ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2021Справа № 910/7091/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» (34550, Рівненська обл., Сарненський р-н, селище міського типу Клесів, вулиця Свободи, будинок 12, квартира 21) до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д) про стягнення 341 630,00 грн,
від позивача - адвокат Вотова І.Л. (на підставі ордеру)
від відповідача - адвокат Лопатнікова А.В. (на підставі довіреності),
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» (далі - позивач, ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - відповідач, АТ КБ «ПРИВАТБАНК») про стягнення грошових коштів у розмір 341 630,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані проведенням несанкціонованих операцій по рахунках, відкритих ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» та ФОП Тарасюк А.С. в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв'язку з чим з вказаних рахунків були незаконно здійснені перекази грошових коштів, які позивач і просить стягнути з відповідача.
Мотивуючи обґрунтованість своїх вимог, позивач посилається на те, що повідомив відповідача про проведення несанкціонованого, безпідставного переказу коштів з власних рахунків, але відповідач безпідставно не скористався наданим йому правом обмеження здійснення операцій, що призвело до подальшого вчинення шахрайських дій невідомими особами, шляхом заволодіння належними позивачу коштами.
Посилаючись на положення п. 8-9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, п. 2.37 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та п. 37.2. Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», позивач вказує, що відповідач зобов'язаний після виявлення помилки негайно відновити залишок коштів на рахунку позивача до того стану, у якому він був перед виконанням цих операцій, проте в порушення вказаних норм, кошти позивачу не повернуто та не вчинено жодних дій з метою збереження коштів шляхом зупинення їх зарахування.
Також позивач, посилаючись на п. 2.1.2.8.2. Умов та Правил надання банківських послуг, зазначає, що відповідач повинен був відмовити у проведенні оспорюваних платіжних операцій з заповненою графою іноземною мовою, оскільки чинним законодавством України не передбачено здійснення грошових переказів не державною мовою.
Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не виконано належним чином своїх обов'язків з забезпечення схоронності грошових коштів та, без розпорядження позивача, здійснено неналежні перекази, у зв'язку з чим у відповідача наявний обов'язок повернути вказані кошти на поточний рахунок позивача на підставі ст. 1073 ЦК України і Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
30.04.2021 автоматизованою системою документообігу Господарського суду міста Києва здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/7091/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 07.05.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 07.05.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.
Ухвалою суду від 31.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
24.06.2021 представником відповідача був наданий відзив на позовну заяву, в якому заначено на недоведеність порушення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» прав та закони інтересів ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» та недоведеність обставин щодо яких заявлені позовні вимоги, з огляду на наступне.
Керуючись положеннями Умов та правил надання банківських послуг, положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» та ст. 1073 Цивільного кодексу України, відповідач посилався на можливість ведення клієнтом своїх розрахунків у банку та обмін технологічною інформацією за допомогою систем дистанційного обслуговування (систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг», «платіжний застосунок» та інших систем) та зобов'язання банку, за наявності такого обслуговування, перевіряти електронний розрахунковий документ платника на відповідність номера рахунку платника та коду юридичної особи та виконати електронний розрахунковий документ в разі належності номера рахунку та коду платника, що і було роблено відповідачем. При цьому, відповідач не несе відповідальність за виконання помилкового, безпідставного переказу коштів з рахунку платника, що стався не з його вини.
Як зазначає відповідач, що всі спірні платежі були підписані за допомогою КЕП (кваліфікованого електронного підпису), що належить ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», при цьому, відповідно до п. 3.1.7.3.7.3.1.7. та п. п. 3.1.7.3.7.3.1.8. Умов та Правил надання банківських послуг, Банк не несе відповідальність за збереження коштів Клієнта у разі розголошення уповноваженими/довіреними особами Клієнта відомостей про логін та пароль та/або передачі УЦП третім особам, не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів Клієнта під час реєстрації в системі Приват24 для бізнесу в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутність антивірусних та антішпіонських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації Клієнта на персональному комп'ютері користувача, з якого здійснюється реєстрації.
Таким чином, відповідач наголошує, що безпосередньо з платіжних доручень можливо встановити відповідність номера рахунку та коду юридичної особи позивача, спірні платежі були підписані КЕП, у зв'язку з чим, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не мало жодних підстав вважати, що розрахункові документи ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» від 27.11.2020 надіслані третьою особою та виконало свої зобов'язання щодо виконання спірних платіжних доручень відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, спірні платежі проведені без використання електронних платіжних засобів, що свідчить про не розповсюдження на спірні правовідносини Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705.
