Житомирський апеляційний суд
Справа №295/190/20 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 68 Доповідач Трояновська Г. С.
12 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.
з участю секретаря судового засідання Ляшук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/190/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, зміну черговості одержання прав на спадкування за законом та усунення особи від права на спадкування
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2021 року
та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2021 року та на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року, які ухвалені під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 01.01.2004 по 05.03.2019; визнати за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 ; стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з січня 2004 року він проживав разом із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , були в теплих стосунках, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, створений від спільної праці, влаштовували свята, на яких поводились як чоловік та дружина, в побуті були пов'язані спільними обов'язками, разом відпочивали, відвідували родичів, друзів тощо. В зазначений період вони в зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебували. Починаючи з 2009 року ОСОБА_4 хворіла та неодноразово проходила лікування в нейрохірургічному відділені Житомирської обласної клінічної лікарні, а в 2014 році їй було діагностовано онкозахворювання, лікування якого оплачено за кошти спільного бюджету, а в період з 2014 року по 2018 рік лікування в ТОВ «Санаторій «Боржава» та Санаторій «Куяльник» оплачував він, в подальшому був вимушений позичати кошти. Зазначив, що 12.02.2018 ОСОБА_4 було надано першу групу інвалідності, а 25.02.2019 він (позивач) отримав згоду на догляд за хворою та зберігання наркотичних, психотропних речовин та/або прекурсорів засобів. На думку позивача вказане свідчить, що протягом останніх 5 років життя ОСОБА_4 , вони не лише проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, а й протягом тривалого часу позивач опікувався, матеріально забезпечував, займався усіма побутовими питання та доглядом за господарством, надавав іншу допомогу ОСОБА_4 , яка через зазначену вище хворобу була у безпорадному стані.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Позивач вказав, що її похованням займався виключно він.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно - квартиру АДРЕСА_2 . Спадкоємцями першої черги померлої є її дочка ОСОБА_3 та її мати - ОСОБА_2 , які звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Він також звернувся із відповідною заявою, проте 26.12.2019 приватним нотаріусом Примою Н.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Крім того позивач вказав, що з моменту виявлення хвороби і по 2018 рік ОСОБА_4 потребувала постійного лікування і догляду, а з 12.02.2018 і до дня смерті перебувала у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою, потребувала постійної сторонньої допомоги і піклування, які отримувала від нього (позивача).
В той же час донька ОСОБА_3 з моменту виявлення хвороби і до смерті не брала участі у догляді за матір'ю, не надавала будь-якої допомоги у лікуванні та у її утриманні, так як протягом усього часу не спілкувалася із нею, не цікавилася її життям, хоча знала про хворобу матері та навіть не була присутня в день її поховання.
Виходячи із наведеного, позивач вважав, що є підстави для задоволення позовних вимог.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2021 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 01.01.2004 року по 05.03.2019 року.
Визнано за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 768,40 грн з кожного та витрати на правничу допомогу в розмірі по 2666,65 грн з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про усунення ОСОБА_3 від права спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що ним не надано належних та допустимих доказів, що відповідач ОСОБА_3 була обізнана про стан матері, усвідомлювала свій обов'язок щодо її утримання та надання допомоги, що відповідачка мала можливість надавати таку допомогу, умисно ухилялася від надання цієї допомоги, так само і не доведено перебування спадкодавця у безпорадному стані та потреби допомоги саме від відповідачки ОСОБА_3 . Вказує, що ОСОБА_3 знала про хворобу матері від неї самої і бабусі, яка по телефону розказувала останній про життя матері. За допомогою до дочки ОСОБА_4 не зверталася у зв'язку із зіпсованими стосунками. Наголошує на тому, що допомога не обмежується лише матеріальною допомогою, а проявляється у щоденному догляді, чим він і забезпечував покійну. Також зазначає, що посилання суду щодо недоведеності безпорадного стану ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки з весни 2018 року хвороба прогресувала та давала ускладнення, у зв'язку із чим ОСОБА_4 була обмежена у русі та не могла самостійно пересуватися, а тому покази свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , що вона до самої смерті могла доглядати за собою є неправдивими. Крім того вказує, що ОСОБА_4 за життя хотіла скласти на його ім'я заповіт, проте із різким погіршенням здоров'я не встигла.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що вона і її бабуся ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом, а ОСОБА_1 не набув права на спадкування у порядку четвертої черги за законом, оскільки спадкоємці першої черги прийняли спадщину. Вказує, що подані позивачем спільні із матір'ю фотографії не є належним доказом проживання однією сім'єю, а доказів спільних витрат, утримання та ведення господарства ОСОБА_1 не надав. Вказує, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Також вважає, що додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира є незаконним, так як на підтвердження понесених судових витрат ОСОБА_1 та його представник не надали належних доказів як того вимагає ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_7 доводи своєї апеляційної скарги підтримав, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечив. Надав пояснення аналогічні викладеному у його апеляційній скарзі та позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Левчук Т.В. та відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду та додаткове рішення підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили.
ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). До того ж в суді апеляційної інстанції її інтереси представляє адвокат Левчук Т.В.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення суду та додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись з цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_4 в період з січня 2001 року по березень 2019 року позивач надав докази, які підтверджують факт, що він проживав разом із ОСОБА_4 фактично як чоловік та дружина.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Суд встановив, що ОСОБА_4 перебувала на обліку у Житомирському обласному онкологічному диспансері з 25.01.2016 року, хворіла з 1998 року, була оперована в ТМО в 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 року; в 2015 році отримала п/о курс променевої терапії на лінійному прискорювачі м. Рівне, з 2017 року проведено оперативне лікування (т.1 а.с.28).
Згідно відповіді ТОВ «Санаторій «Боржава» від 20.01.2021 року №2, у 2016 році послуги санаторію було надано ОСОБА_4 , 1959 року народження та ОСОБА_1 , 1954 року народження, які перебували в санаторії з 04.07.2016 року по 22.07.2016 рік, проживали в одному номері, ОСОБА_1 було сплачено послуги санаторію 5 700,00 грн (т.1 а.с. 184).
Згідно довідки серії 12ААб №027334 від 13.02.2018 року, ОСОБА_4 встановлено першу групу інвалідності безтерміново, зазначено, що вона потребує постійної сторонньої допомоги (т.1 а.с. 26).
25.02.2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл головним лікарем Центру ПМСД Житомирської міської ради на здійснення догляду, отримання наркотичних засобів, психотропних речовин та/або прекурсорів і виконання призначень лікаря для хворого ОСОБА_4 (т.1 а.с. 44).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Похованням померлої займався позивач, що вбачається із Договору №1-12710 на організацію та проведення поховання та Договору №1-1508 від 05.03.2019 року (т.1 а.с. 60).
Матеріалами справи також підтверджено, що 24.02.2000 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 (т.1а.с. 14). Квартира складається з однієї кімнати, загальною площею 30.56 кв.м.
24.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Пріми Н.В. із заявою про видачу йому, як спадкоємцю четвертої черги, свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 , з якою він проживав у цивільному шлюбі з 2001 року та по день смерті ОСОБА_4 . Спадщина складається з квартири АДРЕСА_2 та 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Пріми Н.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі того, що одержання спадкоємцями за законом права на спадкування не змінювалась нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців чи рішенням суду, а тому вчинення нотаріальної дії суперечитиме законодавству України (т.1 а.с. 9-10).
За життя ОСОБА_4 не складала заповіту.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
За клопотанням позивача в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (медики, співробітники, сусіди).
З показань свідків встановлено, що з 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом в одній квартирі як чоловік та дружина, вели спільне господарство, разом готували, прибирали, купували майно, ОСОБА_1 робив ремонт у квартирі, їздили в санаторії, ОСОБА_1 займався лікуванням ОСОБА_4 , отримував консультації щодо її лікування, доглядав за нею, зокрема і робив уколи та перев'язки.
Як показаннями свідків, так і медичними документами, документами на санаторно-курортне лікування, сімейними фотографіями, документами на поховання підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 року по 05.03.2019 року, оскільки вони були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Зазначений факт обґрунтовано встановлено не з 2001 року, а з 1 січня 2004 року з урахуванням положень Сімейного Кодексу України, яким введено в національне законодавство інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 проживав однією сім'єю із ОСОБА_4 у період із 1 січня 2004 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується належними і допустимими доказами, а тому є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 і цей факт міг бути встановлений судом першої інстанції, оскільки у вказаний період ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не перебували в інших зареєстрованих шлюбах.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_11 про те, що доказування про проживання осіб однією сім'єю не може ґрунтуватись лише на показаннях свідків, є неспроможними, оскільки зазначений факт встановлено на підставі не лише показань свідків, а й письмових доказів.
Окрім того відповідно до положень ч. 3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, на виконання обов'язку доказування та спростування вимог позивача, особою, що подала апеляційну скаргу, не надано жодного доказу, у тому числі і показань свідків, які могли б своїми поясненнями спростувати показання свідків зі сторони позивача.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 виникло право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц , від 01 червня 2020 року в справі № 431/5445/19, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16 , від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц , від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі 233/5990/18 , від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 від 19 квітня 2021 року у справі № 234/7861/18, від 22 квітня 2021 у справі №331/6453/18.
Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для задоволення позову в частині зміни черговості спадкування за законом є знаходження спадкодавця в безпорадному стані, що прямо передбачено нормою ч.2 ст. 1259 ЦК України.
Так, під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
У зазначеній справі, вирішуючи іншу вимогу позивача про усунення від спадкування ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 не перебувала у безпорадному стані.
Так, суд не взяв до уваги пояснення позивача, що безпорадний стан спадкодавця виразився в тому, що вона мала І групу інвалідності та померла від тяжкої хвороби внаслідок злоякісного утворення, оскільки майже до останніх днів ОСОБА_4 працювала, сама облаштовувала своє життя.
Посилання суду на те, що ОСОБА_4 майже до останніх днів працювала не означає її перебування у трудових відносинах з підприємством (до 31 серпня 2018), на що міститься посилання в апеляційній скарзі, а зазначена судом обставина викладена в контексті можливості фізичних зусиль щодо певного навантаження у співвідношенні до безпорадного стану.
Суд дійшов висновку, що з пояснень свідків не вбачається, що спадкодавиця потребувала сторонньої допомоги доньки чи знаходилась в безпорадному стані, потребувала матеріальної допомоги, вимагала допомоги від відповідача ОСОБА_3 , оскільки за місяць до смерті з показів свідків власне пересувалась, мила сходинкову клітину в під'їзді, готувала та прибирала в квартирі та не зазначала про необхідність допомоги від інших осіб.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції та бере до уваги також ще й те, що матеріали справи не містять медичних висновків про наявність саме безпорадного стану у спадкодавиці та його тривалості.
Надання позивачу 25.02.2019 дозволу на отримання наркотичних засобів та психотропних речовин для хворого ОСОБА_4 може свідчити про її вкрай тяжкий стан здоров'я та безпорадність. Проте зазначений період - до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 не може розцінюватись як тривалий, що вимагається законодавцем.
Отже, не встановивши, що спадкодавиця тривалий час перебувала у безпорадному стані, як того вимагають приписи ч.2 ст. 1259 ЦК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 права на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині усунення ОСОБА_3 від права на спадкування.
Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред'явлена лише після смерті спадкодавця.
Суд правильно вважав, що для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 з 18 річного віку не спілкувалась з матір'ю ОСОБА_4 , вона проживала окремо від матері разом з неповнолітньою дитиною, перебувала на обліку в центрі зайнятості, отримувала соціальну допомогу на утримання дитини, про те, що мати хворіла та в подальшому померла їй відомо не було, оскільки тривалий час з нею не спілкувалась.
Встановивши такі обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що відповідач ОСОБА_3 була обізнана про стан матері, усвідомлювала свій обов'язок щодо утримання, надання допомоги, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, умисно ухилялась від надання допомоги спадкодавцю, так само як і не доведено про перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреби спадкодавця в допомозі від ОСОБА_3 , а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 містить детальну інформацію щодо перебігу хвороби ОСОБА_4 , що й підтверджено матеріалами справи та ніким не заперечується.
Однак апеляційна скарга не спростовує того, що матеріалами справи не встановлений факт ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю, а саме винну поведінку, яка б свідчила, що вона мала можливість виконувати обов'язок щодо допомоги спадкодавцю, але не вчиняли необхідних дій для цього. Не доведено і потреби померлої в отриманні допомоги саме від відповідача, яка проживала окремо.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання за спадкоємцем четвертої черги за законом права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року, яким вирішено питання розподілу судових витрат підлягає зміні.
А тому, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що був стягнутий з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід зменшити з 768,40 грн. до 384,20 грн. з кожного, а витрат на правничу допомогу - з 2666,65 грн. до 1333,33 грн. з кожного.
В решті додаткове рішення суду належить залишити без змін.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що до закінчення судових дебатів сторона відповідача не зробила заяву про подання доказів щодо витрат пов'язаних з розглядом справи не можуть бути враховані, оскільки відповідні докази містилися в матеріалах справи до ухвалення судового рішення.
Визначаючи розмір судового збору та витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції у додатковому рішенні урахував позовні вимоги, у задоволенні яких було відмовлено, дослідив витрати на професійну правничу допомогу, їх співмірність із складністю справи та дійшов правильного висновку про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2021 року скасувати в частині визнання за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 права на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року змінити.
Зменшити розмір стягнутого судового збору з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 768,40 грн. до 384,20 грн. з кожного, витрат на правничу допомогу - з 2666,65 грн. до 1333,33 грн. з кожного.
В решті додаткове рішення залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3000 грн. витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.08.2021.
Головуючий Судді