірі 0,36 га відведена під забудівлю будинків, межі земельної ділянки закріплені знаками.
Фактично ОСОБА_2 є власником цієї будівлі, користується нею, там проживає його сім'я та враховуючи викладене вимушений зверутися до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок.
Із урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просив суд:
Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , площею 12,85х12,50 кв.м.
Зобов'язати Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвати будинок АДРЕСА_2 , літерою А-2, площею 12,85х12,50 кв.м. за ОСОБА_2 на праві особистої власності.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007року позов ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок, задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , площею 12,85х12,50 кв.м. та вважати його введеним в експлатацію.
Зобов'язано Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвати будинок АДРЕСА_2 , літерою А-2, площею 12,85х12,50 кв.м. за ОСОБА_2 на праві особистої власності та вважати будинок АДРЕСА_3 , введеним в експлуатацію.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення суду першої інстанції суперечить правам та інтересам ОСОБА_1 , а саме обмежує його права щодо жилого приміщення і порушує гарантії збереження права на житло, порушує вимоги Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», оскільки земельна ділянка виділялася на весь склад родини, в тому числі на ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом №14/1 від 24 липня 1991 року, а вказаним рішенням суду право власності на будинок визнано лише за ОСОБА_2 , з чого випливає, що порушується право на житло ОСОБА_1 . Крім того, за увагою суду першої інстанції залишилося те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - Ленінської районної адміністрації, хоча належним відповідачем по справі є Запорізька міська рада, яка не була залучена до участі у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило.
Відповідач, третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень судових повісток (а.с.71-72 ) до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповілдності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності відповідача та третьої особи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження відкрите за апеляційної скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28.06.1991 № 259/3 відведено 0,36 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 під садибну забудову за рахунок зменшення земель не вкритих лісом виробничого об'єднання «Запоріжліс», у тому числі відведено 0,24 га малому підприємству «Кристалл» для будівництва чротирьох садибних будинків господарчим способом ( земельні ділянки 1,2,3,4).
Згідно Акта №260/91 від 09 липня 1991 року, складного представником Головного управління архітектури та містобудівництва, геодезистом Лактіоновою Т.Ф., згідно рішення виконавчого комітета Запорізької міської ради народних депутатів від 28 липня 1991 року №259/3, здійснено виділ ділянки під забудову індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 . (а.с. 9).
Згідно протоколу зборів засновників малого підприємства «Кристал» №14 від 24 липня 1991 року, вирішено задовольнити заяви працівників малого підприємства «Кристал», в тому й числі ОСОБА_3 , якому виділена земельна ділянка № НОМЕР_1 під забудову житлового будинку, як працівнику малого підприємства « Кристал» ( а.с. 6).
В 1999 році будинок був збудований та Орендне підприємство «ЗМБТІ» видало ОСОБА_2 технічний паспорт. У вказаному будинку мешкає ОСОБА_2 зі своєю сім'єю, фактично володіє та є його власником, однак зареєструвати будинок на праві особистої власності він не може, оскільки Запорізька міська рада не прийняла його до експлуатації, не склала акт прийому, хоча він неодноразово звертався зі зверненнями та надавав всі необхідні документи, які визначали готовність будинку, але вони були втрачені.
Відповідно до довідки Ленінського районного відділу МНС України, відсутні заперечення щодо можливості експлуатації вказаного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка в розмірі 0,36 га відведена під забудівлю будинків, межі земельної ділянки закріплені знаками, ОСОБА_2 виділена земельна ділянка під будівництво житлового будинку, а в 1999 році житловий будинок був збудований. АП « ЗМБТІ» видало йому технічний паспорт, де вказано, що ОСОБА_2 є користувачем житлового будинку за літерою А-2, тобто ОСОБА_2 фактично володіє збудованим ним будинком. З дозволу органів місцевого самоврядування уклав договори з водоканалом, енергонадзором, але зареєструвати житловий будинок на праві особистої власності ОСОБА_2 не може, тому що Запорізька міська рада не прийняла його до експлуатації. Він надав всі необхідні документи, які визначають готовність житлового будинку до експлуатації, але вони були втрачені, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову та визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 як особа, яка не є учасником справи.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов'язки такої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
З матеріалів справи вбачається, що апелянт ОСОБА_1 не брав участі у розгляді судом першої інстанції справи за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міськоїради, третя особа ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентароизації про визнання права власності на житловий будинок.
В той же час, апелянт не надав суду доказів на підтвердження тієї обставини, що оскаржуваним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року вирішено питання про його права та обов'язки.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд приходить до висновку, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_2 , оскільки як вбачається з матеріалів справи рішенням Запорізької міської ради від 28 червня 1991 року за № 259/3 земельна ділянка розміром 0.24 га була відведена малому підприємству «Кристал» для будівництва чотирьох садибних будинків господарчим засобом. ОСОБА_2 був працівником зазначеного підприємства, тому протоколом зборів малого підприємства «Кристал» № 14 від 24 липня 1991 року були виділені земельні ділянки для будівництва житлових будинків працівникам цього підприємства, в тому й числі ОСОБА_2 , а саме земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 938 кв. м.
З матеріалів справи вбачається, що в 1999 році спірний будинок був збудований ОСОБА_2 , йому було видана технічний паспорт, де він зазначений користувачем вищезазначеного житлового будинку. На час будівництва спірного житлового будинку ОСОБА_1 - син ОСОБА_2 був неповнолітнім, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31), тобто йому було 8 років. На час ухвалення спірного судового рішення ОСОБА_1 також був неповнолітнім.
Доказів того, що ОСОБА_1 приймав участь у будівництві спірного житлового будинку, або, що житловий будинок був побудований за кошти неповнолітнього ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
Посилання заявника на протокол зборів учасників малого підприємства № 14/1 від 24 липня 1991 року, який ним додано до апеляційної скарги та в якому зазначено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 під будівництво житлового будинку виділяється працівникам підприємства та членам їх сімей, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки цей спір стосується визнання права власності на спірний житловий будинок, а не права користування земельною ділянкою, яка була виділена для його будівництва.
Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_7 надав суду протокол зборів учасників малого підприємства № 14 від 24 липня 1991 року про виділення земельної ділянки для будівництва жилового будинку саме ОСОБА_2 .. Про наявність іншого протоколу № 14/1 від 24 липня 1991 року ОСОБА_2 суду не заявляв та його суду не надавав. Протокол № 14 від 24 липня 1991 року недійсним ( незаконним) не визнавався та є чинним.
Встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , який був побудований ОСОБА_2 у 1999 році, що підтверджується матеріалами справи, проте останній не міг зареєструвати будинок на праві власності, так як Запорізька міська рада не прийняла його до експлуатації, хоча позивач ОСОБА_2 надав усі необхідні документи, які визначили готовність будинку, але вони були втрачені, що й було підставою звернення до суду.
Заявник не є учасником спірних правовідносин у цій справі, а наявність права користування земельною ділянкою не є перешкодою для звернення до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користування земельною ділянкою, яка на його думку частково належить заявнику.
У мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду жодних висновків суду щодо прав та обов'язків апелянта не міститься і таке питання судом першої інстанції взагалі не вирішувалось.
За встановлених обставин, враховуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки апелянта, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст. 261, 362, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок - закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна ухвала складена 16 серпня 2021 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.