18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
28 липня 2021 року м. Черкаси справа № 925/567/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача (в режимі відеоконференції) - адвоката Матлах М.А, відповідача - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Балакком" до фізичної особи-підприємця Мельник Юлії Степанівни про стягнення 12459 грн. 49 коп.,
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Балакком" звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мельник Юлії Степанівни (далі-відповідач) про стягнення, на підставі договору купівлі-продажу № К80/19 від 20.05.2019 року, 7833 грн. боргу, 1868 грн. 34 коп. 35 % річних, 637 грн. 80 коп. пені, 1274 грн. 98 коп. інфляційних втрат, що разом становить 11614 грн. 12 коп., та відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано порушенням відповідачем порядку та строків оплати товару за договором купівлі-продажу № К80/19 від 20.05.2019 року.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/567/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.07.2021 року.
Ухвалою суду від 07.07.2021 року відкладено розгляд справи по суті на 28.07.2021 року, на сайті суду розміщено оголошення щодо відповідача про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування) місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме; за клопотанням позивача, забезпечено проведення судового засідання у справі № 925/567/21, призначеного на 28.07.2021 року для представника товариства з обмеженою відповідальністю "Балакком" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.
Позивач в особі свого представника подав суду засобами електронного зв'язку 23.07.2021 року заяву (вх. № 11924/21 а.с. 48), в якій збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на підставі договору купівлі-продажу № К80/19 від 20.05.2019 року, 7833 грн. боргу, 2807 грн. 81 коп. 35 % річних, 1025 грн. 77 коп. пені, 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат, що разом становить 12459 грн. 49 коп., та відшкодування судових витрат.
В судовому засіданні 28.07.2021 року представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав і просив задовольнити повністю.
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав, Ухвали господарського суду Черкаської області від 05.05.2021 року, від 07.07.2021 року, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернені суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом розміщено оголошення щодо відповідача про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування) місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог (в протоколі судового засідання), позов задовольняє частково з таких підстав.
20.05.2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Балакком", як постачальник, та відповідач - фізична особа-підприємець Мельник Юлія Степанівна, як покупець, уклали договір купівлі-продажу № К80/19 (далі - Договір, а.с. 11-), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити на умовах і у порядку, визначених договором, товар по ціні, в асортименті і кількості, вказаних у специфікації, яка підписана та оформлена сторонами та є невід'ємною частиною договору. Сторони погодили видаткову накладну вважати специфікацією до кожної відповідної партії товару. Товар за договором поставляється окремими партіями. Партією товару вважається його асортимент, кількість, ціна вказана в одній видатковій накладній.
У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:
п. 1.2. - право власності на товар , а також ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару , що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної;
п. 2.1. - ціни на товари, що постачаються постачальником, вказуються у видатковій накладній, яка є специфікацією згідно п.1.1. цього договору;
п. 6.1. - покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого згідно видаткових накладних товару протягом 14 календарних днів, з моменту поставки товару постачальником. Оплата за цим договором, може здійснюватись і на інших умовах згідно домовленостей сторін, в такому випадку сторони підписують додаткову угоду до нього;
п. 7.2. - у випадку порушення покупцем з будь-яких причин терміну оплати за поставлений товар згідно п. 6.1. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки платежу. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по проведенню повного розрахунку за отриманий товар. Покупець у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу постачальника зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки платежу, а також 35% річних від простроченої суми;
п. 7.3. - грошові зобов'язання зі сплати заборгованості за поставлену продукцію, штрафу, пені не припиняються зі строком закінчення даного договору, а діють протягом терміну позовної давності 5 років з моменту припинення дії даного договору або дати його фактичного розірвання;
п. 10.3. - договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 року. Якщо до кінця строку договору ні одна із сторін не заявить про зміну умов договору або про його припинення, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожен наступний рік.
Договір підписаний сторонами, підпис позивача посвідчено печаткою, з урахуванням п. 10.3.Договору його дію пролонговано на 2020 рік.
Із видаткової накладної № 12660 від 23.03.2020 року на суму з ПДВ 9542 грн. (а.с. 12-13) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на суму 9542 грн., який відповідач отримав без зауважень, що підтверджено його підписом.
Відповідач повернув частину товару отриманого від позивача на суму 1709 грн., що підтверджено квитанцією про повернення від покупця № 1158 від 04.08.2020 року (а.с. 50), за товар, отриманий за видатковою накладною № 12660 від 23.03.2020 року в сумі 7833 грн. в порушення умов Договору відповідач не розрахувався, у зв'язку з чим борг становить 7833 грн.
За порушення строків оплати товару позивач нарахував до стягнення на підставі п. 7.2. Договору - 2807 грн. 81 коп. 35 % річних, 1025 грн. 77 коп. пені, 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат. Вимога про їх стягнення також є предметом позову у справі, що розглядається.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору купівлі-продажу № К80/19 від 20.05.2019 року, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У п. 6.1. Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого згідно видаткових накладних товару протягом 14 календарних днів, з моменту поставки товару постачальником.
Товар за Договором був отриманий відповідачем на суму 9542 грн. без зауважень, що підтверджується підписом представника відповідача, на видатковій накладній №12660 від 23.06.2020 року, 04.08.2020 року відповідач повернув товар на суму 1709 грн. Оплату товару на суму 7833 грн. відповідач не здійснив, відповідно борг становить 7833 грн., який позивачем доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару, то у позивача виникло право вимагати примусового виконання відповідачем простроченого грошового зобов'язання в натурі.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У зв'язку з простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 7.2. Договору
2807 грн. 81 коп. 35 % річних за період з 07.07.2020 року по 08.07.2021 року, 1025 грн. 77 коп. пені за період з 07.07.2020 року по 08.07.2021 року, 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат за період з 04.08.2020 року по 30.06.2021 року.
Так, згідно з п. 7.2. Договору у випадку порушення покупцем з будь-яких причин терміну оплати за поставлений товар згідно п. 6.1. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки платежу. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по проведенню повного розрахунку за отриманий товар. Покупець у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу постачальника зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки платежу, а також 35% річних від простроченої суми.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виконання зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми пені суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229-232 (зокрема, абз. 3 ч. 2 ст. 231), 234 ГК України, роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п. 7.2. Договору.
З огляду на викладені обставини заяви, наведені норми законодавства і умови Договору спірну вимогу позивача суд вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Проте, розрахунок розміру пені позивачем проведено без дотримання норм ч. 6 ст. 232 ГК України.
За розрахунком суду розмір пені за період з 07.07.2020 року по 07.01.2021 року (з урахуванням зміни суми боргу) на відповідні суми становить 493 грн. 94 коп. і в такому розмірі вимоги позивача в цій частині позову також підлягають задоволенню.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Оскільки у Договорі сторони передбачили розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), судом встановлено наявність порушення відповідачем грошового зобов'язання, то позивач вправі звернутися до відповідача з позовом про стягнення зазначених процентів.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок спірних сум 35 % річних, інфляційних втрат відповідає умовам Договору, видатковій накладній № 12660 від 23.06.2020 року та фактичним обставинам справи, їх розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно, тому і ці вимоги позивача суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у заявлених розмірах.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладених обставин справи, умов Договору та наведених норм законодавства суд спірні вимоги позивача про стягнення 7833 грн. боргу, 493 грн. 94 коп. пені, 2807 грн. 81 коп. 35% річних, 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат за відповідний період прострочення сплати основної заборгованості вважає обґрунтованими і позов задовольняє частково. В стягненні 531 грн. 83 коп. пені слід відмовити.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2270 грн.
Керуючись ст.ст. 129, ст. 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Мельник Юлії Степанівни, РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Балакком", код ЄДРПОУ 30501814, місцезнаходження: 58023, м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4-Б - 7833 грн. боргу, 493 грн. 94 коп. пені, 2807 грн. 81 коп. 35% річних, 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 2270 грн. судового збору.
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 531 грн. 83 коп. пені - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.08.2021 року.
Суддя В.М. Грачов