ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.08.2021Справа № 910/97/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» (01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 34, офіс 227; ідентифікаційний код: 31057188) зобов'язання припинення дій, що порушують права автора та стягнення компенсації
Представники:
від Позивача: Гурова К.Т. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Уланівський С.Є. (представник на підставі ордеру);
Фізична особа - підприємець Ястремський Леонід Вадимович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач») про зобов'язання припинення дій, що порушують права автора та стягнення компенсації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в процесі творчої діяльності було створені фотографічні твори (далі - фотографії) за наступними номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15. В вересні - жовтні 2020 року позивачем було виявлено факти розміщення фотографій, авторські права на які належать йому, на веб-сайтах відповідачів 1, 2, 3, 4 без дозволу позивача. Так, за твердженням позивача:
- на сайті відповідача 1 ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено фотографію № НОМЕР_2.
- на сайті відповідача 2 ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщено фотографії № НОМЕР_4, НОМЕР_5.
- на сайті відповідача 3 ІНФОРМАЦІЯ_6 розміщено фотографії № НОМЕР_6, НОМЕР_7, № НОМЕР_8, № НОМЕР_9, № НОМЕР_10, № НОМЕР_11, № НОМЕР_12.
- на сайті відповідача 4 ІНФОРМАЦІЯ_7 розміщено фотографії № НОМЕР_13, № НОМЕР_14, № НОМЕР_15.
На веб-сайтах відповідачів 1, 2, 3, 4 міститься джерело походження зазначених фотографій, а саме веб-сайт відповідача 5, проте позивач не надавав дозволу на розміщення належних останньому фотографій на веб-сайті відповідача 5 ІНФОРМАЦІЯ_8. Позивач звертався до відповідача 5 з вимогою видалити фотографії № НОМЕР_13, НОМЕР_14, № НОМЕР_15 та отримав відповідь від останнього про видалення таких фотографій.
Також, позивач звертався до відповідачів 1, 2, 3, 4 щодо факту наявності у нього авторських прав на розміщенні фотографії. Відповідачі 1, 2, 3, 4 в свою чергу підтвердили факт придбання фотографій у відповідача 5, шляхом придбання ліцензії на обмежене платне використання фотографій, при цьому відповідачами 1, 2, 3, 4 не було видалено, за вимогою позивача, спірні фотографії з належних їм сайтів. Отже, відповідачами 1, 2, 3, 4 порушено авторські права позивача на належні йому фотографії шляхом розміщення їх на належних їм сайтах без дозволу позивача, за умови не проведення виплати авторської винагороди та зазначення авторства позивача.
У зв'язку з викладеним, позивач просить, зобов'язати відповідачів 1, 2, 3, 4 видалити розміщені ними на їх веб-сайтах фотографії за номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15 та стягнути з відповідачів 1, 2, 3, 4, 5 компенсацію за порушення авторських прав внаслідок використання належних йому (позивачу) фотографій без його дозволу на загальну суму 184 000, 00 грн з яких: з відповідача 1 - 6 000, 00 грн; з відповідача 2 - 13 000, 00 грн; з відповідача 3 - 45 000, 00 грн; з відповідача 4 - 20 000, 00 грн; з відповідача 5 - 100 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 року по справі №910/97/21 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича (з доданими до неї документами) повернуто заявникові.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 року скасовано, а справу №910/97/21 скеровано до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 06.05.2021 року у зв'язку з відпусткою судді Бондаренко - Легких Г.П. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/97/21.
Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/97/21 передано до розгляду судді Чинчин О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року витребувано від Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) оригінал позовної заяви разом з доданими до неї документами, яка була повернута ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 року по справі №910/97/21.
Суд зазначає, що 29.03.2021 року на адресу Господарського суду міста Києва (суддя Бондаренко - Легких Г.П.) було повернуто поштовий конверт з позовною заявою та доданими до неї документами, надісланий на адресу Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича .
05.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву в редакції від 29.04.2021 року, відповідачем визначено лише Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА».
Вказані документи були передані на сектор судді Чинчин О.В. 20.05.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 року відкрито провадження у справі №910/97/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2021 року.
16.06.2021 року судове засідання не відбудеться у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання призначено на 23.06.2021 року.
23.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.
