03 серпня 2021 року м. Ужгород№ 260/407/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гаврилка С.Є.,
з участю секретаря судового засідання - Лозко В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 - не з'явився;
відповідач - Ужгородська міська рада - представник - Гончарук Анастасія Романівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії, -
03 лютого 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, пл. Поштова, будинок 3, код ЄДРПОУ 33868924), яким просить: "1. Позовну заяву задовольнити; 2. Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.2 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23 липня 2020 року № 2069; 3. Зобов'язати Ужгородську міську раду (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. З, код ІКЮО - 33868924) повторно розглянути документи стосовно надання дозволу ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої поряд з АДРЕСА_2 з врахуванням правової позиції суду, що буде викладено у мотивувальній частині рішення, а також, у разі якщо обрана та висвітлена, у доданих ОСОБА_1 до клопотання (заяви) від 17.04.2020 графічних матеріалах, земельна ділянка на момент повторного розгляду зайнята (передана у власність чи користування, або ж надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо її (ділянки) відведення, врахувати такий факт та до моменту розгляду зазначених документів, забезпечити можливість надання ОСОБА_1 додаткових графічних матеріалів на яких зазначено нове бажане місце розташування земельної ділянки; 4. Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ - 33868924) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок), що сплачений згідно квитанції про сплату судового збору № 7К4Х-Х148-Р703-0ВСВ від 29.01.2021. 5. Про місце, дату і час судових засідань прошу повідомляти мене шляхом надіслання відповідного повідомлення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 квітня 2020 року позивач звернувся до Ужгородської міської ради із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з вул. Гвардійською та АДРЕСА_2 . До вказаного клопотання позивачем було долучено всі документи (додатки) визначені статтею 118 частиною 6 Земельного кодексу України. 23 липня 2020 року на засіданні L сесії Ужгородської міської ради VII скликання прийнято рішення № 2069 пунктом 5.2. яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з вул. Гвардійською та АДРЕСА_2 , посилаючись на рішення міської ради щодо мораторію на виділення вільних земельних ділянок для індивідуальної житлової забудови. Таку відмову позивач вважає протиправною, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Представником Ужгородської міської ради подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до пункту 1 Рішенням Ужгородської міської ради від 23 грудня 2015 року № 71 "Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді" введено тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода. Пунктом 2 даного рішення встановлено, що пункт 1 цього рішення не поширюється на наступне: - відведення та передачу у власність земельних ділянок для учасників бойових дій та ОСВБ і ЖБК; - звернення громадян, по яким раніше надано дозволи на підготовку проектів землеустрою; - підготовка земельних ділянок на земельні торги (аукціон) та відведення, реєстрація комунальної власності; та ін. Враховуючи те, що рішення Ужгородської міської ради 23 грудня 2015 року № 71 "Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді" є чинним, відмова позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правомірною. Одночасно, вважає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча судом вживалися заходи щодо його виклику, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.
02 квітня 2021 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача, відповідно до якого останній просив розглянути дану справу за відсутності повивача.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А відтак, оскільки позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду даної справи та з врахуванням клопотання позивача про розгляд справи без її участі, у відповідності до статті 205 КАС України його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 17 квітня 2020 року позивач звернувся до Ужгородської міської ради із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з вул. Гвардійською та АДРЕСА_2 (а.с. 18).
До зазначеної заяви позивачем було додано графічні матеріали, з визначенням місця розташування земельної ділянки (а.с.а.с. 19, 20).
Згідно із пунктом 5 підпунктом 5.2 рішення Ужгородської міської ради VII сесії L від 23 липня 2020 року за № 2069 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" Ужгородська міська рада вирішила відмовити у наданні ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з вул. Гвардійською та АДРЕСА_2 , посилаючись на рішення міської ради щодо мораторію на виділення вільних земельних ділянок для індивідуальної житлової забудови (а.с. 15).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 частина 2 Конституції України).
Таке право реалізується громадянами та юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до положень статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 10 частини 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 26 частини 1 пункту 34 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно із статтею 24 частиною 3 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
У відповідності до статті 42 частини 4 пункту 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету.
Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі - Земельний кодекс України, ЗК України).
Відповідно до статті 81 частини 1 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно зі статтею 116 частиною 1 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Статтею 116 частиною 2 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (стаття 116 частина 3 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 116 частини 4 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено у статті 118 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до статті 118 частини 6 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.
Згідно із статтею 118 частиною 7 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дана норма кореспондується зі статтею 123 частиною 3 абзацом 1 Земельного кодексу України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.
Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року № 814/1961/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 803/1244/16.
Як вбачається із пункту 5 підпункту 5.2 рішення Ужгородської міської ради VII сесії L від 23 липня 2020 року за № 2069 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" Ужгородська міська рада вирішила відмовити у наданні ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з вул. Гвардійською та АДРЕСА_2 , посилаючись на рішення міської ради щодо мораторію на виділення вільних земельних ділянок для індивідуальної житлової забудови (а.с. 15).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підстав відмови, які передбачені статтею 118 частиною 7 ЗК України, відповідачем в оскаржуваному рішення не наведено.
Відповідачем не доведено правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, вимоги позивача щодо визнання рішення відповідача протиправним відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.
За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, та оскільки відповідач не навів в оскаржуваному рішенні, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд приходить висновку про протиправність рішення Ужгородської міської ради VII сесії L від 23 липня 2020 року за № 2069 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок".
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посилання відповідача на рішення Ужгородської міської ради 23 грудня 2015 року № 71 "Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді" (а.с. 72) є протиправним у зв'язку тим, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена статтею 118 частиною 7 ЗК України. Земельний кодекс України має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.
Суд також відхиляє твердження відповідача про те, що вирішуючи питання про зобов'язання розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача, суд втручається у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень з огляду на наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 частиною 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Разом з тим, звернувшись до адміністративного суду з даним позовом позивач просить не зобов'язати Ужгородську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тільки виконати встановлений законом обов'язок та розглянути його заяву відповідно до вимог ЗК України. Тому суд вважає, що зобов'язуючи суб'єкт владних повноважень виконати свої безпосередні обов'язки в порядку, встановленому законом, не вказуючи при цьому, яке конкретно рішення необхідно прийняти, суд не втручається в дискреційні повноваження державного органу.
За правилами, встановленими статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, відповідно до вимог статті 254 частини 4 КАС України, суд зобов'язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання Ужгородської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 квітня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої поряд з АДРЕСА_2 та прийняти відповідне рішення з питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, звернувшись до адміністративного суду з даним позовом позивач просить у разі, якщо обрана та висвітлена, у доданих ОСОБА_1 до клопотання (заяви) від 17 квітня 2020 року графічних матеріалів, земельна ділянка на момент повторного розгляду зайнята (передана у власність чи користування, або ж надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо її (ділянки) відведення, врахувати такий факт та до моменту розгляду зазначених документів, забезпечити можливість надання ОСОБА_1 додаткових графічних матеріалів на яких зазначено нове бажане місце розташування земельної ділянки. Щодо такої вимоги суд зазначає наступне.
Право на захист це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже, така вимога, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно із статтею 139 частини 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Ужгородської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн.
13 серпня 2021 року головуючий суддя Гаврилко С.Є. перебував у відпустці. 16 серпня 2021 року - перший робочий день
Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.2 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23 липня 2020 року № 2069 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої поряд з АДРЕСА_2 .
Зобов'язати Ужгородську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 квітня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої поряд з АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні позову в частині інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір по справі у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 03 серпня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 16 серпня 2020 року.
СуддяС.Є. Гаврилко