На думку відповідача, вказане свідчить про відсутність підстав для застосування правових наслідків, визначених ст. 1073 ЦК України та п. 37.2. Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні».
24.06.2021 представником позивача були надані письмові пояснення, в яких, зокрема, було повідомлено, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
24.06.2021 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Також 12.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом.
Ухвалою суду від 14.07.2021 клопотання ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, а також клопотання про витребування доказів задоволено, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Вказаною ухвалою судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.07.2021 та витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» завірену належним чином копію службового розслідування щодо несанкціонованого переказу грошових коштів від 27.11.2020 з поточного рахунку ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», відкритого у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яку встановлено надати суду до 23.07.2021.
Представником позивача 16.07.2021 через електронну пошту суду було надіслано заяву про участь у судовому засіданні 27.07.2021 в режимі відеоконференції у приміщенні Північно - західному апеляційному господарському суді.
Ухвалою суду від 20.07.2021 клопотання ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено.
21.07.2021 від представника відповідача надійшли пояснення відповідно до яких останній зазначив, що у відповідача не існує окремого документу, оформленого за фактом проведеного службового розслідування щодо обставин списання грошових коштів з поточного рахунку позивача, підписаного уповноваженими особами банку, що безпосередньо проводили таке розслідування.
У судовому засіданні, яке відбулось 27.07.2021, судом оголошено перерву до 05.08.2021.
30.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, а також відповідь на відзив, в якому зазначалось про наявність обґрунтованих підстав стверджувати, що проведення спірних платежів відбулося з вини банку, оскільки банком у листах від 04-12-2020 № 20.1.0.0.0/7-201130/6531 та від 17.02.2021 № 20.1.0.0.0/7-210211/11124 підтверджено факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку позивача.
Крім того, позивач стверджує, що у даних правовідносинах спірні платіжні операції проводились у безготівковій формі з використанням реквізитів за банківськими рахунками електронного платіжного засобу, у зв'язку з чим на них розповсюджуються Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705.
Також відповідь на відзив містить клопотання про поновлення строку на його подання.
В обґрунтування вказаного клопотання позивач, зазначає, що відзив у даній справі ним отримано 01.07.2021. Відповідно до вимог ухвали від 31.05.2021 відповідь на відзив має бути подана позивачем до суду 06.07.2021 (включно). Однак позивач позбавлений можливості дотриматися встановленого судом процесуального строку для підготовки відповіді на відзив, оскільки відповідно до наказу №6-2021 адвокатського об'єднання «Удовиченко та партнери»
представник позивача - адвокат Вотава І.Л. перебувала у відпустці з 15.07.2021 по 26.07.2021. З урахуванням вказаної обставини, позивач у відповідності до частини другої ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить суд продовжити ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» строк для подання відповіді на відзив.
Відповідно до п. 6 частини другої ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до частини першої ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша та друга ст. 114 ГПК України).
Згідно із частиною четвертою ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Згідно приписів ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства відповідно ст. 2 ГПК України є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.
Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх її учасників.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 ст. 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості ознайомитись з аргументами позивача та в разі необхідності надати заперечення на відповідь на відзив по справі та не виконати свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
Приймаючи до уваги обґрунтованість наведених позивачем доводів, а також зважаючи на подання ним відповідної заяви до закінчення встановленого ухвалою суду від 31.05.2021 строку на подання відповіді на відзив, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача підлягає задоволенню.
Крім того, відповідач скористався своїм правом та 04.08.2021 надав суду заперечення на відповідь, в яких навів обґрунтування заперечень щодо твердження позивача, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження, що на момент відкриття рахунку ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» погоджувало (підписувало) Умови та правила надання банківських послуг на які посилається Банк та зазначив про незастосування до спірних операцій, здійснених без використання спеціальних платіжних засобів, Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, у тому числі п. 8 та 9 розділу VI вказаного положення. Навіть при можливості застосування вимог вказаного Положення до відносин у даній справі, позивачем не дотримано положень п. 6 та п. 8, якими передбачено зобов'язання користувача негайно після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу повідомити про це банк. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
До вказаного заперечення було додано матеріали службової перевірки, яка була проведена за зверненням позивача та за наслідком якої було сформовано відповідь для останнього у вигляді листів АТ КБ «ПриватБанк».