У підготовче судове засідання 23.06.2021 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, надано Відповідачу строк до 5 днів з 23.06.2021 року для надання відзиву на позовну заяву, надано Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, надано Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відкладено розгляд клоптання Відповідача про зупинення провадження у справі, відкладено підготовче судове засідання на 14.07.2021 року.
02.07.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позов.
08.07.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року відповідь Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІМЕДІА УКРАЇНА" на позовну заяву по справі №910/97/21 повернуто Заявнику без розгляду.
У підготовче судове засідання 14.07.2021 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишено клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі без розгляду.
Представник Позивача заявила клопотання про долучення відповіді на відзив до матеріалів справи, клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Позивача, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2021 року.
03.08.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення.
В судовому засіданні 04 серпня 2021 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 04 серпня 2021 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.03.2010 року здійснено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації Ястремського Леоніда Вадимовича як фізичної особи - підприємця, яка здійснює підприємницьку діяльність, Код КВЕД 74.20 діяльність у сфері фотографії (основний), що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця. (а.с.130)
05.10.2016 року між Ястремським Леонідом Вадимовичем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 були укладені Договори про передачу майнових прав від фотомоделі до фотографа (Модельні релізи), відповідно до умов яких фотомодель надає фотографу повне виключне право на використання фотографій із її зображенням. Положення Модельних релізів містять опис фотосесії, яка була проведена за участю фотомоделі. Кожна фотомодель зображена на окремій фотографії із відповідним підписаним нею Модельним релізом, який тримає у руках. (а.с.132-141)
Позивач здійснив перше оприлюднення фотографії НОМЕР_3 шляхом її публікування в портфоліо аккаунту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за допомогою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 , володільцем облікового запису якого є Ястремський Леонід Вадимович , що підтверджується відповідною інформацією, розміщеною на веб-сайті. Режим відкритого доступу до перегляду оприлюдненого Позивачем під комерційним найменуванням «ІНФОРМАЦІЯ_9». (а.с.142-143)
За своєю суттю опублікування Фотографій за допомогою веб-сайтів третіх осіб є депонуванням Фотографій у депозитори з відкритим доступом та можливістю платного отримання в ньому примірника фотографічного твору будь-якою особою (можливістю отримання примірника фотографії та ліцензії та її використання).
У жовтні 2020 року Позивач виявив факт розміщення фотографії НОМЕР_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3. Управління інтернет - сайтом ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Едіпресс Україна», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА», що підтверджується відповідною інформацією на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4. (а.с.145, 149-153)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що використання відповідачем фотографічного твору НОМЕР_3 відбулося без дозволу Позивача як автора, чим порушено його авторські права, передбачені Законом України "Про авторське право і суміжні права". За таких підстав, просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» видалити розміщену ним на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 фотографію за НОМЕР_3, авторські права на які належать Фізичній особі- підприємцю Ястремському Леоніду Вадимовичу , а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» на його користь компенсацію за порушення авторських прав Позивача внаслідок використання належної Позивачу фотографії за НОМЕР_3 без його дозволу шляхом її розміщення на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначив, що Позивач звернувся до суду за захистом своїх авторських прав, як фізична особа - творець об'єкта інтелектуальної власності, а тому справа не підлягає вирішенню в поряду господарського судочинства. За таких підстав, просив суд закрити провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що провадження у справі в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» видалити розміщену ним на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 фотографію за НОМЕР_3, авторські права на які належать Фізичній особі- підприємцю Ястремському Леоніду Вадимовичу підлягає закриттю, інші позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту (1) статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року), частини першої статті 420, 433 Цивільного кодексу України, пункту 10 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до об'єктів авторського права належать фотографічні твори, створені у цифровій формі.
Статтею 440 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом (ст. 441 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Частиною 3 ст. 442 ЦК України ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», охороні підлягають всі твори, які є об'єктами авторського права, як опубліковані, так і неопубліковані, як закінчені, так і не закінчені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги та інші).
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Частиною 2 ст. 11 Закону визначено, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, що враховуючи приписи ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:
1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.
