Справа № 758/10915/18
Категорія 83
14 квітня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Жванко О.Є., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
На обґрунтування позову було зазначено, що 07.03.2017 року, відповідач у м. Києві, по вул. Новокостянтинівська, 15, керуючи автомобілем «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок чого автомобіль «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_3 , яким керував позивач, що підтверджується Постановами Подільського районного суду м. Києва від 03.04.2017 року та від 05.04.2017 року по справі № 758/3573/17. В результаті спричиненої відповідачем аварії автомобіль позивача був пошкоджений і він був змушений здійснити відновлювальний ремонт авто за власний рахунок, оскільки мав нагальну потребу у щоденному використанні автомобіля, а експлуатація пошкодженого транспортного засобу створювала потенційну загрозу для життя, здоров'я і майна, а також життя, здоров'я і майна членів сім'ї й інших учасників дорожнього руху. Вартість відновлюваного ремонту автомобіля склала 19607,84 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 2017009200 від 01.06.2017 року, а також фіскальним чеком від 01.06.2017 року, що засвідчує здійснення оплати вказаної суми грошових коштів. З метою компенсації вартості ремонту позивач звернувся до страхової компанії «Страховий капітал», що є страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача, як власника наземного транспортного засобу перед третіми особами. У якості страхового відшкодування страхова компанія перерахувала лише 13 381,86 грн., зменшивши розмір належної страхової виплати на суму франшизи (500 грн.) та рівень зносу автомобіля. Сума компенсації, що була виплачена позивачу страховою компанією, менша за реальну вартість відновлюваного ремонту автомобіля, який позивач був змушений здійснити з вини відповідача, на суму 6 225,98 грн. Вказана сума, на думку позивача, є збитками, що підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі.
Заочним Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.04.2019 року позовні вимоги задоволено.
04.02.2020 року відповідачем було подано заяву про перегляд вищевказаного заочного рішення.
В обґрунтування заяви відповідач зазначив, що його належним чином не було повідомлено про судовий розгляд цивільної справи. Крім того, зазначив про наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, зазначив про відсутність підстав стягнення з нього різниці між виплаченою страховою компанією сумою відшкодування та сумою збитків, оскільки його цивільно-правова відповідальність була застрахована, а сума збитків є завищеною та необґрунтованою.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.02.2020 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без руху.
25.03.2020 року відповідачем усунуто виявлені судом недоліки.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.03.2020 року заяву про перегляд заочного рішення призначено до розгляду.
19.05.2020 року до суду надійшли заперечення щодо перегляду заочного рішення суду.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.05.2020 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено, заочне Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.04.2019 року по цивільній справі № 758/10915/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення матеріальних збитків скасовано, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
10.06.2020 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та проси їх задовольнити.
Відповідач та представник відповідача заперечували щодо задоволення позовних вимог у зв'язку із їх необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України, з огляду на те, що 07.03.2017 року, у м. Києві, по вул. Новокостянтинівська, 15, керуючи автомобілем «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок чого автомобіль «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_3 , яким керував позивач, що підтверджується Постановами Подільського районного суду м. Києва від 03.04.2017 року та від 05.04.2017 року по справі № 758/3573/17 (а.с. 5-6).
У результаті спричиненої відповідачем аварії автомобіль позивача був пошкоджений, останній здійснив відновлювальний ремонт автомобіля за власний рахунок.
Вартість відновлюваного ремонту автомобіля склала 19 607,84 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 2017009200 від 01.06.2017 року, а також фіскальним чеком від 01.06.2017 року (а.с.7-9).
З метою компенсації вартості ремонту позивач звернувся до страхової компанії «Страховий капітал», що є страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача перед третіми особами, як власника наземного транспортного засобу. У якості страхового відшкодування страхова компанія перерахувала 13 381,86 грн.
26.07.2017 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про відшкодування збитків, яку останній отримав 16.09.2017 року (а.с.16-17).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вирішуючи позов в частині стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 ЦК України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. З наведеного слідує, що особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у Постановах від 21.02.2018 року у справі № 760/19377/15-ц, від 13.06.2019 року у справі № 587/1080/16-ц, від 17.10.2019 року у справі № 370/2787/18, від 21.02.2020 року у справі № 755/5374/18, від 15.10.2020 року у справі № 755/7666/19.
Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивача, що міститься в матеріалах справи, автомобіль «Тойота» д.н.з. НОМЕР_2 , 2011 року випуску.
Порядок оцінки шкоди, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, визначено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду Державного майна України 24.11.2003 року№142/5/2092 (в редакції наказу від 24.07.2009 року №1335/5/1159).
Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, встановлено, що значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Суд зазначає, що оскільки автомобіль позивача «Тойота» д.н.з. НОМЕР_2 , 2011 року випуску, а дорожня транспортна пригода сталася в 2017 році, до нього повинен застосовуватися нульовий коефіцієнт.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц дійшла правового висновку про те, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому потерпілий реалізує право на отримання відшкодування шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до полісу відповідача № АК/1525668 розмір ліміту відповідальності ПрАТ «Страховий капітал» за шкоду, заподіяну майну потерпілого становить 100000 гривень.
Відтак, суб'єктом, який мав повністю задовольнити вимогу позивача, є страховик відповідача, оскільки розмір завданої шкоди (19 607 гривень 84 копійок) не перевищує ліміт страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди відповідачем задоволенню не підлягають.
Крім того, суд зазначає наступне.
Поняття "франшиза" міститься в статті 9 Закону України "Про страхування", відповідно до якої франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
У статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно п. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу була застрахована згідно поліса АК/1525668 в ПрАТ «Страховий капітал» і він є відповідальним за завдані позивачу збитки, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення франшиза в розмірі 500 грн.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділові репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У п. п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Посилання позивача, що відповідачем завдано йому моральної шкоди, не знайшло підтверджень, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що позбавляє можливості суд задовольнити вимоги про стягнення моральної шкоди.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід відмовити у зв'язку із недоведеністю.
Стосовно вимог відповідача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У Постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У Постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Так, судом встановлено, що на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги та копію квитанції на суму 5000 грн.
В свою чергу, відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Крім того, суд зазначає, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд доходить висновку, що підстави для задоволення вимог відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 40,39 гривень.
Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково;
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 500 (п'ятсот) гривень;
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити;
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40 (сорок) гривень 39 копійок судового збору;
Повне найменування:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 );
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя В. В. Гребенюк