До початку судового засідання, яке призначене на 05.08.2021 представником відповідача надано клопотання про огляд історії платежів за платіжними дорученнями, відповідно до яких були здійснені перекази грошових коштів, які позивач і просить стягнути з відповідача, які знаходяться на комп'ютері в акаунті ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» в «Приват 24 для бізнесу».
У судовому засіданні, яке відбулось 05.08.2021, судом оголошено перерву до 12.08.2021.
11.08.2021 від представника позивача через електронну пошту суду надійшло клопотання про збільшення розміру судових витрат.
В судове засідання 12.08.2021 представники сторін прибули, надали свої пояснення.
Представник позивача подав в судовому засіданні заперечення на клопотання представника відповідача про огляд історії платежів за платіжними дорученнями, відповідно до яких були здійснені перекази грошових коштів, які позивач і просить стягнути з відповідача, які знаходяться на комп'ютері в акаунті ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» в «Приват 24 для бізнесу».
Представник відповідача в судовому засіданні 12.08.2021 відмовилась від поданого раніше клопотання про витребування доказів.
В судовому засіданні 12.08.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
07.11.2017 на підставі заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» було відкрито в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» поточний рахунок № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2 ), що підтверджується Довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 200722SU16372513 від 22.07.2020, копія якої надана в матеріали справи.
Відповідно до Заключної виписки за період з 27.11.2020 по 27.11.2020, сформованої позивачем через інтернет-банкінг за допомогою системи «Приват24», були здійснені наступні операції по рахунку № НОМЕР_2 всього на суму 341 630,00 грн:
27.11.2020 о 5:24 на суму 3 100,00 грн (номер документа 1276), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ 2811400817»;
27.11.2020 о 5:26 на суму 3 200,00 грн (номер документа 1276), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ 2811400817»;
27.11.2020 о 5:26 на суму 3 150,00 грн (номер документа 1276), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ 2811400817»;
27.11.2020 о 5:28 на суму 3 250,00 грн (номер документа 1276), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ 2811400817»;
27.11.2020 о 5:32 на суму 3 300,00 грн (номер документа 1276), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ 2811400817»;
27.11.2020 о 5:34 на суму 3 320,00 грн (номер документа 1277), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ НОМЕР_3 »;
27.11.2020 о 5:34 на суму 3 310,00 грн (номер документа 1277), призначення платежу «Оплата за придбання ноутбуків в офісне приміщення SAMSUNG J8 на 27.11.2020 Без ПДВ», реквізити контрагента: «ФОП Потравко О.Г., код ЄДРПОУ НОМЕР_3 »;
27.11.2020 о 5:39 на суму 29 000,00 грн (номер документа 1278), призначення платежу «cmps.KASKAD кильк тр 62 Без ПДВ», реквізити контрагента: «підприємець Грядун О.А., код ЄДРПОУ 2264902215»;
27.11.2020 о 5:44 на суму 290 000,00 грн (номер документа 1278), призначення платежу «cmps.KASKAD кильк тр 62 Без ПДВ», реквізити контрагента: «підприємець Грядун О.А., код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ».
На підтвердження проведення вказаних операцій були надані копії платіжних доручень № 1276, № 1277 та № 1278 від 27.11.2020.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що з метою з'ясування обставин проведення несанкціонованих вищезазначених операцій по рахунку, 27.11.2020 директор ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» звернувся до Сарненського центрального відділення Рівненської філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з проханням провести перевірку щодо незаконного переказу грошових коштів належних позивачу та вжити дії щодо повернення вказаних коштів на відповідний рахунок.
Також директором ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» Тарасюк А.С. подано до відповідача письмову заяву щодо переказу коштів з рахунку шляхом вчинення шахрайських дій.
У відповідь позивач отримав лист від 04-12-2020 № 20.1.0.0.0/7-201130/6531, яким АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомило, що ним було ініційовано проведення службового розслідування, в ході якого здійснювався детальний аналіз всієї викладеної інформації, в результаті проведення якого встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунка знайшов своє підтвердження. Однак, аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами показав, що позивачем були порушені умови і правила надання банківських послуг, а саме: використання системи дистанційного банківського обслуговування Приват24 та правил дистанційного управління рахунком.