2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено Судом, 01.03.2010 року здійснено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації Ястремського Леоніда Вадимовича як фізичної особи - підприємця, яка здійснює підприємницьку діяльність, Код КВЕД 74.20 діяльність у сфері фотографії (основний), що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця. (а.с.130)
05.10.2016 року між Ястремським Леонідом Вадимовичем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 були укладені Договори про передачу майнових прав від фотомоделі до фотографа (Модельні релізи), відповідно до умов яких фотомодель надає фотографу повне виключне право на використання фотографій із її зображенням. Положення Модельних релізів містять опис фотосесії, яка була проведена за участю фотомоделі. Кожна фотомодель зображена на окремій фотографії із відповідним підписаним нею Модельним релізом, який тримає у руках, вказані дані знаходяться на Жорсткому диску Seagate Basic S/N NABC3QTO вміст якого досліджений судом безпосередньо в судовому засіданні 02.04.2021 за участі представників позивача та відповідача-1. (а.с.132-141)
В судовому засіданні 04.08.2021 року Судом за участю представників Сторін було досліджено первинну об'єктивну електронну форму (файл/файли) фотографічного твору НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_10 (файл 2757637), створену Позивачем на його камеру «CanonEOS 5D Mark III EF24-70mm f/2.8L II USM» о 12:31 під час фотосесії 05 жовтня 2016 року. В подальшому шляхом обробки 07 грудня 2016 року Позивач отримав фотографічний твір НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 (файл 2757637).
Таким чином, викладені обставини, зокрема, наявність у Позивача первинних об'єктивних електронних форм фотографічного твору НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 (файл 2757637), що був створений ним на власну камеру «CanonEOS 5D Mark III EF24-70mm f/2.8L II USM», підтверджують авторство Позивача на нього.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.
Стаття 51 Закону визначає, що захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
Частиною 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема:
- звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
- подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
- виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу (пункт «г»).
- заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав (пункт «д»).
При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Виходячи із змісту наведених норм права, фактом порушення авторського права є вчинення конкретною особою певних дій, які визначені законом.
Таким чином, підставою притягнення Відповідача до відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є вчинення ним дій, які б порушували права позивача, як автора належних йому творів.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення Позивача до суду з вказаним позовом на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 був розміщений фотографічний твір № НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_10, автором якого є Позивач.
Згідно з п.31 постанови Пленуму Верховного суду України від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону N 3792-XII, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. Згідно зі статтею 1 Закону N 3792-XII відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.
Якщо у зв'язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону N 3792-XII, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону N 3792-XII).
При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 ) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Неправомірне зберігання копії комп'ютерної програми в пам'яті електронного засобу (комп'ютера тощо) є порушенням майнового авторського права.
Судом встановлено, що управління веб - сайтом ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Едіпресс Україна», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА», що підтверджується відповідною інформацією на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.149-153)
В той же час, Судом встановлено, що на момент розгляду даної справи й ухвалення рішення у справі №910/97/21 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 сторінка не знаходиться або вона недоступна (помилка 404).
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що після звернення Позивача до суду з вказаним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 була видалена стаття із використанням фотографічного твору НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_10, автором якого є Позивач.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи видалення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» фотографічного твору НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, автором якого є Фізична особа - підприємець Ястремський Леонід Вадимович , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 після звернення Позивача до суду з вказаним позовом та відкриття провадження у даній справі, Суд приходить до висновку щодо закриття провадження у справі №910/97/21 в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» видалити розміщену на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 фотографію за НОМЕР_3, авторські права на які належать Фізичній особі- підприємцю Ястремському Леоніду Вадимовичу , у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Що стосується вимоги Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» компенсації за порушення авторських прав Позивача внаслідок використання належної Позивачу фотографії за НОМЕР_3 без його дозволу шляхом її розміщення на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 6 000 грн. 00 коп., Суд зазначає наступне.
Пунктом «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 цього закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Згідно з п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Розмір компенсації, що підлягає стягненню при доведеності факту порушення, визначається судом в межах, встановлених пунктом 5 частини другої статті 432 ЦК України, пунктом «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» з урахуванням вини особи; обсягу порушення та (або) намірів відповідача; об'єктивних критеріїв, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права; тривалості та обсягу порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розміру доходу, отриманого унаслідок правопорушення; кількості осіб, право яких порушено; можливості відновлення попереднього стану та необхідних для цього зусиль та інших обставин, що мають істотне значення з урахуванням вимог розумності і справедливості. Якщо однією дією правопорушника порушені права на кілька об'єктів авторського права, розмір компенсації визначається судом за кожен неправомірно використаний результат інтелектуальної діяльності.