Вказана відповідь мотивована тим, що позивачем не дотримано в повній мірі вимоги безпеки доступу до дистанційного обслуговування Приват24 та безпеки проведення платежів, оскільки відповідно до умов п. 2.10. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та п. 3.4.2.1.2., п. 3.4.2.1.11. Умов та правил надання банківських послуг, розташованих на офіційному сайті АТ КБ «ПРИВАТБАНК» https://www.privatbank.ua, банк може здійснювати дистанційне обслуговування рахунку за допомогою системи «Приват24 для бізнесу», «Платіж телефоном», а дистанційне розпорядження вважається таким, що передане клієнтом та отримане банком до виконання, якщо клієнт: для доступу до системи ввів правильне значення засобу ідентифікації; увів або повідомив код операції та всі параметри, які запитуються системою; підтвердив це розпорядження, в протилежному випадку якщо Клієнт не підтвердив розпорядження на здійснення операції, то Банк операцію не виконує.
Лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 17.02.2021 № 20.1.0.0.0/7-210211/11124 містить аналогічну листу від 04-12-2020 № 20.1.0.0.0/7-201130/6531 відповідь.
03.12.2020 директор ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» звернувся до Сарненського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з несанкціонованим переказом коштів, про що були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12020180200000868).
Як стверджує представник позивача, останнім було направлено на адресу відповідача електронною поштою адвокатський запит вих. № 19 від 05.02.2021 та № 23 від 09.02.2021 про надання інформації.
Однак, вказані запити залишені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» без відповіді.
У зв'язку з відмовою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути безпідставно переведені грошові кошти на рахунок ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» та ненадання матеріалів службового розслідування, позивач звернувся із відповідною вимогою про стягнення незаконно переведених коштів з відповідача.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою та четвертою ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини першої ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2017 між ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підписано заяву про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг зі зразками підписів і відбитком печатки, згідно якої, ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД» у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, які разом із пам'яткою клієнта та тарифами становлять договір банківського обслуговування (далі - Договір).
За своєю правовою природою вказаний Договір є договором банківського рахунку, а відтак підпадає під правове регулювання глави 72 ЦК України.
Частиною першою ст. 1067 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено главою 72 або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя ст. 1058 ЦК України).
Згідно ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частинами першою та третьою ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до вимог ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб'єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначаються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до п. 16.1. ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Пунктами 17.1. та 17.2. ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
Відповідно до п. 10.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг», «платіжний застосунок» та інших систем дистанційного обслуговування.
Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку (п. 10.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22).
Частиною першою ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Із заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 07.11.2017 вбачається, що метою встановлення ділових відносин з Банком є розрахункове касове обслуговування та Інтернет банкінг «Приват24 для бізнесу».
Згідно з приписами п. 10.5. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях. Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет -банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронні цифрові підписи. Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа.
Згідно ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису, для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний цифровий підпис. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.
Як зазначає відповідач, всі спірні платежі були підписані за допомогою КЕП (кваліфікований електронний підпис), що належить ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», у підтвердження чого було надано інформацію з спеціалізованого комплекса АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та матеріалами проведеними за зверненням позивача # 15240147 щодо перевірки даних вказаних списань.
Відповідно до п. 23 частини першої ст. 1 Закону України Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Частино першою ст. 23 Закону України Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що під час надання кваліфікованих електронних довірчих послуг використовуються кваліфіковані сертифікати електронного підпису, кваліфіковані сертифікати електронної печатки та кваліфіковані сертифікати автентифікації веб-сайту.
Згідно з частиною другою ст. 23 Закону України Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфіковані сертифікати відкритих ключів обов'язково повинні містити, зокрема: ідентифікаційні дані, які однозначно визначають користувача електронних довірчих послуг, у тому числі обов'язково: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) підписанта та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта) або; найменування або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) створювача електронної печатки та код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, за якими здійснено його державну реєстрацію, або унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта);
Таким чином користувач кваліфікованого електронного підпису пройшов відповідну ідентифікацію та отримав кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, як додатковий механізм, що пов'язує власника з його даними з державних реєстрів та, по суті, гарантує посвідчення особи.
Згідно із п. 18.1., 18.2. та 18.3. ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи.
Тобто саме особа, яка має кваліфікований електронний підпис несе відповідальність за його вказання в реквізитах електронного документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні довірчі послуги», користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані: забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа; не використовувати особистий ключ у разі його компрометації, а також у разі скасування або блокування сертифіката відкритого ключа.
Отже на самого власника особистого ключа покладається обов'язок повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.
Позивач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що платіжні доручення, на підставі яких були списані кошти з рахунку позивача на рахунки третіх осіб, не містили ЕЦП позивача чи що позивачем було повідомлено банк про компрометацію особистих ключів повноважних осіб підприємства.
Приймаючи до уваги вищенаведені правові норми, суд доходить до висновку, що спірні платежі за 27.11.2020 було здійснено за допомогою кваліфікованого електронного підпису ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», що не оспорюєтеся позивачем.
Пунктом 1.14 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Відповідно до положень п. 14.12 та п. 14.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Проте, в матеріалах прави відсутні докази на підтвердження втрати електронного платіжного засобу, а тому всі ризики щодо його використання несе користувач.
Відповідно до п. 3.1.7.3.7.3.1.7. та п. п. 3.1.7.3.7.3.1.8. Умов та Правил надання банківських послуг, Банк не несе відповідальність за збереження коштів Клієнта у разі розголошення уповноваженими/довіреними особами Клієнта відомостей про логін та пароль та/або передачі УЦП третім особам, не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів Клієнта під час реєстрації в системі Приват24 для бізнесу в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутність антивірусних та антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації Клієнта на персональному комп'ютері користувача, з якого здійснюється реєстрації.
Пунктами 8.1, 8.3 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Згідно п. 22.1, 22.2, 22.3, 22.5 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, обтяжувач чи отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.
Оскільки клієнтом банку та платником є позивач - юридична особа, то від його імені розрахункові документи подаються повноважними особами - директором (згідно статуту наділеного повноваженнями). Доказів в підтвердження повноважень інших осіб діяти від імені товариства до суду не надано (посадові інструкції, накази про призначення, довіреності, тощо).
Відповідно до п. 22.6 ст. 22, п. 30.1 ст. 30, п. 32.3, 32.4 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Працівники банку, винні в здійсненні помилкового переказу, несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно із п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі інструкція №22), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Відповідно до п. 2.3. та п. 2.4. Інструкції № 22, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку. Банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 9 до цієї Інструкції.
Згідно із пунктом 2.10. Інструкції № 22, Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.
Відповідно до пункту 10.5. Інструкції № 22, під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.
Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».
З наданих у матеріали справи платіжних доручень вбачається, що вони містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу; КЕП, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом не приймається аргумент позивача, що банк повинен був відмовити у проведенні платіжних операцій у зв'язку з наявністю в графі «Призначення платежу» іноземної мови, оскільки чинним законодавством не передбачений обов'язок банків перевіряти заповнення графи «Призначення платежу»
Відповідно до п. 33.2 ст.33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», саме платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Відповідно до п. 1.19 Інструкції № 22,Банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду.
Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку (п. 2.3 Інструкції № 22).
Банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: «Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Банк платника» та «Підписи платника» (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення. Банк отримувача, в свою чергу, перевіряє заповнення таких реквізитів: «Отримувач», «Код отримувача», «Рахунок отримувача», «Банк отримувача» та «Підписи отримувача» (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення) (п. 2.4 Інструкції № 22).
Згідно із п 3.7 Інструкції № 22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Пункт 2.10 Інструкції № 22 передбачає, що Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.
Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.
Аналіз зазначених норм Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та умов Договору банківського рахунку свідчить про те, що саме платник несе відповідальність за достовірність інформації зазначеної у розрахунковому документі. Чинне законодавство зобов'язує Банк платника перевірити лише реквізити платника на їх відповідність дійсності.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виконуючи платіжні доручення, в повному обсязі та у відповідності до норм чинного законодавства виконав взяті на себе обов'язки за договором та у відповідно до чинного законодавства, у зв'язку з чим із матеріалів справи не вбачається вини банку в події несанкціонованого списання з рахунку позивача грошових коштів.
Щодо посилання позивача, на положення п. 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (далі - Положення), згідно якого користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд зазначає наступне.
Зі змісту розділу II вказаного Положення вбачається, що емісія електронних платіжних засобів у межах України проводиться виключно банками. Емітент має право надавати користувачам для здійснення платіжних та інших операцій: для потреб господарської/підприємницької/незалежної професійної діяльності - корпоративні (бізнесові) електронні платіжні засоби, які мають дозволяти ідентифікувати користувача. Ідентифікація користувача може здійснюватися за реквізитами електронного платіжного засобу, нанесеними на нього в графічному та електронному вигляді.
Банк зобов'язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачу в спосіб, визначений банком та користувачем, примірники: договору, що дає змогу встановити дату його укладення; правил користування електронним платіжним засобом; тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу, що діяли на дату укладення договору.
Банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування в порядку, визначеному договором про використання електронного платіжного засобу, в якому зобов'язано бути зазначено, зокрема: тип електронного платіжного засобу; порядок надання в користування або передавання у власність електронного платіжного засобу користувачу; тощо.
При цьому, умови договору не мають містити вимогу про безумовну відповідальність користувача електронного платіжного засобу за неналежний переказ, за винятком, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати електронного платіжного засобу користувача, розголошення ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію.
Таким чином, вказане Положення регулює відносини надання саме Банком електронного платіжного засобу, який має дозволяти ідентифікувати користувача, тобто саме банком створюється відповідний платіжний засіб.
Згідно з п. 1 розділу VI Положення, користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Емітент зобов'язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу (п. 2 розділу VI Положення).
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (п. 9 розділу VI Положення).
З наведеної норми вбачається, що користувач не несе відповідальності якщо наданий йому Банком електронний платіжний засіб було використано без електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача.
Однак, зі змісту позовної заяви вбачається, що Банком було здійснено ідентифікацію електронного платіжного засобу (КЕП) і його користувача, що підтверджує проведення спірних грошових операцій саме ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», доказів у підтвердження протилежного суду не надано.
Посилання позивача на внесення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з несанкціонованим переказом коштів до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12020180200000868) не є достатнім підтвердження незаконності та неправомочності переказу грошових коштів за 27.11.2020, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази у підтвердження того, що під час здійснення вказаного кримінального провадження було встановлено сторонніх осіб, які від імені позивача здійснювали переказ спірних коштів та/або здійснення спірних операції третіми особами.
Приймаючи до уваги вищевикладене, посилання позивача що він не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, у раз відсутності доказів сприяння втрати, використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції не найшли законодавчого обґрунтування.
Відповідно до п. 8 розділу VI Положення, Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Однак, матеріали не містять належних доказів на підтвердження помилковості чи неналежного здійснення спірних операцій, відсутність підтвердження помилки, у зв'язку з чим, у відповідача відсутній обов'язок відновлення залишку коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Крім того, слід зазначити, що зі змісту постанов Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 711/11121/18 (кредитний договорі та обслуговування кредитної картки), від 20.11.2019 у справі № 577/4224/16-ц (стягнення банком заборгованості з фізичної особи за кредитним договором), від 13.09.2019 у справі № 501/4443/14-ц (стягнення банком заборгованості з фізичної особи за кредитним договором), від 23.01.2018 у справі № 202/10128/14-ц (банківська картка) та від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 (банківська картка), на які посилається позивач вбачається відмінність суб'єктного складу, предмету та підставу спору, змісту позовних вимог та фактичних обставин справи, у зв'язку з чим не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
У відповідності до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 частини четвертої ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд апеляційною інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 341 630,00 грн., у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Твердження позивача, що в листах від 04-12-2020 № 20.1.0.0.0/7-201130/6531 та від 17.02.2021 № 20.1.0.0.0/7-210211/11124 банком підтверджено факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку позивача, у зв'язку з чим наявні обґрунтовані підстави стверджувати, що проведення спірних платежів відбулося з вини банку, суд сприймає критично, оскільки саме посилання відповідача на проведення розслідування, за результатами якого встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження не є належним доказом в обґрунтування вказаного висновку та не підтверджує наявність помилковості та безпідставності здійснення спірних операцій через вину відповідача.
При цьому відповідач зазначає, що надіслані листи є шаблонними і твердження про несанкціонованість списань наведене з пояснень ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД», тоді як АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за зверненням клієнта має можливість перевірити лише ту інформацію, яка надходить до банку в рамках розрахункових документів та процедури їх ініціювання. Відповідач не є розпорядником або володільцем дистанційних пристроїв, з яких Позивач оформлює розрахункові документи, а тому відповідач фактично обмежений в можливості проведення перевірки даних пристроїв для підтвердження того, що спірні платіжні доручення надійшли не від ТОВ «ПОЛІССЯ ТАС-БУД».
Як вбачається з матеріалів службової перевірки, наданої відповідачем, Банк не є власником коштів та не може повернути вже зараховані кошти без ініціативи отримувача коштів або без рішення суду або іншого державного органу, однак на рахунки одержувачів Банком накладено арешти в межах сум зарахувань.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини другої п. 1.23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження N 12-182гс 18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно надувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно, що мало місце і в даних правовідносинах.
Приймаючи до уваги викладене, позивач не позбавлений права звернутись до суду із вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів від неналежного отримувача.
Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволення, а отже не підлягають стягненню з відповідача заявлені позивачем 6300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд відмовив в позові.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України з підстав відмови в позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2021.
Суддя В.О. Демидов