Принцип співмірності (пропорційності) санкції скоєному правопорушенню належить до загальновизнаних принципів права і передбачає диференціацію відповідальності залежно від тяжкості скоєного правопорушення, розміру і характеру заподіяного збитку, врахування ступеня вини правопорушника та інших істотних обставин, що зумовлюють індивідуалізацію при застосування стягнення.
У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею.
З наведеної правової позиції випливає, що якщо використання суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні підприємницької діяльності об'єктів авторського права, права на які належать іншим особам, в порушення цих прав носить явно грубий характер або розмір компенсації, що присуджується судом, обчислений за встановленими правилами, можна порівняти з розміром завданих правоволодільцю збитків, то тяжкість наслідків застосування цієї міри відповідальності, як обумовлена цілями охорони об'єктів права інтелектуальної власності, має бути співмірною скоєному. Разом з тим не можна виключати, що при деяких обставинах розмір компенсації як виду відповідальності у зіставленні з вчиненим правопорушенням і ймовірними доходами може перевищити допустиму з точки зору принципів рівності і справедливості межу і тим самим привести до порушення статті 8 Конституції України.
Компенсація за порушення авторських прав, будучи штрафною санкцією, яка має у тому числі публічні цілі припинення порушень у сфері інтелектуальної власності, є приватноправовим інститутом, який ґрунтується на визнанні рівності учасників регульованих їм відносин, а саме правоволодільця і правопорушника. Захист майнових прав правоволодільця має здійснюватися з дотриманням вимог справедливості, рівності і співмірності (пропорційності), а також заборони на здійснення прав з порушенням прав та інтересів інших осіб. Захист має здійснюватися таким чином, щоб забезпечувався баланс прав і законних інтересів учасників цивільного обороту. У кожному конкретному випадку заходи цивільно-правової відповідальності, що встановлюються за порушення авторських прав, мають визначатися з огляду на вимоги адекватності наслідків, що ними породжуються (у тому числі для особи, щодо якої вони застосовуються), тій шкоді, яку заподіяно в результаті протиправного діяння, з тим щоб забезпечувалася їх відповідність скоєному правопорушенню, а також дотримувався баланс основних прав особи і загального інтересу, що полягає у захисті від протиправних посягань.
Положення пункту «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» створюють для правоволодільця переваги, що звільняють його від тягаря доведення розміру заподіяної шкоди та наявності вини порушника. Разом з тим це не звільняє суд, який застосовує в конкретній справі норми, які ставлять одну сторону (правоволодільця) при захисті своїх прав у більш вигідне становище, а щодо іншої сторони - передбачають можливість несприятливих наслідків, від обов'язку керуватися в рамках наданої йому дискреції правовими критеріями балансу конкуруючих інтересів сторін і співмірності (пропорційності) заходів відповідальності щодо дії, що порушує право. Протилежний підхід не узгоджувався б із засадами справедливості і пропорційності, а також із загальними засадами цивільного законодавства.
Позивачем визначено вартість компенсації за порушення його авторських прав на фотографію, виходячи із вартості фотографії у потроєному розмірі (2000 грн. х 3). Так, Позивачем у позовній заяві зазначено, що вартість фотографії визначена Позивачем з урахуванням оцінки вартості творчої складової створення фотографії (задуму, концепції), а також виходячи з розміру витрат на створення кожної фотографії, що вміщують оплату роботи моделей, оренди приміщень, транспортних послуг, послуг перукаря та стиліста, адміністратора, вартість одягу та реквізиту, вартість обробки та ретушування фотографій тощо.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що вартість його фотографії становить саме 2000 грн. 00 коп., зокрема, не надано відповідного прайсу вартості однієї фотографії, договору - купівлі продажу фотографії, з якого вбачається ціна даного виду товару.
Отже, визначений Позивачем у позовній заяві розрахунок компенсації за порушення прав інтелектуальної власності відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» саме у розмірі 6000 грн. 00 коп. є необґрунтованим.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» на його користь компенсації за порушення авторських прав Позивача внаслідок використання належної Позивачу фотографії за НОМЕР_3 без його дозволу шляхом її розміщення на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 6 000 грн. 00 коп. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Що стосується клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» про закриття провадження у справі, Суд зазначає.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, згідно з ч. 1, 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Згідно з частиною першої статті 423 Цивільного кодексу України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до статті 438 Цивільного кодексу України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:
1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
4) на недоторканність твору.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Відповідно до частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Статтею 440 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону 3792-XII до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Згідно з частиною третьою статті 423 ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. При цьому відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3792-XII особисті немайнові права автора не можуть бути передані, (відчужені) іншим особам; частиною другою статті 201 ЦК України авторство віднесене до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.
Таким чином, особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності є різними за змістом і є незалежними одні від одних.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 423 ЦК України одним із особистих немайнових прав інтелектуальної власності є право на визнання людини автором об'єкта права інтелектуальної власності. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 438 ЦК України автору твору належить, зокрема, право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо. Відповідно до статті 14 Закону № 3792-XII автору належить, зокрема, особисте немайнове право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.
Водночас згідно з пунктом 2 частини першої статті 440 ЦК України до майнових прав інтелектуальної власності на твір віднесено виключне право дозволяти використання твору; відповідно до пункту «б» частини першої статті 15 Закону № 3792-XII до майнових прав належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Отже, право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір. При цьому виключне право дозволяти використання твору входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір.
У зв'язку з різним змістом особистих немайнових прав інтелектуальної власності з одного боку і майнових прав інтелектуальної власності, - з іншого, їх порушення пов'язується з різними обставинами.
Так, використання твору без зазначення імені автора є порушенням його особистого немайнового права інтелектуальної власності, але не є порушенням майнового права інтелектуальної власності суб'єкта такого права. Натомість використання твору без дозволу суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на цей твір є порушенням виключного майнового права такого суб'єкта, але не є порушенням особистого немайнового права інтелектуальної власності автора твору.
Суд зазначає, що автором фотографічного твору є фізична особа Ястремський Леонід Вадимович , який було створеного в процесі здійснення підприємницької діяльності останнього.
Однак, враховуючи норми чинного процесуального законодавства, Господарський суд звертає увагу учасників справи, що юрисдикція господарського суду визначається, не суб'єктним складом сторін спору, а характером спірних правовідносин. Відтак, саме лише зазначення в позовній заяві, що позивачем у справі є фізична особа-підприємець, не відносить спір до юрисдикції господарського суду, оскільки визначальним при визначенні юрисдикції справи є встановлення характеру спору (підстав його виникнення).
Суд зазначає, що у справі, що розглядається, спір виник не у зв'язку з самим фактом використання твору відповідачем, а у зв'язку з неправомірністю такого використання, тобто у зв'язку з порушенням майнових прав інтелектуальної власності, якими наділений саме фізична особа - підприємець Ястремський Леонід Вадимович , а не у зв'язку з порушенням особистих немайнових прав інтелектуальної власності, якими наділений автор фотографічного твору.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що спір у даній справі за позовом Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» про зобов'язання припинення дій, що порушують права автора та стягнення компенсації відноситься до юрисдикції господарських судів України, а тому клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в частині відмови у задоволенні позову залишаються за Позивачем.
Що стосується розподілу судових витрат в частині закриття провадження у справі, Суд зазначає, що відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася, то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України.
Отже, якщо наслідком закриття провадження у справі стали дії відповідача (сплата боргу після звернення позивача з позовом до суду тощо), здійснені судові витрати покладаються на нього.
Враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» було видалено фотографічний твір № НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10, автором якого є Фізична особа - підприємець Ястремський Леонід Вадимович , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 після звернення Позивача до суду з вказаним позовом та відкриття провадження у даній справі, Суд приходить до висновку, що витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі 2 270 грн. 00 коп. покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 910/97/21 за позовом Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» (01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 34, офіс 227; ідентифікаційний код: 31057188) видалити розміщену на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 фотографію за НОМЕР_3, авторські права на які належать Фізичній особі- підприємцю Ястремському Леоніду Вадимовичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
2. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» на його користь компенсації за порушення авторських прав Позивача внаслідок використання належної Позивачу фотографії за НОМЕР_3 без його дозволу шляхом її розміщення на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 6 000 грн. 00 коп. - відмовити у повному обсязі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДІМЕДІА УКРАЇНА» (01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 34, офіс 227; ідентифікаційний код: 31057188) на користь Фізичної особи - підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13 серпня 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин